4 його творчості людина ніби розпадається на очах а свої складові частини. Така "мертва (передусім національно!) душа" сплощується, спрощується, скорчується до якоїсь лише однієї психічної ціхи (нена-ерство — Собакевич, скнарство — Плюшкін, плиткий нтименталізм — Манілов, грошелюбство — Чічіков т. д.). Навіть обертається в якусь алегорію одного лише органу (ніс з одноіменної новелі). Наслідком затрати духу і омертвіння душі — людина Гоголя стає калікою, потворою, карикатурою людини. І в ту порожню оболонку бувшої Людини входить "чорт" того чи іншого пороку, "нечиста сила", яку так гостро відчував Гоголь і з якою, як міг, ціле життя боровся, так само хрестом і молитвою, як і своєю — завжди до Бога направленою творчістю.
Людина Шевченка це, передусім, — "образ Божий". "Будьте люди!" — це постійний заклик і пересторога Шевченка. Людина Шевченка ніколи не скалічена — однаково в "добрі", чи "злі" ("коли доброї жаль, Боже, то дай злої, злої!" — просить він у Бога "долі"). Людина Шевченка, справді, повна, багата внутрішнім
змістом, "поліфонічна" і, коли вже не гармонічна, то "контрапунктична".
Людина Шевченка — то величезний діяпазон (саме цього слова вжив кн. Микола Рєпнін, слухаючи твори Шевченка у виконанні автора). Від "нордичного" Га-малії до майже "остійського" — "поставлю хату і кімнату". Від "проклинать і світ запалити" — до "садка вишневого". Від нещадного Ґонти — до "нехай собі, а Бог поможе, то й так забудеться колись"... І навіть одночасно, в тім самім моменті:
І день, і ніч ґвалт, гармати Земля стогне, гнеться; Сумно, страшно, а згадаєш — Серце засміється.
Шевченко зцілив, скомасував і — Духом Нації натхнувши — відродив і утвердив Українську Людину.
Недарма другий великий син нашого народу — Іван Франко стверджує, як науковець, що Шевченко "в українську поезію вносить те, чого їй перед ним бракувало, — пристрасть, вогонь... якусь стихійну силу"
І тут корениться кардинальна, органічна різниця поміж Шевченком і Гоголем. Коли Шевченко у тьмі історичної ночі був могутнім вибухом вулькану з його грізним громом і палючим полум'ям, то Гоголь був таємничими відгуками ночі та містично чарівним, місячним, отже "холодним" світлом її.
14.1.1954