Прийди, я витягаю до тебе свої обійми, мої уста, я ціла тужу страшно за твоїми цілунками і хочу зів'янути в твоїх обіймах.
Твої цілунки будять райську дрож в моїм тілі, запалюють іскорки, викликують пахучі цвітки в моїй крові. Ти раз цілуєш як огонь, часом як вихор, деколи болючо як вістрє меча, то знов як легіт в гарячу, літню днину.
Прийди, я жду!.."
XVIII
Рано вибрався Криса за місто в лісок, куди виходив звичайно. Був вже в половині дороги, як увидів перед собою Ольгу з Патлатим під руку. Довгий, похилений вперед, ішов великим кроком, вона телепалася на його лікті, як вузлик. Червневе сонце пригрівало, пара тих людей потягнулася в лісові корчі.
Криса вернувся в місто.
В кілька днів стрітив Ольгу на вулиці. Ішла згорблена, витовчена, солом'яний капелюх запав майже на носик. Робила заміти Крисі, що обіцяв їй справити "Primus" і досі сего не зробив. Криса затаїв своє зчудованє, бо ніколи про такі річі не думав і не обіцював їй. Далі сказала, що дуже хора на жолудок і закидувала йому невірність і недостачу товариського змислу в тім, що не відвідує її. Вимовлявся, що має тепер багато праці. Просила, щоби підвів її під браму. Сказав, що не має часу. Пустив її саму в скісну вулицю і дивився в її постать збоку. Оглянулася і пішла поволі з усміхом. Той усміх нагадував череп з вищиреними зубами, а її примружені очі з-під капелюха виглядали по-китайськи.
В кілька днів потім зайшов Криса до Ольги. Патлатий спровадився з валізкою та книжками й осів у неї. В куті стояла насідкова ванна з водою. Ольга причакла, прижмурювала очі, парила пальці окропом і ладила чай на підлозі, Патлатий стояв похилений коло неї, руки звисали, як билені від ціпа. Казала йому засвітити сірник, він загріб пальцями чуприну на голові, розглядався по хаті і подав їй ложечку. Потім вклякнув на одно коліно і помпував воздух в машинку.
— Я вже маю "primus", — сказала Ольга, підлещуючися до Криси, — Івась справив мені, — а ви купіть мені матерац, бо сплю на голім ліжку, а то так твердо!..
— Певна річ, — відповів Криса.
Патлатий ходив по хаті без цілі, як ледачий ґазда по обійстю. Криса звернувся до нього з притаєним усміхом:
— Пильнуйте, товаришу, Ольгу, бо я тепер не маю часу. Пособляйте їй, бо жалується, що твердо... Буду вам дуже вдячний...
Патлатий дивився на нього скрито і недовірчиво спідлоба синіми понурими очима.
"Се якийсь маньяк", — подумав Криса.
Був вдоволений, що Ольга, як людина без волі, без охоти до науки і праці, без змислу до самостійності, без почуття жіночої незалежної гідності, поверховна, брехлива, з непоборимим половим гоном, так скоро покинула товариські зносини з артистом і під покришкою революційних ідей, емансипації та любові до природи перейшла, як самиця, як приватна власність, руки молодого нездари. Патлатий був на I-м році філософії, дістав якраз тепер спадок, справив півкопи природничих книжок, але наразі студіював практично. Ставляв уперше самостійні кроки в світі, і та напівсвідома свобода подобалася молодому чоловікові. Мав гроші, і тут в сам час з'явилися перед ним "чари вільної любові" в особі такої проворної людини, як Ольга. Він лише не довіряв Крисі і боявся, щоби той "не видер йому щастя", яке, по його думці, впало з благодатних рук таємної судьби. Міщанська рідня вивідала, як і з ким урядив собі Івась першу мандрівку в світ, і зачала ворохобитися, взивати до відвороту, але се його не рушило. Йому не давала спокою лише одна заздрість Ольга клялася перед ним, що Крису ніколи не любила і не любить, але коли Патлатий слухав сего, як камінний стовп, вона не виділа іншої ради для себе і написала отсей лист:
"Дорогий товаришу!
Не дивуйтеся цьому листу, я мушу його написати ради містерії правди і ради свойого спокою.
Прошу вас щиро на осих стрічках увільнити мене від всяких приречень і обітниць, даних вам, — я вас вже давно звільнила з цього, це могли ви вичути з мойого обходження з вами.
Я вже в душі давно звільнила себе, а то ради ідеалу, який тепер ношу в своїй душі, але це не вистарчає для мойого спокою.
Ви знаєте мене, що я рівночасно не можу служити двом богам, а ви ніколи не зможете дати мені такої любові і вдовілля, яке дасть мені Івась, — ви це самі бачите!"
Криса подумав:
"Правда, небого, я не стадник, а в тебе заширока вдача".
Читав далі:
"Щоб ви навіть мали найліпшу охоту, то відносини соціологічні не позволять вам на це — ви маєте жінку, а це не можна абсолютно усунути ради мене, а я цього не можу вимагати також".
"Дивна річ, що я сего досі не замітив, — подумав Криса, — та людина навіть рідної мови не знає, простих засад граматики не вміє, листа написати негодна... Зрештою, при чім тут моя жінка, що винна тій людині моя жінка!? Чи вона втручуєся коли в мої справи і боронить мені жити, з гідними людьми? Бідна Льота. Мушу їй оповісти ту смішну історію".
"Простіть мені, як я зробила вам коли що болючого, — ворогом вашим я ніколи не буду, — в душах наших є багато рідних струн".
— Які!? — спитав Криса, аж гомін роздався.
