Мара ж без нього не пропала. Красуня перевелася економістом до міськвиконкому, де і продовжила свій кар'єрний зріст.
Розділ VIII. Виправданий ризик
На реєстрацію в Конотопі філії київського концерну і передачу йому в оренду заставленого майна хвацькім київськім юристам вистачило шість робочих днів. Павло тим часом переживав, а чи підуть за ним люди? Робітники, що трудилися в шкідливих умовах — а таких на заводі налічувалась більше вісімсот, — захочуть переконатися, чи не втратять свої пільгові зарплати, відпустки і особливо достроковий вихід на пенсію; ті, що стоять у заводській черзі на квартиру, ще живуть надією її отримати; жінки хвилюються за дитячий садок і всі разом переживають за невиплачену зарплату. Напевне, знайдуться розумники, що, користуючись нагодою, спробують щось собі виторгувати, а хтось може відмовитись на зло начальству. "Ми ось зараз підпишемося, а ви нас, як завжди, обдурите" — це поширена думка. Тих, що не перейдуть, Щукін використає при оскарженні в суді, а він швидко про все дізнається.
Канцелярія надрукувала дві тисячі заяв на перевід з іменами, прізвищами, по батькові і табельними номерами — тільки підписуйся. Керівникам підрозділів роздали виписки із законів стосовно пільг і копії листа Сметанки, в якому він зобов'язувався якнайшвидше сплатити заборговану зарплату. Першою, як завжди, із завданням впоралася Саша; за нею — Ніна Борисівна, потім інші цехи. Останніми підписалися відділи заводоуправління: вижидали, як поведуть себе роботяги. Довше за всіх утримувався праправнук поета Миколи Некрасова, вигадуючи, що краще: дивіденди чи зарплата. Він і сповістив про переворот, щойно Щукін повернувся з Лазурного Берега. Але було вже запізно: з понеділка, який збігся з початком нового року, завод вже офіційно працював під вивіскою філії концерну "Мармурова Арка".
Зібрання акціонерів Щукін зібрав негайно, і воно було малолюдним. Своїх сімдесяти шести з половиною відсотків йому вистачило, щоб призначити головою Правління юриста, який негайно вхопився скасовувати рішення, прийняті попередником. Сметанка ж, як основний кредитор, теж не ловив гаву, а ініціював процедуру банкрутства і викуп на аукціоні споруд і обладнання, що знаходились у заставі. Розпочався період довгої, нудної судової тяганини, але виробництво, тим не менш, працювало на усю потужність.
Спозаранку на завод наскочила міліція. Спецпризначенці з автоматами, у масках перестрибнули через турнікети, виштовхали з прохідної заводських охоронців та захопили канцелярію, бухгалтерію і приймальню. Сумський слідчий у присутності заступника начальника міліції майора Доброченка і сумського майора з автоматом на шлейці, зачитав підозру в ухиленні від оподаткування в особливо великих розмірах і взявся за обшук. Перегорнули всі книжки, папки, записники і телефонні довідники, що були на полицях; понумерували в них усі сторінки і, прихвативши системний блок від директорського комп'ютера, все гамузом, у мішках, винесли до свого автомобіля. Змусили директора добровільно розкрити сейф і витягли з нього двісті гривень і пляшку вірменського коньяку. За Павлом Гнатовичем слідчий стежив особисто. Він відібрав у нього мобільний телефон, супроводжував до туалету і не дозволяв причиняти двері.
Павло Гнатович відчув приниження. До цього його спілкування з місцевими правоохоронцями обмежувалося наданням їм матеріальної допомоги на ремонт приміщень, святкування ювілеїв, професійних свят і він звик до поваги. Тепер він мовчки сидів у своєму кріслі і міркував, що вони задумали.
— Збирайтеся, Павле Гнатовичу. Поїдемо до місця проживання. Шукатимемо гроші і цінності, нажиті злочинним шляхом. Раджу добровільно все показати, де і що ховаєте, — ласкаво попередив слідчий. Він явно пишався своєю роботою.
Вдома нікого не було. Обшукували в присутності сусідів. Подушок і матраців не роздирали, але у змивний бачок заглянули. З шухляд повитягували геть усе; книжки перегортали сторінку за сторінкою; заглянули у посуд, виставлений у серванті і на кухні. На полиці знайшли сто сорок два долари і вилучили їх під розписку. Знайомий капітан шепнув: "Ваш росіянин дав наводку. Мовляв, ви створили злочинну групу й ухиляєтеся від податків". Закінчивши обшук, Павла забрали до податкової і тримали у пустій кімнаті до ночі, допоки з Києва не прибув помічник Сметанки, сам колишній прокурор, який на них нагримав і пригрозив відкриттям кримінальної справи за самоуправство.
Особливий запал при обшуках проявив майор Доброченко, який раніше, можна сказати, товаришував із Павлом Гнатовичем. Вони познайомилися, коли він, ще старший лейтенант, на путі з Жолдаків витягнув своїм УАЗом з піску Павлову Волгу М-21, а посварилися нещодавно. Цього разу Доброченко пройшов до кабінету без попередження, як звик останнім часом, і, розвалившись у кріслі, зажадав дві пільгові путівки до Трускавця своїм кумам. Павло ж, замість того, щоб негайно розв'язати питання, роздратованим тоном послав його до голови профкому, який відповідно існуючому на заводі порядку, опікувався розподілом путівок. "Оце так! Оце така реакція?" — спалахнув сановний прохач і вийшов, грюкнувши дверима.
Другого дня Шелестович поквапився в Київ по допомогу. Болеслав Романович, відірвавшись від стеження за кабінетами, поскаржився на співробітників.
