Коли вона любить тебе, то простить і все забуде. Забувала ж вона цілий рік і сором, і честь. І ще раз забуде. Ну, йди, а то вона візьме дитину й виїде, навіть не сказавши тобі ні слова. Швидше йди!
Мусташенко нерішуче виходить. Інна швидко починає готувати столик до кави. Входить Круглик із орхідеями.
Круглик (з порога). Можна? Не запізнився?
Інна. А, Юрій Маркович? Привезли? Дякую. Поставте їх куди-небудь.
Круглик. А чудесні які. Га? Подивіться. Бездоганні.
Інна (неуважно). Так-так, дуже гарні. Дякую, голубчику, дякую.
Круглик пильно поглядає на Інну.
І н н а. А ми зараз будемо пити каву, Юрію Марковичу. Проводжаємо панну Люду. Останнє привітання. Останнє, Круглику! І тоді... Але що ж це Тама не йде?
Круглик. Можна спитатись, Інно Василівно, що сталося?
Інна. Де? Круглик. У вас.
Інна. Нічогісінько. Абсолютно нічого. А що таке? Чого питаєте?
Круглик. Та так... Мені здалося, що...
Інна. А вам усе якісь дурниці здаються!.. А, нарешті!
Входять Марія Андріївна й за нею покоївка з кавою, яка, поставивши каву, виходить.
Інна. Браво, Тамо! Я страшенно хочу кави. Зараз прийде Панас із панною Людою. (До Круглиш). Тамуня хоче як слід попрощатися з панною Людою. Я також. Вона хороша дівчина. Правда, Тамуню?
Марія Андріївна (готуючи столик). Правда, моя дитино, правда. Правда...
Круглик пильно поглядає на обох. Входить Мусташенко.
Інна. А панна Люда?
Мусташенко (з ніяковістю). Вона не може, в неї голова дуже болить...
Інна (жваво). Голова?! О, так це.. Так треба їй дати кілька крапель морфію! Пан, неодмінно приведи її! Чуєш? Скажи, що ми її зараз вилічимо. Вона не може в такому стані їхати. Абсолютно не може! Чуєш?
Мусташенко (вітається з Кругликом, примушено посміхаючись). Та, крім того, в неї якийсь чудний психічний стан: вона боїться на хвилину відійти від дитини...
Інна. Боїться.
Марія Андріївна. Ну, це часто буває в молодих матерів. Так що ж такого, нехай іде сюди з дитиною. А як голова болить, так справді дамо їй капель. Приведіть, приведіть. Чого вона там сама буде?
Інна. Ну, розуміється, вона може навіть із дитиною прийти сюди. Але це необхідно, це необхідно, щоб вона перед від'їздом побула з нами! Іди, Пан! Пан, іди!
Мусташенко, почуваючи себе ніяково, рвучко, рішуче виходить.
К р у г л и к. А панна Люда оце зараз від'їжджає? З дитиною?
Інна. Ну, от така фантазія в неї. Неодмінно сьогодні!
Марія Андріївна. Молоді матері раз у раз трошки ненормальні. Це нормально. (Розливає каву, відвертається спиною, виймає з торбинки слоїк).
Круглик (з посмішкою). Здається, взагалі нормальна ненормальність стає тепер нормальністю. (Нахиляється до Інни і, киваючи на Марію Андріївну, тихо). Що це значить? Марія Андріївна з Людою?..
Інна (теж тихо). Потім, потім розкажу. Не звертайте уваги. (Голосно). Так що ви, значить, виїжджаєте з експедицією, Юрію Марковичу? Сумно, сумно. (Непомітно слідкує за Марією Андріївною, бачачи, що вона вийняла слоїка, бере під руку Круглика, підводить до квіток). А дивіться, Юрію Марковичу, як це фарби гарно комбінуються. Правда? Правда? (Дивиться, як Марія Андріївна наливає в чашку з слоїка).
