Крізь гомін на другім краю хутора чути було, як гуготить у кроквах Філаретових клунь полум'я. Червоні тіні гуляли по обличчю матері, сина і коня.
"Я повернусь, мамо", — нарешті видихнув Данило, поцілував матір у чоло й стрибнув на коня.
Лютий огир з Філаретової стайні риссю узяв з місця. І помчав Данилко по білій дорозі...
— А по тому, бабусю? — допитувався я.
— Що по тому?
— Як вернувся Данило з громадянської...
— Комнезам у селі організовував, колгосп, головував усі роки.
— А по тому?
— А по тому — війна... Я саме найменшенького нашого грудьми годувала, коли на фронт ішов наш Данилко...
Сутеніє. Перепеча Місяця котиться по верхів'ях дерев. Дорога стає широка й рівна, наче білим полотном встелена. А по тій дорозі вершник мчить — на півнеба вершник, головою в шоломі зір торкається, — неначе з легенди чи думи давньої...
Я зводжу очі і пізнаю Данила Семирозума.
*** *** ***