Не завжди той перехід благополучний, то непогано мати якусь стоянку на цьому узбережжі. І знаючі морську справу люди там будуть завжди у нагоді.
– То пішли шукати підходящу бухту.
Не дуже велика, але добре захищена бухта була знайдена десь миль за тридцять на північ по узбережжю. Капітан корабля, що підійшов, списав на берег чотирьох переселенців, що були зеленими від хитавиці, просили і молили залишити їх тут. Їм негайно знайшлася пара з тих жінок, хто вже приріс душею до тутешніх околиць. Так був заснований порт і населений пункт "Помаранчева пристань", головне місто воєводства.
Легенда про заснування далі каже, що Петро Приходько, один з матросів віз на Гесиону два помаранчевих деревця, які чомусь тримав прямо у койці. Сусіда, якого шпиняли ті деревця, коли уві сні їх зсовував Петро, знаючі про велику дружбу матроса з капітаном, помовчував. Але під час висадки, не полінувався, пішов взяв і. чортихаючись, шпурнув їх услід шлюпки. Перебираючи все, що сталося, дівчата потім згадали про цей кидок. Пішли, роздивились – прибій вже по королівські, з деяким ґрунтом на корінцях, пригнав саджанці до берега. Всі гілочки, що були обрізані, були привиті у місці закладення порту на місцеві дички. Привой прекрасно прийнявся на чисельному подвої, і коли до бухти завернув новий корабель, то екіпаж побачив мало не все село в молодих помаранчах. Так, згідно легенди, з'явилося місто "Помаранчева пристань", або просто Помаранчи.
Матроси, які обрали собі мрію всього життя серед такої кількості жінок, всі п'ятеро чекали поповнення, не хотіли плисти в столицю і всі написали прохання про розлучення з своїми попередніми жінками. Це дозволялось і в графстві, і в Імперії. А їх половинки спочатку засмутились, але демографічний перекіс у столиці був у іншу сторону і вони доволі швидко надибали ще кращу партію. Щодо капітана, то він пробурмотів щось про доповідь про події і стояв, уникаючи погляду Сніжани, яка була від нього на останньому місяці. Зрозумівши, що той скоріш усього не вернеться, вона охнула, впала на підставлений ослін і видавила:
– Почались пологи.
Дві її подруги, Тияна і Цветана швидко принесли дерев'яні ночви і гримнули, щоб чоловіки виміталися геть. Через три годині Сніжка народила хлопчиків — близнюків. Клавдія не пускали до рождениці, кажучи, що від досади у тої може пропасти молоко. Раптом вона сама передала, щоб зайшов.
– Я буду чекати тебе. Завжди. – вимовила вона, ні про що не питаючи. – Кожного ранку, коли нижній край сонця на трохи відірветься від океану я буду з отої скелі дивитися на море. – Вона показала на вікно без шибки. – З суші вона не така обривиста.
– А коли хмари, дощ, буревій? – спитав, щоб щось сказати, літній капітан. Вона зітхнула.
– Тоді шукай мене вдома. Я потрібна хлопчикам і збираюсь дочекатись тебе. То падіння з вершини не входить у мої плани.
Капітан "Поренута" надав кожному стандартний набір побутових речей та інструментів переселенця, віддав на посів не обрушене пшоно та трохи пшениці, яку екіпаж та переселенці з'їли би у вигляді каші. Вбивши три лами, щоб освіжити корабельний раціон, попливли далі.
Імператор, коли йому донесли про бунт на бригу, чомусь мало не розсміявся, видавши одне із своїх загадкових речень: "Так ось як пригода Баунті трансформувалась у цьому світі. Чи буде подвоєння?"
Потім продиктував розпорядження: за вміле, професійне прийняття перевести капітана каракки губернатором воєводства. Капітану "Апостола Хоми" було виголошено, що зараз нема необхідності у його затриманні, але справа відкладена до часу, коли з'явиться можливість вислухати іншу сторону.
Після того, як Шульженко направився додому, імператор поіронізував " І все у нас не як у людей. Навіть заколот без жодного трупа." Далі роз'яснив:
– Від бунтівників не чекаю небезпеки. Якщо в гарячці перевороту не пролили крові, то навряд чи ми їх побачимо. Купилися на таке-сяке майно, що везлось для землеробської колонії, жінок, душу яких не треба завойовувати та на відновлення самоповаги. Бо це, судячи з слів Клавдія, невдахи з невдах.
– А полонянки?
– Зараз весь флот їх не знайде за три роки на Гесионейському континенті. Потім кораблі будуть все частіше проходити біля берегів, насунуться поселення імперії. Втечуть ті з дівчат, хто так і не звик, весь час тримати їх на прив'язі несила нікому.
Бувший капітан йшов додому і вирішував йти туди, чи не йти, бо миле личко його Сніжки маячило перед ним так ясно, що він мало не почав її обходити. Але ноги донесли. Коли він підійшов до землянки, защемило серце. Так і не побудувався як слід. На порозі стояла Мея, якій вже разів п'ять розказали усе. Натюрморти і в холодних тонах, і пастеллю.
– Пустіть у хату, Соломія Григорівна, — попрохав він.
– Стій там, де зупинився і слухай. У землянку я тебе не пущу, бо розкисну і прощу. А воно ні до чого. Тут пусте гніздо, там – двоє немовлят. Хай мене проклянуть усі вінчані жінки, але йди, їдь, чеши назад, до тієї Хурделиці, чи як її там.
– Сніжана. Ну і що ж я, отак повернусь та поїду?
