Коли почув крик і засвітила ракета, він знав, що Іскра вже на місці і треба поспішати з поміччю.
Він дав знак драбинникам. Вони підступили під мур. Ніхто їх не зупиняв, бо усі збіглися на Іскру.
Зафурчали драбини з гаками і позачіпалися на мур. З усіх сторін дерлись козаки на мур і стали спускатися на замкове подвір'я.
Козаків налазило щораз більше. Вони кинулися з шаблями на турків іззаду. Одна частина із заступами стала підкопувати землю від воріт і усувати каміння. Ворота вже і так були розбиті.
Іскра з своїми лицарями, побачивши таку підмогу, відступили від муру і наперли на яничарів. Настала рукопашна. Турки не встояли і стали розбігатися. Де хто міг, ховався від цього пекла.
Яничарів вибили усіх, хто не вспів у яку скритку сховатися.
Замок був опанований. Кинулись тепер його грабити і шукати за пашею, котрий десь у замку скрився.
Добича була дуже велика. Крім зброї та харчів, забрали військову касу і багато скриньок з золотом, яке сюди позаносили багаті купці.
Сагайдачний увійшов сюди воротами. Іскра розповів йому усе.
Сагайдачний пішов оглянути цей тайний прохід. Зайшовши з Марком у підземелля, застав тут вірменина під сторожею козаків.
— Ти прислужився нам добре, — каже до нього. — Тобі зараз виплатиться тисяча дукатів...
— Йому лише триста належиться, — нагадав хтось із старшини.
— Дай спокій! Хай виплатять йому за сю прислугу тисячу. У письмі Святім говориться: ту не приясте, ту не дадите, а ми маємо з чого платити. Скільки ми були би козаків збавили, коли б не він.
Вірменин, почувши такий приказ отамана, дуже зрадів, кланявся низько на всі боки, а коли йому виплатили дукати, він ще раз просив, щоб його добра не рушали, і остався тут пильнувати.
Жмайло поставив зараз сторожу біля скринь у підземеллі. Сагайдачний увійшов у костьол, де сиділо кілька козаків на ступеннях престолу і курили люльки. Принесли смолоскипи і освітили середину костьолу. Сагайдачний став до усього придивлятися. Страшна руїна. Вікна усі, колись з венеціанського скла з вітражами, повибивані, що хіба останки полишалися. Склепіння попукало. Ікони, по стінах понищені, позривані, лежали з поламаними рамами на долівці. Прикраси і різьба італійської роботи пооббивані. Престол поламаний, а ковчег лежав подалік на землі. Одна фігура над престолом, яка ще на своєму місці осталась, була подірявлена кулями, і стирчало у ній кілька стріл. Видно було, як тут бусурмени забавлялися.
— Йди, Марку, припильнуй, щоб усе гарненько із замку забрали. Опісля виведи козаків із замку, у якім льоху поклади кілька бочок пороху та приладь людей до підпалу. Запалити відтак смоляними кулями замок. Не забудь позабирати наших полеглих товаришів і ранених. Опісля підпалимо город... Це прокляте гніздо людської недолі мусить довго пам'ятати козацьку гостину...
На замковім подвір'ї почулась сурма на збір. Козаки стали збиратися. Жмайло видавав прикази. Стали усю добичу виносити на умовлене місце.
Сагайдачний вийшов з костьолу з козаками на вулицю. В тій хвилі запалав замок, а рівночасно загорілось місто в кількох місцях відразу.
Кафа горіла вогненним морем. Козаки відпочивали по огородах та на площах. Аж почувся страшенний ізгук, начеб пекло відчинило свої ворота. Над замком аж затьмарилося від куряви і кусків цегли та каміння, що вилетіли у воздух.
Надворі стало світати, та ніхто цього не зауважував, бо в місті було ясно, мов удень...
На базарі лежали цілі копиці награбленого добра. Треба було все впорядкувати: одне позабирати на вози, друге — на байдаки.
