— Побачимо, як ти взимку… Загоратимеш. Коли захурделить, прибіжиш до мене за рятунком, дармоїдко. Проситимеш захисту та чого-небудь в ротик покласти…"
Швидко чи ні — прийшла осінь. Замжичило, задощило. Мокре листя летить, голі дерева гіллям сумно торготять. А з-за обрію в степ уже зима суне.
Тягне Муравель колоду, куфайка на ньому — вата з усіх дірок стирчить, облізла заяча шапка, на ногах — валянки-чуні, латані, клеєні. А колода з кожним кроком важчає і важчає…
"Старію, — зітхає Муравель. — В молодості й більші тягав і не здавалися вони такими важкими, як тепер…"
Аж гульк — навстріч Бабка. На ній пальто від Кардена, взуття від Версаче, на голівці моднюще шляпо від Валентино.
— Куди зібралася, сусідко? — зупинився Муравель передихнути.
— Осінь, зима на носі, зайнятись нічим. Нудьга! То я оце зібралася в Париж — на презентацію осінньо-зимової колекції мод. Потусуюся в бомонді. Фуршети там — ого-го! Заодно й норкову шубу замовлю. А з Парижа на Кіпр, або на Мальдиви махну — дюдю там перекантую. А ти все дровиняки тягаєш?
— Тягаю, — зітхнув Муравель. — Послухай, що я тобі хочу сказати. Глібов, виходить, щось переплутав? Коли писав, що ти взимку прибіжиш до мене захисту од холодів шукати і до весни прогодувати мене благатимеш.
— Який… Глібов?
— А той, що про коника-стрибунця байку написав. Котрий, як і ти, все літечко проспівав та протанцював.
Коли гальк — аж в степ широкий
Суне люта зима.
Коник плаче, серце мліє,
Кинувсь він до Мурав’я…
А той, себто я, і відповідає йому:
Проспівав ти літо гоже, —
Вдача вже твоя така, —
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!
— І ти в байки віриш? — сміється Бабка. — Відстав, голубчику, від життя. Тепер не ті часи. Тепер часи настали не Муравля, а — Бабок та Коників-стрибунців. Бувай! Я в аеропорт спізнюсь… Хоча стривай. Там рахунок тобі прийде. І не один. Не забудь своєчасно оплачувати.
— Ра-ахуно-ок? — ледь не впав на місці Муравель. — За віщо?
— За колоди, що ти їх із лісу тягаєш. Віднині вони мої. Я ж ліс приватизувала. Тепер за кожну колоду маєш моєму представнику, доки я на Кіпрі та Мальдивах загоратиму, платити. А ціни нині такі, що коли б тобі не довелося на морозі танцювати гопака! А Глібову передай три ха-ха!
Замість моралі. Як писав Леонід Глібов: "Панове громадяни! Ся байка вам в пригоді, може, стане…" А раптом?..
САГА ПРО ВЛАДУ
…І загорівся край!
Зацвів огнями волі, гримить в борні і в огні!..
Скажи мені — це сага? Це — легенда
чужих уславлених народів?
С. В. Васильченко.
Як передає КНА (Космічне агентство новин) на планеті 13-й Епсілон (сузір’я Гончих Псів), власне, в якомусь там глухому закутку того Епсілона, далекого від цивілізації та сучасних технологій і, взагалі, від демократії, за високими горами, за дрімучими лісами та різним бездоріжжям, зовсім випадково виявили одну досить-таки підозрілу Владу.
Щоправда, на перший погляд, Влада була як Влада: мала право керувати державою та здійснювати політичне панування — що з успіхом і робила. І все б нічого, але коли до неї придивилися пильніше, то виявилось, що вона не така проста, як здавалося. Себто не корумпована, якою їй, як і кожній подібній субстанції, годилося б бути, а — повна чеснот та різних там, даруйте, доброчинностей. (Невротиків далі просимо не читати!).