— Зовсім знахабніли. Знають, що я слідкую, і все одно не соромляться. Ось гляньте на цього юриста: явно спить на робочому місті. А нещодавно приходив, просив підвищення. Або оця красуха у перуці. Що у неї на столі? Чоловічий глянець! А має термінове завдання і не доповідає... Чим вас пригостити, Павле Гнатовичу? Кава? Чай чорний, чай зелений — усе прямцем із Лондону. Сідайте. Ну, що ви там накоїли?
— При оформлені застави мої дівчата переплутали переліки майна: приклали той, що ми колись узгоджували з іншим банком; він не повний, а ваші спеціалісти своєчасно не звернули уваги. Я поїхав до нотаріуса, пояснив помилку, і ми поміняли чужий на справжній. Але нотаріус забув анулювати хибний, і його при обшуку у шухляді знайшов майор.
— Нотаріус, звісно, дурень, бо може втратити ліцензію, а для нас справа серйозна: можуть притягнути до кримінальної відповідальності за зловживання. Я спробую допомогти, але ви маєте розуміти делікатність справи і ні в якому разі не вплутуйте мене, бо тоді залишитесь наодинці. Підкреслюю: ні в чому не зізнавайтеся. Щиросердне зізнання пом'якшує вину, але здовжує строк. Як там, у Солженіцина: "Не вір, не бійся, не проси"... Не панікуйте, якщо трішечки прийдеться й відсидіти: я так і так вас витягну.
Шокований відвертістю шефа, Павло вдався до самозахисту. Він пригадав, що завод четвертий рік оплачує навчання Доброченкової доньки в академії, і бухгалтерія, про всяк випадок, зберігає всі квитанції. Не забарившись, він накатав скаргу, в якій звинуватив Доброченка у здирстві, і адресував її особисто голові Податкової Інспекції. Копію він передав в офіс банку. Минув певний час, а майор продовжував лютувати. Тоді Сметанка доручив своєму помічнику, колишньому прокурору, переконатися в тому, що лист не був кимось перехоплений і потрапив до адресата. Діставшись приймальні начальника податкової, помічник застукав його генерала, який без зайвого сорому, на очах усіх, витягнув розшукуваний документ з папки "Вхідні" й уніс із собою. Болеслав Романович, який у Верховній Ради сидів поруч із головним податківцем, зателефонував йому особисто, і той, ознайомившись зі скаргою, направив до Конотопу офіцерів Служби внутрішньої безпеки. Факт підтвердився, і Доброченка перевели в інше місто. На підвищення. Звинувачення Павла було скасовано, а спір господарюючих суб'єктів за позовом Щукіна перейшов до Господарчого суду, який ухвалив відшкодування майна на користь банку "Мармурова Арка" у повному обсязі.
Вигравши всі суди, Болеслав Романович навідався на завод. Він прибув броньованим BMW, у супроводі помічниці і без охорони. Обійшов усі цехи, які колись проектував, і, повернувшись до кабінету, попросив помічницю заварити справжнього англійського чаю, пакетик якого він прихопив з собою.
— Молодець, Павле Гнатовичу. Те, як ви перебудували ливарню, вражає. Визнаю вашу правоту у наших давніх дискусіях. Як звати начальницю ливарного цеху? Олександра Іванівна, ще й Коштовна! Передайте їй моє захоплення. Взагалі, Павле Гнатовичу, хочу подякувати за завод і підтверджую обіцяний бонус. Зароблені прибутки я залишатиму на заводі, використовуйте на подальше технічне переозброєння. Направду, зараз я дивуюся, навіщо ми у Радянському Союзі все будували з залізобетону? Проти атому він усе одно не встоїть, а збірні металеві модулі, що використовуються на заході, обійшлися б значно дешевше. Схвалюю ваші нові туалети, я звернув увагу. Деякі навіть охайніші, ніж у банку. Решту переобладнайте так само. На це гроші не шкодуйте. Хочу, щоб завод виглядав не гірше, ніж МоторСіч. До речі, як робітники сприйняли сплату заборгованої платні? Обійшлося у добру копійчину, але я люблю себе, коли виконую обіцянки.
Пообідав Болеслав Романович у загальному залі; схвалив роздачу салатів, але найбільше йому сподобалися борщ із пампушками і пиріжки з сиром. З десяток гарячих він і в дорогу прихопив.
Розділ ІХ. Лікар від Бога
Залишившись сама-одна, Анна Макарівна не пала духом: життя — це суцільне подолання, а вона — сильна жінка. Вона продовжувала на дому консультувати хворих і раділа кожному, хто одужав. Вона пам'ятала їх усіх, навіть із Рязані, і вони повсякчас звідусіль слали їй щирі вітання. Попри вік, намагалася влаштуватися на постійну роботу. Головний лікар Немирівського санаторію, де вона щорічно лікувалася, завжди був їй радий і дозволяв жити в санаторії досхочу, без путівки. Він навіть запросив її на повну ставку, але вона так і не зважилася на обмін квартири і перетаскування речей із Гайсина до Немирова.
Її дев'яностий рік розпочався невдало. Повертаючись із пошти, Анна Макарівна послизнулася на льоду, зламала шийку стегна і два місяці провела на стаціонарі. Набравшись сил, ясним травневим ранком вона вийшла з дому і поквапилась заплатити за телефон, який пригрозили їй відімкнути. Міжнародні переговори поглинали більшу частку її пенсії, але заради спілкування з рідними, що залишилися в Рязані без її опіки, вона не скупилася.