Сагайдачний пішов на те місце, де були невольники. Хто був до цього здатний, брав зброю і ставав у ряди. Із них назбиралось кілька добрих сотень, через що армія Сагайдачного побільшала.
— Ти, Іване, бери своїх людей і вертай морем, Я тут мушу ще остатись і упорядкувати, а на це треба кілька днів. Татари, певно, так легко нас не перепустять. Треба направити вози, що попсувалися. Тобі треба поспішатися, щоб турки не заступили тобі дорогу. Не без того, щоб який чорт не дав знати туркам, що ми тут гостюємо... Ти вертайся з Богом зараз... Та хай тобі не захочується скакати на боки. Судна навантажені добичею, пропадеш. Якщо ти прибудеш на Січ раніше і мене там ще не буде, так знай, що мене орда задержала, збери військо, яке зможеш, і поспішай виручати...
На тім вони розпрощалися. Від моря залунала козацька пісня, а Кафа палала...
ІХ
Чотири дні побував Сагайдачний у Кафі, стільки було тут роботи. До повороту через ворожий край треба було добре підготовитись. Тепер, літом, серед великої спеки, могли татари запалити степ. А тут така велика сила народу. Визволенців нарахували дванадцять тисяч. Були між ними мужчини, жінки і діти. Усе народ здоровий, призначений на продаж.
Якраз, перед чотирма днями, Іскра відплив з козацьким флотом, забравши частину добичі і невольників на море. За той час Сагайдачний спорядкував своє військо до походу. Найтяжча річ була перебратися через гори. Розіслав стежі на всі сторони і вже мав і сам рушати, як причвалував до нього козак від задів з докладом, що Іскра знову повернув до пристані у Кафському заливі.
Сагайдачний поспішав до моря.
— Недобре, отамане, великий турецький флот поплив під Очаків. Нам неможливо тепер тудою перебратися.
— Значить, що морем нам немає вороття?
— Так воно і є.
— Як турки довідаються від татар, що ми у Кафі, то невдовзі сюди за нами наспіють...
— У пристані я їх не боюсь, витягнемо гармати на берег, окопаємось і нічого нам не зроблять.
— Поки не прийде їм у поміч новий союзник, — каже Сагайдачний.
— Кого ти думаєш? Який союзник?
— Голод... Знаєш, скільки у нас людей, а кожному їсти хочеться. Наші харчові припаси вистануть на три місяці найбільше. У Кримі не поживимось, бо все повтікало нам з дороги, а опісля татари запалять ще й степ... Ти знаєш, що воно значить...
— Так, нам не лишається нічого кращого, як перейти з суден до табору з усім добром, судна попалити, а ми всі підемо перебоєм через Крим...
Сагайдачний подумав хвилю, а потім каже:
— Краще грати у дві карти, чим на одну все ставити. До того ще ми всієї здобичі на вози не заберемо, бо стільки возів не маємо, а ті, що є, то так нагружені, що ледве їдуть. Покидати стільки добичі шкода, а коли б ми її покинули, то не заберемо тих харчів, що на суднах зложені, а сих вже ніяк нищити не можна... Знаєш, Іване, що ми поплинем такою дорогою, якою запорожці ще ніколи не плили... Поплинемо в Азовське море, а звідтіля рікою Міусом вгору, поки буде можна. Відтак перетягнемо судна до ріки Самари і тоді ми вже вдома.
Іскра узявся за голову:
— Що ти загадав? Степом, та ще мочаристим, човни перетягати? Та чим? У нас нема ні волів, ні коней... Хоч мені голову відрубай, я за таке діло не візьмусь, бо не втру цьому носа.
— А я втру, і будеш мені помагати. Не маємо ні коней, ні волів, але є люде. Переточити човни — не така велика штука. Зробимо так, як роблять на Січі, пускаючи готові судна на воду...