Опозиція, коли це стало відомо, відразу ж забила на сполох, оголосивши в країні тотальну мобілізацію своїх прихильників: щоб Влада була повною чеснот і різних там доброчинностей? Сумлінною і ледь чи не цнотливою? Всі беруть, а Влада не бере? Чи не затіває, бува, чого-небудь проти опозиції?..
Хтось пригадав слушну пораду одного язикатого землянина про те, що в будь-якому випадку треба стежити за Владою, навіть якщо вона — зразок доброчинностей! Спішно створити особливу Депутатську комісію з Надзвичайних ситуацій, наділивши її надзвичайними повноваженнями, яка кілька місяців невтомно проводила найнезалежніше і найретельніше слідство і, врешті-решт, ще більше заплутала справу, підтвердивши: так, у тому глухому краї 13-го Епсілона, далекому від цивілізації та сучасних технологій, за високими горами, за дрімучими лісами та за жахливим бездоріжжям і справді ховається Влада, повна чеснот та різних там, даруйте, доброчинностей.
Ошелешена, приголомшена опозиція зчинила несусвітський рейвах, заявивши на все міжпланетне братерство народів, що такого просто бути не може! Влада тая напускає туману і своїми уявними чеснотами збиває з пантелику народ та передовий його авангард — опозицію. І взагалі… Влада має бути корумпованою, щоб опозиція могла з нею і далі успішно боротися. Тому Влада не може бути доброчинною, бо інакше опозиції, цьому авангарду народу, ні з ким буде боротися.
Спішно провели всепланетний референдум: чи може таке бути? І народ Епсілона, маючи віковий досвід спілкування з Владою, в одностайному пориві та єдності твердо відповів: "Ні!" Бо це — фантастика! Міраж!
Справою зайнялася Генеральна прокуратура. Ще три місяці розслідувалася діяльність підозрілої Влади, потім ще п’ять, ще сім… Результати — ті ж самі. Вперта Влада вперто не хотіла відкриватися, що насправді вона корумпована, а й далі вдавала, що вона буцімто повна різних чеснот і різних там, даруйте, доброчинностей… Правда, Влада на той час стала працювати чомусь гірше, і це вселяло надію, що ось-ось вона "розколеться" і з неї нарешті буде зірвано лицемірну машкару!
Почалося протистояння: хто кого? В країні прокотилися цунамі бурхливих мітингів, зібрань трудящих, на яких опозиція закликала народ швидше викрити Владу і вивести її на чисту воду.
— Що вона — за дурнів нас має, коли вдає з себе непорочну та порядну? — гнівно запитувала опозиція. — По собі знаємо, що це неможливо. Треба копати й копати!
Копали глибоко і ще глибше (чого-чого, а спеціалістів з копання на Епсілоні було досить), а компромату так і не викопали. Підозріння наростали. Тим часом Найвища Рада прийняла новий закон, який категорично забороняв Владі бути доброчинною та цнотливою і встановлював над нею суворий нагляд.
Зрештою, створили народний трибунал, який запрацював під девізом: "Виведемо нашу Владу на чисту воду і доведемо, що вона у нас продажна!" МВФ (Міжкосмічний валютний фонд) відмовив Епсілону в наданні допомоги, інопланетні інвестори почали відмовлятися від угод, адже з такою підозрілою Владою, як на Епсілоні (яка не краде й не шахраює), працювати чесним комерсантам просто не з руки. Рада Планет вирішила вивести із свого складу 13-й Епсілон як планету, де Влада не краде й нікого не обдурює, що є всепланетним нонсенсом.
Народ стомився боротися з Владою, яка була взірцем, даруйте, доброчинностей. Оскільки Влада не хотіла розколюватись, а й далі вдавала з себе порядну, вирішено було оголосити їй всенародне недовір’я, щоб вона нарешті подала у відставку. У зв’язку з цією подією на Епсілоні цілих три дні лютувало всезагальне свято. Народ і опозиція вітали одне одного: якщо Влада подала у відставку, виходить, вона й справді корумпована.
