ощайте.
І, закинувши голівку догори, швидко проходить повз Макса до дверей.
— Трудо, почекайте, Трудо!
В голосі Макса немає вже ліні й посмішечки. Щось гаряче й ніякове чується в ньому. Але якась сила несе Труду далі й не дозволяє навіть голови повернути назад.
А в грудях почування піднесення й полегкості. І яке щастя, що він так гаряче й ніяково сказав "Трудо!".
В бідної ж Елізоньки ще дужче розболілась голова. Навіть до авто сісти, видно, трудно. Так одразу, без причини. Очевидно, недокрів'я. Та, розуміється, буде недокрів'я від трупоїдства.
— Елізо! Я вам рішуче кажу, не агітую, не вмовляю, а просто кажу їжте сонячний хліб. Ви подивіться на мого батька... Ну, не буду, не буду, вибачте, я погана. Вам тепер не до дебатів. Але мені так добре тепер, Елізо, так легко, так.. ух, так гарно, що просто нестерпно бачити вас такою. Може, не так швидко їхати? Може, не балакати? Дуже болить? Вам треба, приїхавши додому, полежати спокійно. І доки ж ви будете чекати з вашим Георгом. Ну, вінчайтесь же з ним. Хіба це перешкоджає відновлювати нам порядок? Ах, простіть, Елізо, більше не буду! Кінець. Мовчу.
І цим разом Труда таки дотримує слова навіть прощаючись, не каже ні слова — мовчки, серйозно, поважно стискає руку Елізи.
А в грудях — ух, весняно, легко, співуче дзвенить гарячий ніяковий окрик "Трудо! Почекайте!"
***
Принцеса Еліза дійсно слухається поради Труди — лягає на канапу і лежить непорушне. І не встає навіть тоді, як Ганс Штор, поштиво застукавши, просить її світлість на вечерю. їх свплість вечеряти не буде.
І, коли приїжджає принц Георг із графом Адольфом, коли в присмерках увіходять до темної кімнати, принцеса Еліза так само лежить і не рухається.
А коли засвічується світло й принцеса Еліза бачить щось незвичне в обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на її біль голови, не вітається, а зараз же гарячково пошепки починає давати в кутку накази графові Адольфові, тоді тільки вона швидко підводиться, похапцем поправлячи волосся з боків і пильно вдивляється в два шепочучі лиця в кутку.
— Так зараз же зателефонуйте мені! І негайно присилайте назад авто. Можете їхати.
Граф Адольф поштиво вклоняється їхнім світлостям і швидко, нечутно вибігає з кімнати.
Принцеса Еліза мовчки жде.
Принц Георг 'підходить до неї й чудно посміхається. Щербини в роті вже немає, але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помітними жовтими затоками на блідому чолі.
— Важні події, кузино. Надзвичайно важні.
Він кидає погляд на вікна
— Ми — на гребені кризи, кузиною Прийнято серйозні постановию Питання тепер—чи вдасться ще перевести їх у життя.
Принцеса Еліза, чуючи, що ніс її стає блідий, так само мовчки жде.
Перша постанова така іти природними шляхамию Кузина мала рацію: помилку зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Німеччина тепер — первісна країнаю Цивілізація й культура в цілковитій руїнію Дійсно, було б справжнє чудо, коли б удалося відновити все так одразу. Отже, треба йти природним шляхомю Первісні народи переходили певні етапи в свойому господарстві й громадському житті. Спочатку зовсім дикий стан, щось наче теперішній, потім скотарство, потім хліборобство, потім виробництво дрібне, і аж закінчення всього ланцюга — цивілізації з усіма складностямию Отже, тепер треба перейти всі ці етапию Звичайно, швидким темпомю Але перейти їх треба
Таким чином увесь план кампанії міняється Німеччина лишається поділеною на округи. Але все міське населення виводиться з міст і приставляється до скотарства, хліборобства і дрібного ремесла. Коли буде забезпечене годування, тоді приступати поволі до дальшого розроблення плану. Як вивести населення з міст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу від Сонячної машини, забезпечити потрібною кількістю годівельного й господарського матеріалу, тоді перегнати на цю територію продезинфіковане населення, відібравши в нього Сонячні машини.
Головне ж — негайно вивести армію з Берліна. Розклад набирає каїастрофічного характеру. Пропаганда й уживання Сонячної машини провадиться вже в самій армії, по казармах.
Наслідок тактики Сукурамі! Цю ніч буде генеральна інспекція й прочистка. Можливі ексцеси деяких відділів. Вони будуть знищені світлом в один мент. Окремі одиниці, хоч трохи запідозрені,— розстріляні. На ранок уся операція повинна бути скінчена й армія виведена в намічену округу. А тут, у Берліні, лишиться тільки невелика, але цілком певна частина для дезинфекції міста й населення. Цебто: всіх провідників, всі непевні з якого-небудь погляду елементи, помічених саботажників і так далі вивішати по всьому Берліну. Без ніякого рахунку. Хоч десять тисяч. Решті населення дається три дні, щоб позносило все скло й одержало спеціальну .посвідку. Через три дні всякого, хто не матиме такої посвідки, буде вбиватися на всякому місці. Через п'ять днів усе населення повинно вийти з міста в призначену округу. На кордоні кожного будуть обшукувати і пропускати на очищену територію. Там ставиться кожного на роботу й дається риж, зерно, м'ясо. Ніяких сонячних хлібів ні на хвилину!
— А чим же годуватимуться ті, що віддадуть стекла до переходу в округу?
