— Щоб між бусурменами такі люде водилися.
За той час горів город у кількох місцях. Козаки не втерпіли, щоб його дотла не знищити. Татари робили те саме на Україні. Це була заплата за їхнє руйнування. З горючих домівок втікали татари, рятуючи свою мізерію. Їх козаки вбивали безмилосердно, не щадячи ні молодого, ні старшого. У тих часах інакше побіди використати побідники не вміли. Сагайдачний заборонив забирати яку-небудь здобичу, щоб не обтяжувати свого табору. Усе мало бути понищене, спалене, щоб ворог не знайшов тут пристановища і не заступав їм дороги, коли будуть вертатися...
Відпочивши біля згарищ Перекопу, козацька армія перейшла в Крим. Тепер знайшлися у ворожому краю, і кожної хвилі треба було сподіватися ворожого наскоку. Вістка про похід козаків і зруйнування Перекопу рознеслась блискавкою по всьому Криму.
Сагайдачний запорядив йти далі возовим табором.
Широким фронтом їхала передня часть возів у три лави. Вози попри себе у такім віддаленні, щоб кожної хвилі станувши, могли повернутися боком до себе і створити одноцілий вал. Тоді коні і воли заводили всередину. За цими лавами їхали вози бічні, знову у три рядки, так, що вози другого рядка заступали прогалини крайньої лави. Так само йшли вози у задній лаві. На крайніх возах були поміщені гармати. Посеред движимої фортеці містилась уся піша сила козацького війська.
Довкруги того чотирикутника йшла великим колесом кіннота, яка висилала від себе роз'їзди. Коли б ворог наступав, тоді кіннота заїздила поміж вози до табору. Козаки злізали з коней і ставали до оборони поза возами. Вони стріляли з возів і з-під возів, і відкривали наглий огонь рушницею і гарматами. Якби треба було довший час оборонятись на місці, тоді скрайні вози окопували могильники земляним валом. По тім всі ховалися до табору.
Через кілька днів Сагайдачний не стрічав більшого опору. Поменші татарські ватаги могла сама кіннота порозганяти. Сагайдачний догадувався, що татарська головна сила або зібралась заступати козакам дорогу у Бахчисарай, ханову столицю, або вона, певно, заступить йому дорогу десь у степу. Сагайдачний навмисно випустив перекопського мурзу, щоб він звістив хана, що козаки йдуть на Бахчисарай.
По кількох днях такого походу прийшлось помірятись козакам з великою татарською силою.
Одного дня, від самого ранку, показувалися по степу малі татарські частини, наче відірвані хмарки, коли злучаються, що заповідають бурю. Вони не заходились у бій, лише під'їздили під ланцюг козацької кінноти, випускали стріли, та як козаки відкрили на них рушничну пальбу, вони завертали назад і пропадали в степу.
— Із тих хмарок велика злива буде, — говорив старий Чепіль,
Козаки йшли далі у повному поготові.
Те, що приповідав Чепіль, невдовзі справдилось. Вже було коло полудня. Сонце підійшло високо і дуже нагрівало. Коням і людям ставало гаряче.
Відразу з усіх сторін стали наступати татарські загони. Довкруги зачорнівся степ, начеб великі, градові хмари на землю впали. Сагайдачний стояв на возі, навантаженім високо сіном, і роздивлявся. Приказав табору стати. Сурмачі засурмили збір, і кіннота завернула у табір та сховалася за возами.
— Добре, що вже раз ті піжмурки скінчаться, — говорив Сагайдачний до Жмайла, що стояв надолині, коло воза. — Чи гармата налаштована?
— Все готове.
— На ближчу віддаль стріляти мемодробом.
Тим часом передні і задні вози поставали боком. Коні і воли позаводили всередину. Кіннота позлазила з коней і взялась за рушниці. Позасідали густо поза і попід вози, ждучи на ворога... Такі хмари татарви збиралися, що недосвідним козакам аж морозом поза спину пішло. Така сила може самою вагою розтрощити. Татари поприлягали тілом до ший коней і летіли на козацький табір з великим криком...
Жмайло підпалив першу гармату. За тим заграли усі, і настав пекельний ізгук. Густа хмара диму повила, мов облаком, цілий табір. Важкі залізні кулі падали у татарські лави і робили широкі борозни поміж ворогами. Та в ту мить ті борозни загладжувалися, маса зливалась, мов чорна гноївка, коли по ній ціпом вдариш.
Татари випустили на табір масу стріл, та вони не долітали.
Гармати стали стріляти дробом. Такий стріл робив широкі прогалини між татарськими купами. Тепер вже почулося тарахкотіння рушниць. Відкрито нагальний бій. Вибрані стрільці звихались, мов які бездушні машини. За кожним стрілом подавав стрілець порожню рушницю позад себе і діставав другу, налаштовану. Татари падали, мов підкошене колосся. Вал трупів, коней та людей підносився щораз вище. На їх місце виїздили другі. Дерлись до табору, мов нетлі до світла. Татарські коні, що втратили їздців, втікали ошалілі в степ, розбиваючи напираючі лави. Настав пекельний крик, вереск, стони. Коні квичали, мов кабани, татарські стріли стали попадати у табір; людей це не шкодило, бо всі крились поза возами. Не можна було дихати від гаряча і диму. Пальба не вгавала. Татарські свистівки свистіли. Татари кілька разів завертали, та знов наступали нові сили ще з більшим розгоном. Деякі гармати так розпеклись, що годі їх було налаштовувати порохом, їх стали холодити водою.
