В навстіж розчинені вікна було чути все. Кияни майже напевно звала, коли царівна вийшла на берег коло Морських воріт, коли вступила на городські вулиці, коли промннула торжок агори. Над вулицями стояв передзвін і линула тягуча вісня, яка поволі наближалася до царського дідинця.
Наближався паркий серпневий вечір, а в вікна хорому було видно осяяні сонцем верхи й поновини високої Таврської гори.
Нарешті ввійшов тлумач і повідомив, що прийшов Грек Мудролюб. Доброчин звелів упустити. Базилік увійшов і чемно спинився коло дверей.
— Сідай, пане архімандрите, — запросив його Доброчин. — Чи, може, ти вже став митрополитом? Бо вбраний по-іншому й маєш ліпшого хреста...
Одразу стільки слів грек не міг збагнути — перекладав протоієрей Настас, якого Доброчин не відпускав од себе після взяття Корсуня.
Грек Мудролюб скромно відповів:
— Удостоєний есмь архієпископського сану, — А тоді перелякано глянув на князів: — Царівну вже ось-ось унесуть до акрополя! Треба йти, світлий княже...
— Це від нас не втече... — Доброчин загнув мізинця лівої руки й спитав у новоспеченого архієпископа: — Імператорське очілля привіз?
— Й очілля-корону, і вбрання істинно імператорське, — врочисто відловів грек.
— А хто вінчатиме Володимира й Анну?
— Сам патріарх Николай Хрисоверг.
— Дасть нам патріарх митрополита?
— Дасть.
— А висвятить киян єпископами?
Грек ще врочистіше відповів:
— Істянио!
— А цього нашого земляка? — Доброчин кивнув на Настаса Корсуняиина,
— Його теж, — без особливого захвату відповів архієпископ.
— А ти хотів би бути митрополитом Руської землі?
— Я хотів би, — відповів грек, — але це у волі патріаршій... і в твоїй.
Доброчин уже не мав про що запитувати, хіба що про булгарських книжників та вчителів, але це вже було зовсім малою дрібницею, яку належало вирішувати з булгарським царем.
А цар Василій повністю виконав умови укладу. Можна було з чистим сумлінням зустрічати його сестру. Доброчин з двома сотнями князів та бояр вийшов саме на ту хвилину, коли шестя наближалося до воріт.
Царівна Анна сиділа в позолочених ношах, які несло четверо напівголих муринів з кільцями в широких сплющених носах. Мурини побачили киян і самовільно поставали ноші. Їм ніхто нічого не сказав.
Запала мертва тиша. Царівна дивилася на варварських вождів, одного з яких їй судилося стати жоною, й не вставала з нош. А варвари так само нерухомо стояли й дивилися на царівну.
Ждан тихо прожебонів:
— Ану ж хто кого перетриває?..
За царівною в брамі й на вулиці стояло безліч царгородських і корсунських сановників та ченців, патріарх Николай вирізнявся своїм убранням серед єпископів і митрополитів, і кожен з них чекав, що кияни підбіжать і попадають ниць перед багрянорідною. Того вимагав царгородський імператорський уклад.
А кияни чекали, що царівна врешті підведеться й першою вклониться київським князям.
Царівна нишком глянула на сивобородого патріарха, але той похмуро й розгублено мовчав.
Тоді вона подивилась на киян і дуже швидко збагнула, котрий з них її майбутній муж. У нього були довгі майже чорні вуса, а з голеного тім'я звисав поза вухо в'юнистий вуж коси.
Цю ознаку скіфських царів у Константинополі дуже добре знали.
В тих двох старших такої ознаки не було.
Царівна ще дужче розхвилювалася. Потім її охопив жах. Вона відчула, що переступила якусь незнану, не дозволену їй межу, хутенько підвелася з нош і вперше в житті глибоко вклонилася. Тоді з надією глянула на Володимира та на тих двох.
Цупкий Володимирів погляд змушував її схилятися. То був погляд наймогутнішого й найстрашнішого в світі царя, перед яким схилився навіть Константинополь.
Потім царівна глянула ще раз і не повірила сама собі. Жорстокість в очах її нового повелителя поволі танула, натомість зродився усміх на вустах. Тепер це був юний добрий велетень. Царівна відчула в собі приплив нових надій і нових сил. Це здавалося незбагненним.
Вона щиро подивилася в очі всім трьом. Ті стримано відповіли на глибокий уклін царівни, Ждан же знову ледь чутно прожебонів:
— Добра ознака. Пихата Візантія вклонилась Русі.