"Спроневіритись своїм ідеалам я ніколи не буду могла, — ви знаєте, що моя душа зачиста, щоб я могла зробити що брудного, — ви се знаєте, тому будьте спокійні о мене.
Бажаю вам якнайгарнішого поводження на ниві творчості, най ця чудова богиня не увільняє вас ніколи з своїх божеських обіймів, най у вашій душі від її дотику запанує спокій, любий спокій, такий, який лише щось святого, божеського може дати".
Криса був скажений.
"Творіть, творіть багато, а це буде найгарнішою заплатою за мою колишню велику любов для вас. Тепер її вже нема, а цьому винен ніхто другий, лише ви самі... Не поняли ви мене, а також моєї любові.
Але я вам це вже давно простила, видно, що так мусило бути, як є".
Криса числив на пальцях час, від якого пізнався з Ольгою.
— П'ять місяців тривала та велика любов — коротше, ніж речинець векселя!
"Тут, на осих стрічках, складаю вам свій послідній поцілуй, а з ним всякі мої обіцянки і приречення...
А з цим чую, що в моїй душі робиться ясно і погідно — вичуваю, що по страшній бурі і непокою настануть чудово спокійні дні, — а я цього так ждала і так жду, жду.
Шаную вас.
Ольга"
Криса взяв сей лист під холодний дослід.
Сухе, убоге темпо з повторюваним: "це", "цього", "цьому", як дзенькіт ланцюга в колісниці, повело його слух на відомий спосіб говору.
"Ага, "це" Патлатий так зацоркав їй голову "містеріями правди ради соціологічних абсолютно відносин !.."
"Mіcтерія правди" — цікавий філософічний кальош! Моя фантазія не сотворила би щось такого. Добре, що не писав до неї ніяких листів, а то вона живила би моїми думками ще кілька любасів! Женщина, як мавпа, переймає індивідуальні ціхи одного чоловіка і частує відтак тим добром інших.
Далі стоїть в листі про ідеали і чистоту душі — вічні терміни з коломийських ярмарків на жінки і худобу... Які се ідеали, того вона ближче не вияснює, бо з робітницьких календарів та катехізмів мало їй лишилося в голові, а під час моїх розмов мріла вона про оргії Місаліни. Тепер позліткою латає діри в стіні... Щодо обіцянок і приречень, то я ніколи не брав їх поважно, бо як психолог пізнав відразу, що вона не додержить їх ніколи, отже, й не маю з чого звільняти її тепер!"
Криса перейшов до останніх стрічок, в яких Ольга з сантиментом інститутки розписується про свою рожеву будуччину. Досвідний скептик знав Ольгу наскрізь, видів, як на долоні, той її недалекий рай і всміхнувся гірко.
Силою магічної волі привів її перед себе. Станула живцем перед ним. Головка з волосєм, причесаним на уха в виді серця і жолуді, нагадувала головку вужа. Короткий грубий носик, всміхалася по-дітвацьки, плямкала устами, мелькала язиком...
Ішла до него гола, ширша в плечах, ніж в бедрах, з маскою усміхненого черепа на лиці, з кровопийними устами, розхилювала рамена, як вампір крила, й обіймала ними весь світ, як жрекиня полового розпусту. Перед світлом жмурила очі і хмарила чоло, — вночі виділа обіймами і конала в розкоші з лебединим нимранєм насолоди, схожим до голосу крілика і кітки. Западала в розкішну мертвоту і будилася знов до нового насильства.
Криса підіймив голову, Ольга щезла.
Перейшовся по робітні і зібрав всі замітки в осей вислід:
"Я вирятував людину, а вона мені за те дає осю відправу і дотикає жінку. Поза тим, мимо невеличкої проворності, се доволі обмежена душа".
Сховав лист як новий досвід.
XIX
Другого дня стрітився на коридорі бібліотеки з Ольгою, вона станула, дивилася на нього, чекала, — він перейшов, студений, як скеля.
"Сучка, — подумав. — Привикла до скавуління відкинених коханків і чекає, щоби я задля неї убив чи покинув жінку!"
В кілька днів пізніше навідалася товаришка до него, сказала, що Ольга віддає позичені книжки і дякує дуже. Спитала, чи має що переказати до неї, він закурив папіроску і сказав:
— Від кількох літ скаржаться люде, що тютюн гнилий і спліснілий; вгадайте, хто тут злодій?.. Вона видивилася, а він відповів:
— Видите, а одиниці не вільно обікрасти скарбу...
На другий день прийшла інша товаришка і сказала, що Ольга виходить за Патлатого і виїздить з ним на Берлінський університет.
— Котра Ольга? — спитав Криса, думаючи про що інше.
В якімсь часі потім дістала перша товаришка картку з Берліна, підписану: "Ольга Калинюк-Патлата", а друга розтрубила всім "в тайні", що Ольга живе "на віру" з любасом.
Потім була в "Das intenessante Blatt" фотографія дівчат, які стояли за манекенів в стилізованих строях до відчиту французького кравця в Відні. Знайомі пізнавали між живими ляльками Ольгу. Патлатий вичерпався фізично в дуже короткім часі, занепав на мізкову хворобу і рятував останки сил утечею від Ольги. Вона вернула до родичів на село, вичитувала анонси і писала листи до панів, які потребують товаришки для хорих жінок. Тепер підписувалася "Ольга Калинюківна".
В сільськім лінивстві поповнила вона в ту пору фейлетон до Патлатого п. н. "Розбита душа".
"Розбита...", — подумав Криса.
Було там більше-менше так:
"На дворі було дійсно чудово...
Ти називаєш мене вандалом краси і етики по тій причині, що вже стільки разів любилася.