Круглик. Так, чудесно... (Раптом здригнувшися, здивовано дивиться на Інну, злякано). Що з вами, Інно Василівно?
І н н а. А що таке?
Круглик. Ви страшенно зблідли й так здушили мені руку, що...
Інна (сміючись). Та невже здушила? Я не помітила. Я підвелась, і мені закрутилась голова. Круглик. Може, ви б сіли? Інна (з сміхом). Ну що ви! Вже все пройшло. Круглик. Але ж ви бліді надзвичайно! Інна. Ну, дурниці! А от і Панас із панною Людою!
Входить Люда, за нею Мусташенко, ніяково посміхаючись. Люда тримається стиснено, соромливо, боязко.
Мусташенко (голосно, вдаючи веселу посмішку). Ну, от! Насилу вмолив панну Люду. Страшенно боїться, щоб хто не вкрав її скарбу дорогого. Нікому не довіряє.
Марія Андріївна (йде назустріч Люді). І добре робить, що не довіряє. Доброго здоров'я, панно Людо. Просимо до нас. Що було, те було, не будемо згадувати. Всяка людина помилитись може. Сідайте, будь ласка.
Люда (тихо). Дякую. Але я... зараз мушу їхати.
Марія Андріївна. Та ви це справді на ніч хочете їхати з дитиною?
Люда. Мені треба... мене ждуть.
Марія А н д р і ї в н а. Та боже борони! Де ж це чу-вано?
Мусташенко. Бачите, панно Людо, всі це вам скажуть...
Люда. Я не можу... я мушу зараз...
Інна стоїть з блідою посмішкою.
Круглик (тривожно дивлячись на неї, тихо). Інно Василівно, може, ви б сіли?
Інна (не глянувши на Круглиш, напружено рівно йде до Люди, дуже ввічливо). Прошу сідати, панно Людо, будь ласка!
Люда. Спасибі... Я тільки... Я зараз хочу їхати.
І н н а. Та куди їхати? Ми вас не пустимо. Вам не можна, вам треба ще в ліжку лежати. Сідайте, сідайте. Голова болить?
Люда (сідаючи). Болить... трохи.
Інна. Ми вам крапель дамо, перестане. Неодмінно крапель! Тамо, там у тебе повинен бути морфій. Треба дати панні Люді кілька крапель.
Марія Андріївна. Єй краплі, а найкраще — кава. (Йде до столика).
Інна. Ні-ні, неодмінно треба з кавою кілька крапель морфію! Це чудесно помагає. Я знаю. Ти, Тамуню, нічого не розумієш. Дай сюди! Дай мені твій слоїк з морфієм, я сама зроблю для панни Люди... Дай!
М а р Г я Андріївна. Але ж...
Інна (нетерпляче). Ну, дай, Тамо! Дві краплі, це необхідно. (Бере торбинку, виймає слоїк і капає в чашку Люди, в підняттю говорячи в цей час). Ти нічого не розумієш. З кавою дві краплі морфію — надзвичайно гарно проти болю голови. Я раз у раз так роблю. От і все! Знаменито. Тепер панна Люда чудесно засне. (До Люди). їхати вам сьогодні, розуміється, абсолютно не можна. Ви зараз ляжете спати, виспитесь гарненько, а завтра спокійно поїдете собі. Правда? (Підносить обережно чашку до Люди).
Люда ввесь час почуває себе тяжко, хоче щось сказати й не відважується.
Інна (простягаючи їй чашку). Прошу, панно Людо. Випийте, мила, вам зразу легше стане... Випийте, голубко... Люда раптом поривчасто бере простягнену з чашкою руку Інни й гаряче
Цілує.
Інна (як пронизана током, уся випробовується). Що ви?! Що ви?!
Люда. Я недостойна вашої ласки! Я — паскудна, погана, я повинна вам ноги цілувати, а ви мене так... (Вибухає риданням).
Мусташенко (тихо). Панно Людо! Панно Людо!.. Не треба... Ну, годі!