– Чому? Он через дорогу бачиш порядний дім. То твого молодшого оселя. Він вже у Адміралтействі працює. Не бійся, мармизу не намилить. Він той, інтелігентний. А поки прийде з плавання старший, ти сто раз втечеш до своєї сербки.
Син був радий батькові, але мирити з матір'ю відмовився.
Осудив:
– Бидло ти, батьку. Але їдь, корми й виховуй братів єдинокровних.
Зладнавши справи, закупивши дещо, Клавдій почав проситись на кораблі, що йшли у Європу чи у Буенос-Айрес то за вантажами, то за людьми. Але ніхто з капітанів не погоджувався відхилятись від курсу заради однієї людини. Адміралтейство погрожувало капітанам відбирати патенти за курсові вольності. Шульженко обіцяв заплатити, але наштовхнувся на глуху стіну відмови. Раптом його осяяла нова думка.
– А якщо вам не треба міняти курс корабля? – спитав він слабими голосом надії.
– Тоді, Клавдію Івановичу ми задарма підвеземо вас хоч у Ріо, куди йдемо за бавовняними виробами, цукром і кофе. Ще й годувати будемо задарма, ви ж самий наш заслужений Капітан. Я у вас юнгою починав.
Бувший Капітан, який прекрасно пам'ятав того горе-жовторотика, не став розвивати цю ідею, та запропонував:
– А якщо при вашому виході із затоки у відкритий океан, я сяду на власний невеликий вітрильник та піду додому понад берегом?
– Будь ласка, – зрадів капітан. Хвостиком за Шульженко ув'язався молодий попик з тихою мрійливою попадею.
Понад бережком капітан на куплені плоскодонці швиденько добрався до Помаранчів. Сім'я служителів культу тихесенько сиділа у шлюпці. При штилі всі троє працювали веслами. Присмерком приставали до берега, від хижаків Бог позбавив, попик виявився непоганим мисливцем. То були з дичиною.
Сніжка дійсно кожного погожого дня зранку сиділа десь годину на тій скелі, дивлячись на північ, звідки можна чекати батька її діточок. Спочатку це сприймали з повагою, потім підсміювались. Свого невінчаного чоловіка вона побачила, коли вже люди байдуже фіксували її ранковий моціон. То їх сім'ю першими у своєму сані і у селищі і повінчав панотець Феодот.
1728. Те що всі центри воєводств знаходяться на березі океану чи його затоки має велике значення для єдності держави. Поки ця велетенська континентальна держава має таласократичний характер, тобто управляється через море, спілкується з іншими частинами через море, отримує ресурси через море. Попри те, що праматір — Україна, Атлантида (всупереч того, що вона на островах) і Фарана не мали такої тенденції. Міжострівний каботаж – не те. Ще не менше десяти років флот для Гесиони — це все.
1730. Імператор уже неділю штормував у морі Фіджі, ідучи на бригу до Австралії. Пасажиром без повноважень плив туди Всеволод. Просто з цікавості, як інтурист. Він не знав що, хоча попереду ще було достатньо років життя, але він ніколи більше не побачить благословенні землі зеленого континенту. Дув потужний норд-ост із шквалами, що смикали бриг, то зупиняючи його, то скажено кидаючи його вперед. Данило не дуже довіряв новинці імператора — барометру, який показував жорстокий шторм, то зарифівши всі вітрила, лишив два і йшов у повний вітер. Під першим, мабуть самим потужним кидком шквалу, грот-марсель не зірвало, а просто розполосувало на дівчачі стрічки, що полоскались зараз на головою. Хлопаючи, грот-брамсель тягнув "Ниян" до далеченького острова Мідний з швидкістю, з якою у Жуль Верна китобійна шхуна-бриг "Пілігрим" промчала мимо Південної Америки по протоці Дрейка на Африку.
За декілька місяців до того, бриг "Руевіт" прийшов з найдальшого центра воєводства у Січеслав навантажений по самий клотик хутрами, починаючі з ведмежого. Негоціанти сприйняли на ура цей товар, бо мали проблеми з тим, що відправляти з кораблями, які йдуть за переселенцями у Європу.
У цьому році золоті монети, литі на руднику та мідь повинні були піти у центральну казну, бо у 1727 та 1728 роках все забирав Данило, засновуючи ще один провінціальний центр (майбутній Єлизаветград), для чого, власне туди у 1727 році і було відправлено "Руевит".
Щодо рудника Мідний, то його якась окремішня історія почалась із того, коли на початку 1725 року Павло привчав до сідла двох молодих коників і вже спокійно об'їжджав поселення, до нього підійшов його найліпший товариш і брякнув, без всякого вступу: "Павлику, не можу я без жінки. Я, звичайно, дисциплінована людина, але роби щось".
Звичайно, всі європейці, що прибули на родовище, були одинаками, ніхто офіційно не був жонатий. Але у суспільстві, і у Січеславі також, здається, завжди є жіночки, що люблять по графіку: у того хлопця жалування у середині місяця, то я побуду у нього, у того оплатять велике замовлення у кінці місяця, у того… а потім – по колу. Щось на зразок інстинктивної поліандрії. У столиці у всіх були якісь любовні спілкування. Але тут, на руднику, Деркач заборонив будь-які любовні контакти з аборигенками. Коли кожний українець буде мати перед очима тестя, тещу, братів і сестер жінки, то ясно, якою мовою заговорять діти і ким вони будуть себе вважати.
Проблему Павло вирішив наступним чином. Зібравши віче, він розпорядився:
– Кидаємо парубкування. Я всіх перепитав. Згодні. Але ми не будемо родичами нікому з околичних племен.