Далі він додав: "Можливо, я припустився помилки, коли не написав її від першої особи… Колись я візьму хлопчиська років дванадцяти і проведу його по життю (у першій особі), але тільки не Тома Сойєра — він для цього непідходящий персонаж".
Так намітився образ майбутнього Гекльберрі Фінна…
Завершений рукопис "Пригоди Тома Сойєра" Марк Твен надсилає своєму американському видавцеві Хоуеллсу, котрий, прочитавши повість, назвав "Тома Сойєра" "безумовно найкращою книгою для хлопчиків, яку мені доводилося коли-небудь читати".
Боячись книжкового піратства, яке існувало вже й тоді, Марк Твен вирішив спочатку видати книгу в Англії. Його приятель
Монкур Конвей з радістю погодився відвезти рукопис до Лондона, і от 9 червня 1876 року повість "Пригоди Тома Сойєра" побачила світ. Американське ж видання вийшло у грудні 1876 року, а Бібліотека Конгресу отримала свої обов’язкові примірники у січні 1877 року.
Спершу доля книги складалася досить нелегко: у пресі з’явилося, окрім схвальних, чимало негативних відгуків.
Літературні критики та оглядачі дорікали письменникові, що він виховує своєю повістю дітей зовсім не так, як потребує педагогіка, — він провокує їх на всілякі погані вчинки та витівки, навіть неприпустимі і недозволені з усіх точок зору доброчинних батьків на виховання.
А дехто із когорти так званих критиків— критиканів договорився навіть до того, що просто обзивав веселого невсидюха й непослуха Тома "звичайнісіньким провінційним хуліганом"!..
Та минуло зовсім небагато часу, критичні хвилі, зрештою, притихли, вляглися, — і книга Марка Твена під усіма вітрилами вирушила у мандри навколо світу!
"Пригоди Тома Сойєра" перекладалися десятками мов і виходили друком у десятках країн світу. Книга стала настільною не лише у дітей, котрим, власне, вона була адресована, а й у багатьох дорослих, які, погортавши її, вже не могли відірватися, не дочитавши до кінця, ще й при цьому веселі бісики спалахували у їхніх стомлених очах, бо в серці виринали спогади про власне дитинство, і хотілося, напевне, хоч на мить повернутися туди і зробитися бодай на хвильку Томом Сойєром!..
На закінчення хочу пояснити, звідки ж походить псевдонім "Марк Твен". Якщо ви, любі читачі, не забули, на початку нарису йшлося про те, що Сем Клеменс свого часу встиг поплавати-попрацювати на пароплаві. Так от, слова "марк твен" вигукував матрос, який стояв на вахті, чим сповіщав лоцмана про те, що корабель у цьому місці на мілину не сяде.
Не сів на мілину і "Том Сойєр", а й донині мандрує світом, високо піднявши туго напнуті вітрила.
Я розумію, що може виникнути у декого цілком слушне запитання: чому автор розповідає про книгу, нехай і славнозвісну, яка з’явилася у дев’ятнадцятому столітті, коли пообіцяв розповідати у своїх нарисах про славнозвісні книги двадцятого століття?
Відповідь дуже проста. Річ у тім, що за статистичними даними Міжнародної дитячої та юнацької бібліотеки в Мюнхені, цього найавторитетнішого закладу в царині літератури для дітей, книга Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра" протягом усього двадцятого століття входила і входить до першого десятка не лише найтиражніших видань, а й книг, які читають найбільше! Ці факти й дали мені право вибрати темою цього нарису саме "Тома Сойєра", славнозвісну книгу не лише дев’ятнадцятого і двадцятого століття, а й, переконаний у цьому, майбутніх століть!
Та й увічнена вона, до речі, і в бронзі. У містечку Ганнібал, де пройшли кращі роки дитинства Марка Твена, стоять на постаменті два бронзових хлопчаки — Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, точніше, не стоять, а у подертих штанцях, тримаючи за хвіст дохлу кішку, перекинуту через плече, весело і нестримно крокують у майбутнє!..
ЧАРІВНИК КРАЇНИ ОЗ, АБО СМАРАГДОВЕ МІСТО
Ліман Френк Баум народився 15 травня 1856 року в США, у штаті Нью-Йорк, і був останньою, сьомою дитиною у великому, галасливому і не такому вже й заможному сімействі Баумів.
Усе свідоме життя Френк Баум, починаючи з раннього дитинства, захоплювався колекціонуванням марок. Таке, можна сказати, самовіддане й одчайдушне захоплення призвело до того, що вже в сімнадцять років Френк уклав і видав філателістичний довідник під назвою "Повний Баумівський покажчик для філателістів", який користувався неабиякою повагою у колах знаних збирачів поштових марок.
Але, як то кажуть, колекціонування — колекціонуванням, а потяг до літературної та видавничої діяльності, який наче переслідував Френка Баума з юнацьких літ, переважив. І от із 1890 року він видає власну газету, а в 1897 році започатковує ще й часопис "Вітрина", провідною темою якого було художнє оформлення інтер’єрів, або, як сказали б зараз, — дизайн. Водночас Френк Баум пише веселі вірші для дітей, але його поетичний доробок проходить повз увагу видавців, і він задумує написати казкову повість.
Як у переважній більшості випадків, відомих історії дитячої літератури, казка народилася й викристалізувалася з його розповідей власним дітям. Одного вечора письменник почав розповідати їм казку про щойно вигадане Смарагдове місто та його чудернацьких жителів. Але дітям цього виявилося замало, тож Френку Бауму довелося вигадувати ще цілу казкову країну — Оз!..