Царівну ввели у хором топарха, де вона мала витати до того дня, коли патріарх Николай обвінчає її з Володимиром і помаже Володимира імператором.
Ждан сказав:
— Думав побачити якесь опудало, а воно ще й нівроку дівка вдалась.
Сьогодні за всіх висловлювався Ждан Будимирович.
Пізнього вечора прибув Звенко Претич зі своїм полком.
Доброчин звелів йому після злюбу та коронації вертатися до Царягорода. Київ домігся свого — Київ міг бути великодушним і щедрим.
Та ледь після півночі Доброчин залишився сам, у нього знову з'явилось оте відчуття похорону, що посіло було його сьогодні на Чорній косі, коли погляди п'ятдесяти тисяч людей були спрямовані в море. Завтра чи позавтра мав нарешті відбутися так довго виборюваний шлюб. Уперше варварський архонт родичався з піднебесним імператорським домом: київський князь ставав рівним з грецьким царем.
А за це довелося сплатити дорогу ціну. Після шлюбу та вінчання Володимира на імператорство відбудеться найстрашніше: хрещення Русі. Похорон усього дотеперішнього, чим жили земля й люди протягом багатьох-багатьох віків, а може, й не одне тисячоліття, від батька до сина передаючи дідній уклад і закон. У раптовому пориванні Доброчин поклав руку на руків'я меча й моторошним шепотом, од якого по спині пробіг мороз, урочисто поклявся, що зробить усе-все, аби те переродження відбулось якнайлегше й найбезболісніше, щоб деревляни й поляни ніколи не забули й своїх давніх богів.
Боги живуть тисячами років, думав Доброчин, і все-таки ніщо в світі не буває вічним, усьому рано чи пізно має прийти кінець, навіть безсмертю небожителів. Колись постаріється й помре і цей грецький бог, який тепер лише входив у силу. А зараз відбувався похорон старих богів.
В літо 1500-е
від нашестя Дарія,
а від укнязкіння Кия в Києві 506-е,
а від нашестя варягів 106-е,
а від вигнання варягів 8-е,
а від вінчання Володимира царем-імператором усієї Русі 1-е,
а від народження грецького бога Христа 988-е.
Хрестилася Руська земля. Заплакав многий люд київський, говорячи: "Настав кінець світу й кінець нашим богам!" І ходили кияни городом і Подолом і ревно голосили.
Котрі ж хрещені з давніх літ — ці співали й веселилися, кажучи: "Попалимо й поскіпаємо богів поганських на Священному горбі!" Я ж убоявся гніву невіголосів, викопав Дажбога золотого вночі, й пропустили мене через Подільську браму вірні люди, котрі шанувалв дідній закон, і поніс я Дажбога до Хрещатого яру, й вирив яму глибоку під кручами, й схоронив там, нема-бо нічого вічного під небом і на небі. Я дійшов цієї думки за довгий свій вік, і я також стомився. Віддамсь увечері хвилям священного Дніпра, сина великої Словути.
Пьсав Стан Велесь.
1975-1985 рр.
Примітки
[1]
Хорив — семітськими мовами буквально — Свята, або Божа, гора. В біблії — друга назва гори Сінаю.
[2]
Третяк — трирічний бугай.
[3]
Берковець — міра ваги, 10 пудів.
[4]
Ряси — серги.
[5]
Сустуга — широка масивна оздоба, пектораль.
[6]
Медуша — комора. Розташовувалася під клітями, тобто на першому поверсі будинку.
[7]
Поруб — підвальне приміщення.
[8]
Верв — хліборобська община.
[9]
Скіт — скарб.
[10]
Котори — сварка.
[11]
Перевісище — сітка для ловіння птахів.
[12]
Корокота — судоми.
[13]
Цір — натерта горючою речовиною конопляна мичка.
[14]
Пруги — сарана.
[15]
Поприще — відстань, яку військо долало за один день.
[16]
Тобто о 10-й, бо день, вважалося, починавсь о 6-й ранку.
[17]
Вирник — збирач данини.
[18]
Мостник — старший на будівництві мостів.
[19]
Городник — старший будівничий оборонних споруд.
[20]
Урок — податок.
[21]
Таль — заложник.
[22]
Кови — лукавства; звідси давньослов'янське "коварний".
[23]
Багаїни — менші бояри.
[24]
Боїли — значні бояри.
[25]
Коміт — управитель області.
[26]
Сторонь — мішень.
[27]
Тагма — частина, в широкому розумінні — полк (гр.).
[28]
Гетерія — особливе військове з'єднання (гр.).
[29]
Топарх — городський посадник (гр.).