— Чим хочуть. Нехай голодують, здихають. Через п'ять днів усе місто буде віддане під газову дезинфекцію. Ні одної живої істоти тут не буде. Хто не здасть скла, лишиться трупом у місті. Отже, кузино, я прошу вас негайно зібрати все, що ви хотіли б узяти з собою, і приготуватись до негайного від'їзду. Можливо, що ще цієї ночі або завтра тут уже розгорнуться такі події, при яких вам не треба бути.
Принцеса Еліза обережно, помалу сідає на стілець, не зводячи застиглих заокруглених очей із порожевілого від підняття лиця Георга.
— Вибачте, Георгу, мені так болить голова, що я не можу ще схопити всього. Це рішенець остаточний?
— Остаточний і безповоротний. У палаці Мертенса засідає Рада Армії. Під її безпосереднім доглядом і кермом буде всю ніч провадитись операція чищення. Я мушу бути там через годину. Я прошу вас, кузино, поспішитися. До відома вашого додам, що в Америці йдуть жорстокі бої між сонцеїстами й експедиційною армією Три міста знищено до одної люди ни. (Там не встигли захопити складів зброї, і сонцеїсти озброїлись). На заході Європи справа стоїть теж критично Особливо в Парижі, де так само йде невтримний розклад армії, хоча боїа немає. Прохають у нас якомога швидше прислати свіжі відділи. На нас уся надія. Цієї ночі рішається доля планети.
Принцеса Еліза не може сидіти. Ти душно, їй млосно в хаті. Вона мусить хоч на десять хвилин вин і и в сад, отямитися, обдумати.
— Кузино, я вас дуже прошу: обдумувати нема чого. Треба тільки поспішити А швидка їзда на авто освіжить вас краще, ніж сад. Дозвольте вам помогти в збиранні речей!
Ні, Еліза мусить усе-таки вийти в сад. Їй треба подумати. 11с так раптово, так кошмарно, так неймовірно...
Очі принца Георга сгають загострені.
— Кузино, ваше хвилювання надзвичайно мене дивує. Я вас не впізнаю. Що тут неймовірного, кошмарного? А то не кошмар, що півсвіту здичавілої А ви не в кошмарі живете весь час? Слово честі, я вас не впізнаю. Взимку ви були інша. Ви тоді вміли розрізняти кошмар од лікування.
Принцеса Еліза, одначе, тягне з спинки фогеля чорну мережану шаль. Але, випустивши з рук і не підіймаючи, виходить із кімнати. Принц Георг, стиснувши щелепи, підхоплює з підлоги шаль, перекидає її собі на руку й поспішає за Елізою.
В саду темно й тепло-вогко. Небо беззоряне, темно-сіре. Солодким і ніжним духом попахує з бузкової алеї.
Принц Георг обережно бере під руку принцесу Елізу й мовчки веде її доріжкою, нахиляючи голову під навислими вітами. Раптом принц Георг почуває, як по руці принцеси проходить чудний рух. Він повертає до неї голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сірій півтьмі очима.
— Що, Елізо?
Лице мовчки, неначе навіть злякано, зараз же відвертається, але в руці все той самий якийсь внутрішній рух чи напруження.
Принц Георг непорозуміло дивиться на Елізу, потім повертає голову направо й розуміє: в лабораторії доктора Рудольфа світло. Та що ж це іаке, нарешті? Що за гайна тут ховаєгьсн в зв'язку з цим проклятим калікою?
Принц Георг обережно зупиняє князівну Елізу і, не випускаючи руки, але прислухаючись пальцями до найменшого руху їі, шепоче:
— Бачте світло в лабораторії, Елізо?
Еліза байдуже повертає голову й м'яко, але твердо визволяє руку. (Ага!)
— Бачу. А що таке?
Який байдужий сухий голос, абсолютно нічого цікавого для неї в тому світлі немає.
— Ви не розумієте, що цікавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?
— О, не думаю! Може, пані Штор.
Ага, вона не думає. Такої думки й треба було сподіватися.
— А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторію, кузино?
— Як хочете.
Цілковита індиферентність, навіть із домішкою втоми, (А рука ж явно дрижала!)
Обоє мовчки й помалу посуваються алеєю. Принцеса Еліза йде з нахиленою головою в глибокій задумі, байдужа і до лабораторії, і до саду, і до принца Георга.
І раптом принцові Георгові стає соромно: вона, нащадок старого королівського роду, людина, для якої змалку всякий нижчий за князя — істота нижчої раси, вона має щось спільне а якимсь калікуватим чоловіком, сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкідливішим мікробом у тій хоробі, яка нищить усе життя самої Елізи?! Та ще й у такий момент, коли рішається доля всієї Німеччини, всього світу?! Що за дикі, абсурдні думки!
В лабораторії ж світло все не гасне й не гасне. Що може робити в ній так довго пані Штор, коли це вона там? От уже видно крізь розчинене широке вшно полиці, шафи, інструменти. Чиясь тінь хистко походить по стіні й зникає.
Принц Георг зупиняється проти вікна, підводиться навшпиньках і зазирає через кущі, водячи головою то вправо, то вліво. Принцеса Еліза теж зупиняється й байдуже чекає.
Раптом принц Георг швидко присідає, а у вікні з'являється темний контур мужчини. Він якийсь мент стоїть вепорушно, ніби вслухаючись у сад, потім підносить руки до голови й загрібає волосся назад. І зникає знову в глибині кімнати.
Принц Георг робить принцесі знак рукою й навшпиньках, зігвувшись, крадеться алеєю. Пр