Інна (якийсь момент закам'яніло стоїть, не зводячи вражених очей із Люди, потім умить, немов ненавмисне, ви-пускає чашку на підлогу, тихо скрикнувши). Ой!.. Господи!..
Марія Андріївна (кидається до Інни). Що ти зробила?! Що ти?! Ай, боже мій!.. Ай, боже мій!
Інна (обнімаючи Марію Андріївну, немов здивовано, заспокоюючи). Тамо, Тамуню! Ну, чого ти, чого? Ну, що ж тут такого? Ну, випустила...
Марія Андріївна (зразу ослабнувши). Ху! Як ти мене злякала! Аж ноги мені ослабли. Юрію Марковичу, поможіть мені... Піду я ляжу... (Круглик підбігає до неї).
Інна. Прости мене, Тамуню! Ну, прости мене!
Марія Андріївна. Нічого... Нічого... (Беручи Круглика під руку). Стара стала... Нічого... Вибачте мені.
Круглик (ведучи її). Це з дороги. Стомились ви, Маріє Андріївно.
Марія Андріївна. Так-так, мабуть, із дороги... Мабуть. (Виходять).
Інна стомлено сідає й розбито опускає руки.
Мусташенко. Панно Людо, почекайте трошки... Люда. Ні-ні, я краще піду, я краще піду! (Майже вибігає).
Мусташенко хоче йти за нею. Інна. Панасе!
Мусташенко. Я зараз, Інно, я тільки... Інна (з силою). Панасе!
Мусташенко. Я зараз. Я тільки хочу... Я зараз, зараз! (Швидко виходить).
Інна (якийсь мент із гіркою посмішкою хитає головою. Застигає, сидить непорушно. Потім раптом рішуче, суворо встає й іде до дверей ліворуч, одчиняє їх і гукає). Юрію Марковичу! (Коли з'являється Круглик, піднятим, але холодним, жорстоким тоном говорить). Юрію Марковичу, можете ви зараз же, негайно вивезти мене й Таму звідси і сховати так, щоб ніхто, чуєте, ніхто нічого не міг знати про це?
Круглик. Думаю, що можу... Але... І н н а. В такому разі йдіть до Тами і скажіть їй, що ми мусимо зараз же виїхати. Автомобіль ваш тут? Круглик. Тут.
Інна. Ідіть. Я зараз прийду. Коли нас на виході хто-небудь зустріне,— веземо Таму до лікаря. Чуєте? Круглик. Слухаю. Інна. Ідіть одягайте Таму. Я зараз.
Круглик поквапом виходить. Інна йде до столу і швидко пише записку, яку спирає об лампу, що на столі. Бере фотографію зі столу, виймає її з рамок і кладе собі на груди. Потім зриває зі стін гірлянди, викидає з ваз букети, перекидає вази, топче квітки. Гасить електрику, лишивши тільки лампу на столі, щоб горіла. На якийсь мент зупиняється, оглядає кімнату, немов прощаючись, і швидко виходить ліворуч. Пауза.
Входять Мусташенко й Люда, одягнена в пальто, капелюх, із дитиною на руках.
Мусташенко (оглядається по кімнаті). Що це? Темно. Нема нікого. Інно! Панна Люда хоче з тобою попрощатись. Інно!.. Що це значить? (Бачить записку на столі, кидається, читає, потім важко сідає і кладе голову на стіл).
Люда стоїть непорушно з широко розкритими враженими очима. Починає плакати дитина. Люда шикає, заспокоює. Чути заглушений ріжок автомобіля. Дитина скрикує голосніше. Мусташенко на вскрик дитини швидко і стурбовано підводить голову, дивлячись на неї.
Люда сідає, поквапом розстібає сукню на грудях, прикладає дитину і, заспокоюючи, наспівує колискову пісню й похитує її. Мусташенко знову кладе голову на стіл. Настає тиша.
Помалу опускається завіса