Коли казку було закінчено в усному варіанті, Френк Баум старанно записав її, а рукопис надіслав до одного з провідних дитячих видавництв Америки. Але видавець досить зверхньо поставився до його твору і, повертаючи рукопис, написав авторові: "Якби існував попит на американську чарівну казку, її було б написано до вас уже давно…".
Як він, бідолаха-невдаха, помилився! Можна лишень уявити, як цей горе— видавець невдовзі бідкався, страждав і картав себе за недалекоглядність після виходу казки Френка Баума у світ — але не в його, а в іншому видавництві!..
А перше видання казкової повісті "Чарівник країни Оз" прийшло до малих американців 1900 року, отже легко підрахувати, що ми вже п’ять років тому відзначили столітній ювілей всесвітньо відомої книги!
Відразу після появи казка Френка Баума отримала просто-таки феноменальний успіх! Лише протягом 1900 року вона виходила тричі, щоразу збільшуючи свій тираж. А коли згадати про ту кількість листів-відгуків, що йшли від захоплених читачів, то тут слід уживати лише такі визначення, як злива, водоспад, гора, сила-силенна. І майже в кожному листі читачі вимагали продовження казки, нових і нових пригод для її героїв…
Слід сказати, що вже першу казку Френка Баума про чарівника країни Оз було, так би мовити, по-американськи "розкручено на всі сто!..". Все, що знайшлось у казці, — імена героїв, назви, сюжетні мотиви, чарівні предмети тощо, — все-все було кинуто на ринок: почали з’являтися іграшки звичайні та механічні, альбоми для вирізування, книжечки-розмалюйки, саморобки, шкільні товари, малюнки-загадки, настільні ігри!.. З’явилося навіть морозиво під назвою "Оз", яке стало чи не найпопулярнішим серед малих американських ласунів.
Цілком зрозуміло, що за мотивами казкової повісті Френка Баума було поставлено чимало спектаклів у музичних і драматичних театрах, створено низку лялькових вистав, знято аж шість кінофільмів! Годі й говорити, що така всеамериканська популярність книги, яка принесла авторові та видавцеві казкові прибутки, надихнула письменника на створення продовжень, і невдовзі одна за одною почали з’являтися друком нові казки про країну Оз.
Але навіть після з’яви п’яти книг— продовжень інтерес читачів не згасав. Тож Френк Баум, дозволивши собі коротенький тайм-аут, ізнову з потроєною творчою наснагою та енергією засів за письмовий стіл. Унаслідок самовідданої творчої праці з-під його пера з’явилося ще вісім казок— продовжень, які виходили з року в рік до свята Різдва.
Остання, чотирнадцята, книга про незвичайні пригоди чарівника країни Оз та його друзів побачила світ 1920 року, вже через рік після смерті свого творця…
Своєрідне продовження, власне кажучи, — друге життя, казкова повість американця Френка Баума отримала завдячуючи російському письменнику і вченому Олександрові Волкову.
Олександр Мелентійович Волков народився 1 червня 1891 року, отже — ще за життя автора "Чарівника країни Оз". Закінчивши
Томський педінститут, Олександр Волков учителював, потім навчався ще й у Московському університеті, після чого залишився викладати математику в одному з московських вузів.
Треба сказати, що предками Олександра Волкова, за його словами, були українці, або, як він писав згодом в одній із своїх численних автобіографій, "буйні гайдамаки, що перетинали на "чайках" Чорне море і громили турків, а також чубаті запорожці, соратники-побратими Тараса Бульби…".
Вибачимо відомому казкарю-вченому деякі поетичні неточності: скажімо, гайдамаки ніколи не плавали на "чайках" і тим паче не билися з турками, а Тарас Бульба — лише легендарний літературний персонаж, вигаданий нашим славнозвісним земляком Миколою Васильовичем Гоголем. Письменник-казкар, хоч і вчений-математик, завжди лишається вигадником і фантазером, навіть — у власній біографії…
Та повернімося власне до історії створення казки про Смарагдове місто.
Сорокап’ятирічний математик і викладач Олександр Волков, переконавшись у необхідності знання англійської мови, почав самотужки вивчати її. Саме тут і трапилася йому на очі книга Френка Баума, якої в Росії ще не знали, і він так захопився нею, що вирішив переповісти казку російською мовою. Ось як потім писав про це сам Олександр Волков: "Книга просто зачарувала мене. Я переповів казку своїм дітям, і вона їм також дуже сподобалась, і я вирішив переповісти казку для всіх інших дітей. Робота захопила мене, і я завершив її за якихось два тижні".
Подальше життя російськомовного варіанта казки Френка Баума про чарівника країни Оз склалося досить щасливо. Вже навесні 1938 року рукопис було завершено і подано до видавництва. З ним ознайомився Самуїл Якович Маршак, авторитет якого на ті часи був незаперечним, запросив Олександра Волкова на зустріч і після тривалої розмови благословив видання книги, що побачила світ 1939 року і спершу називалася "Чарівник Смарагдового міста. Переробка казки американського письменника Френка Баума". Згодом підназва зникла…
Зрозуміло, що казка Олександра Волкова не повністю відповідала своєму першоджерелу, а зазнала при переказі відчутного творчого переосмислення, про що сам письменник згадував так: "Багато у казці Баума я змінив, написав нові розділи про зустріч із людожером, про повінь.