Пальба тривала до заходу сонця... Тоді знову почувся татарський свист, і вони завернули та пропали в степу. Козаки відпочивали, обтираючи піт з почорнілого від диму лиця. Виглядали, мов чорномази. Дим став рідшати, а далі розійшовся зовсім. Можна було дихнути чистим повітрям.
Козаки мали дуже мало втрат. Зате довкруги табору лежав цілий вал трупів та ранених. Звідсіля долітали до табору страшні стони ранених і умираючих.
Сагайдачний стояв знову на возі з сіном і розглядав степ. До нього стали сходитись старшини.
— Гарне було жниво, — каже полковник Струк.
— Нечувана річ, щоб татарва козацький табір розбила, — говорив старий Чепіль.
— Вони хіба подуріли, що таке загадали.
— Дістали прочухана, що їм, певно, відхочеться...
— А що буде далі? — питає Сагайдачний.
— Либонь, що підуть заступати дорогу у Бахчисарай. — То було б найкраще.
— Що ж тепер? Чи ждати тут до завтра, чи рушати вперед?
— Підемо далі, — говорив Сагайдачний. — Годі нам посеред трупів стояти. Поки не повечоріє, перейдемо який шматок... Тут недалеко є річка. Нам води треба...
Зараз рушили. Спереду треба було промощувати дорогу возам і прятати трупи.
Ніч перейшла спокійно, і ніхто їх не зачіпав. Та Сагайдачний був певний, що наскок ще повториться, хоч, може, не з такою силою.
І так воно сталося на третій день. Та наступ татар був цим разом інший. Вони під'їхали щосили до табору, зіскакували з коней, лягали на землю, і, повзучи, наближались до табору. Повзли по землі, наче стадо мандруючих мишей. Годі було до них стріляти, поки зовсім не наблизились. Тоді відразу позривались з землі і з великим криком кинулись з усіх боків на табір. Козаки випалили з усіх гармат, налаштованих дрібним камінням. Настала страшна пальба з рушниць. Татар мов мітлою змітали, та це їх не здержало. Вони йшли вперед, а далі стали дертися на вози. Козаки відбивалися списами, шаблями, дрючками, келепами. Козаки повилазили на крайні вози і розпочалась страшна рукопашня. Якому татаринові повелось вилізти на віз, злітав звідти проколений списом або зарубаний шаблею.
Бій тривав довго; козаки помучилися, відбиваючись. Татари, побачивши, що їх небагато осталось, завернули і стали втікати. Знову козаки підняли густу пальбу.
Тепер табір розкрився в кількох місцях і Чепіль з кіннотою пустився здоганяти втікаючих.
— Звідкіля тільки тих чортових синів взялось?
— Хіба ж гадаєте, що татар мало? Орда може поставити триста тисяч війська. Інше діло, що воно лихо озброєне і вишколеному війську воно не встоїться. Але ніде правди діти, вони відважні і життя у них маловажиться. Ми їх зачепили у найболючіше місце, а це їх ще більше дратує. Ми тут лише в таборі безпечні. Ще будемо мати, певно, один бій на переправі через ріку. Так буде найтяжче, та ми і це перебудемо, а таки до Кафи доберемось, — говорив Сагайдачний.
Западала ніч. Чепіль вернувся до табору з погоні. Небезпечно було оставатись на місці. Поміж купами мертвих татар могли зачаїтись і живі та вночі табір підпалити. Треба було бодай кілька гонів піти наперед і там переночувати.
Рано рушили далі. Татарські оселі, які стрічали, стояли пусті або попалені. Населення вибралося з своїм скотом на полуднє, в гори.
Козаки отаборилися над річкою Салгиром, а Сагайдачний розіслав кінні стежі на всі сторони. Їм було наказано, коли стрінуться з татарськими ватагами, не запускатись у бій, піймати "язиків" і вертати до табору. Сагайдачний не хотів, щоб який козак попався в полон. На муках міг дехто виговоритись. Не хотів зрадитись з своїм наміром, що йде на Кафу. Хай татари думають, що похід призначений на Бахчисарай.
Над Салгиром перестояли два дні, поки вислані стежі повертались. Привели з собою кількох пійманих на аркан татар. Їх треба було аж огнем припікати, поки від них дещо довідалися.
Довідалися, що татарами отаманує сам хан. Татари справді думають, що похід піде на столицю. Хан вибирався заступити їм дорогу. Сорок тисяч татар пильнує переправи, а решта стоїть з ханом. Татари думають, що переправа буде вище. Вони заженуть їх у вили рік Салгира і Карасу, і там хан наспіє з цілою силою, та виб'ють усіх козаків.
Сагайдачний, дізнавшись про те, склав в одну мить цілий план дальшого походу. Скликав зараз старшину і видав прикази на завтрашній день. Табір поділив на дві частини. Одну, зложену з легких возів з гарматою, вислав під рукою Чепеля на випад. Чепіль мав стягнути татар на себе, а потім, відбиваючись, вертати знову на те саме місце.
Чепіль послав передом загони козацької кінноти. Вона змела передню татарську ватагу і, не вижидаючи на удар головної сили, стала завертати до табору. Татари кинулись доганяти, та тут наткнулись на табір з возів. Він, відбиваючись гарматою і рушницями, став поволі відступати біля берега ріки. Табір був забезпечений возами лише ззаду і збоку. Справа забезпечувала його ріка.
Тим часом Сагайдачний з другою частиною табору пішов нижче, тут зараз поклали міст для переправи. До того були приладжені понтони, човни з плоскими днами, з дуже міцними бортами. Їх познімали з возів, і затягли на воду, та пов'язали з собою мотузами, один проти одного, від одного берега через ріку до другого.