Вибрали, звісно, нову Владу, і коли по якомусь часі перевірили її, то виявилось, що вона наскрізь заражена корупцією. І всі нарешті заспокоїлись — з такою Владою можна було жити, і спокій прийшов на 13-й Епсілон сузір’я Гончих Псів. Опозиція звично боролася з Владою за теплі місця і поповнювала собою владні структури. Вигнані за профнепридатністю чиновники звично поповнювали ряди опозиції і теж боролися з Владою — аби повернути собі втрачені кабінети. Влада традиційно грабувала народ і переводила валюту в банки інших планет, а ошуканий народ традиційно розводив руками: що вдієш, на те вона і Влада, щоб красти. Про чесну Владу доводилось лише мріяти. Але народ і опозиція вперто вірили, що така Влада — чесна, наділена доброчинностями — нарешті колись-таки й до них прийде… Правда, опозиція того страшенно не хотіла: станься раптом таке, з ким вона тоді боротиметься?..
НАКАЗАНО СТАТИ ОПОЗИЦІОНЕРОМ…
Із циклу "Байки Прадавньої Русі"
Того вечора боярин Вовчий Хвіст повернувся з царського прийому ні живий, ні мертвий. Швидше мертвий. Але ще чомусь живий. Руки його тремтіли. Зуб на зуб не попадав. На породистій фізіономії — червоні плями змінювались блідими і навпаки. На них в першу чергу й звернула увагу бояриня.
— У тебе знову… алергія? Скільки разів тобі товкмачити-товкти: не зловживай на царських прийомах дармовою ікрою! Не ковтай її черпаками, а куштуй за допомогою десертної ложечки.
— Цього разу ікра й до горла не лізла.
— Хі-і… Невже… кабиць?
— Хана!
— Сушить сухарі? — здогадавшись, по-діловому запитала бояриня. — Але ж обіцяли… Ти ж скільки в’язок соболів їм попоносив!
— Вони й закрили справу.
— Тоді ж чого ти… такий?
— Біда на нашу Русь іде, прімо пеня-халепа!
— Ой, божечку ж, Перуне, хай упаде твій справедливий гнів на голови ворогів наших! Яка біда? П-пошесть?
— Гірше! Демократія!
— Хто-хто?
— Ти що — глуха, стара тетеря? Руським язиком тобі кажу: демо-кра-ті-я! А це зараза, гірша епідемії. Принаймні, ліків од неї катма!
— Досі Русь заморські біди стороною обходили, а це вже й до нас черга надійшла? За віщо ж нам кара така? За які гріхи? — почала було на увесь терем голосити бояриня, але Вовчий Хвіст сердито ногою в червоному сап’янці притупнув:
— Цить, дурепа! Прогнівили Перуна, лот і наслав на нас, крім моровиці, ще й демократію!
— Куди ж цар-батюшка наш дивиться?
— Тсс!.. Не твого ума… — озирнувшись, по-змовницькому шепнув, — Цар-батюшка сам і запроваджує демократію.
— Ой, божечку ж!.. Та ж чи наврочено йому? Так до знахаря тре, вроки вилити. До волхвів-кудесників повести.
— Тримай язика за зубами, щоб тебе не повели. На дибу до ката.
— Свят, свят!.. Пощо нам демократія? Обходились без неї тищу літ, то й ще обійшлися б. Ми ж не хранцузи які, не мериканці.
— У всіх заморських країнах демократія, а ми, виходить, ликом шиті? Чи кишка тонка? Тому ніхто з нами, козлами-архарами старорежимними, й справ не хоче мати. Інвестори і ті нас обминають. А казна царська порожня. От цар-батюшка, аби привабити валютні вклади, і вирішив у царстві свому дрімучому демократію завести. Учора нас, найближчих своїх бояр, зібрав і монаршу волю оголосив: із завтрашнього дня всім вам, сукині сини, негайно поставати… де-демократами, — Вовчий Хвіст ледь не заплакав з горя.
Бояриню довелося відливати водою.
— І тебе теж… силує?
— Гірше.