— Воно справді, може, далось би так зробити, та ось нові труднощі. Між моїм козацтвом пішло луною, що вертаємось через Крим. Не знаю, чи тепер схотять... У них і тепер думка, щоб судна з усім потопити.
— У мене бунту, непослуху не сміє бути, — говорив твердо Сагайдачний. — От я зараз вернуся, лише у таборі запоряджу, що треба... Чепеля поставлю на моє місце — то досвідний ватажок... Підожди таки тут, я зараз...
Сагайдачний почвалував до табору. Зараз поскликали старшину, і Сагайдачний пояснив у чім діло.
Козаки не були цьому раді, що Сагайдачний їх лишає, але таки признали полковника Чепеля отаманом.
— Робіть так, як дотепер робили. Йти табором вкупі, не розбігатися, на ніяку добичу не лакомитись, хіба яку отару овець забрати, щоб прохарчуватись.
Отамана у всім слухатися, як би й мене. Та коли б я дожив, а стрінувся з яким неслухняним, то досі йому й жити. Ти, Марку, остаєшся і далі обозним, держись добре і слухайся досвідної козацької голови. Як мені поталанить прибути на Січ раніше, то будьте сього певні, що зараз поспішу вам на виручку. Я вас не оставлю в тісноті, бо я за вас відповідаю моєю головою... Ну, прощавайте, товариші, дай Господи здорово побачитись... Та ще одне: дайте мені трохи визволенців, що на морі бували. Мені треба на суднах здоровий рух та досвідних голів більше...
Зараз на перший поклик зголосилося більше, як дві сотки визволенців. Вони почували себе на морі безпечнішими.
А тим часом гурт козаків повилазив з суден на берег і обступили Іскру.
— Що ви врадили з отаманом? Коли зачнем судна палити?
— Підождіть, — каже Іскра, — зараз верне Сагайдачний. — Іскра поміркував, що ці, які сюди вийшли, жартів не знають, і готові на все.
— Ми се і без нього зробимо, — каже один, дивлячись грізно на Іскру.
— Досить нам сієї морської волокити. Ми тут з суднами возимось, а там здобича паювалась.
— Ви знаєте, що добича буде паюватися аж на Січі...
— Ми знаємо, та ще хочемо її бачити... Та здобича, що на суднах, піде на дно моря, а ми і до сієї маємо право...
— Схаменіться, товариші!.. Невже ж у таку важку хвилю ви ставати хочете проти старшини?
— Ти, потурнаку собачий, мовчи, коли не хочеш у морі скупатися, нам тепер на морі ватажка не треба.
До цього гуртка стало прилазити більше козаків. Очевидячки, що вони бунтувались...
В ту хвилю причвалував Сагайдачний з своїми розсильними.
Гурток покинув Іскру і пішов йому назустріч. Сагайдачний приказав своїм козакам держати мушкети напоготові.
— А ви куди мандруєте, прочани?
— Йдемо до табору, — каже передній, той, що так гостро поставився до Іскри, — не загибати ж нам на морі. Морем на Україну вороття немає...
— Я кажу, що є вороття і морем, і я туди вас поведу...
— Йди собі сам, коли воля, ми до табору йдемо...
— Зараз завертати до суден на свої місця! — крикнув Сагайдачний сердито, показуючи булавою.
— Ми раз сказали, що не вернемося, уха тобі позакладало? — крикнув сердито передній козак. — Чорт нам з такої старшини, що заморити нас хоче.
Сагайдачний не дав йому докінчити, вихопив пістоль з-за пояса, гримнув стріл, і козак, поцілений в саме чоло, розвів руки і впав на землю.
Всі збентежились. Дехто, отямившись, хотів хапати за зброю, та ось з-поза Сагайдачного виступили козаки з рушницями, готові до стрілу, їх старшина крикнув:
— Хто з вас ворухне рукою, піде чорту в зуби...
— Привезти сюди з табору чотири гармати з усім...