Ну, ти вже скажеш... Хоча мене, між іншим, запрошували виступити на соціал-демокра-тичних зборах у Берліні... але ж я не маю часу... не підготувався. (Вагається.)
Чортеня. Та хіба ж вам треба готуватись? Адже ж усі якраз зібрались — саме час.
Рудий. Ну, гаразд, попробую. (Лізе на крісло Ліліт і виймає величезний зшиток і дзвінок.) Товариші! Оголошую позачергові загальні збори відкритими. (Дзвонить.) Маю зробити вам доповідь про мою подорож у зв'язку з міжпланетним становищем взагалі. Прошу зайняти місця.
Чорти наближаються і сідають долі.
Рудий. Товариші! Перш, як сказати кілька слів про мою подорож, дозвольте зупинитись коротко на наших досягненнях за останній рік, а також на наших основних хибах і заходах щодо їх виправлення. Ми маємо низку величезних досягнень в усіх галузях нашої роботи — організаційній, інформаційній, підготовчій, загальній, окремій, особливій, культурній, санітарній, навчальній, практичній, теоретичній, конкретній, абстрактній, агітаційній, статичній, динамічній і політичній. Усі ці галузі розвиваються і поширюються, охоплюючи чимраз усе нові й нові ділянки нашого впливу по всіх країнах старого й нового світу. Зупинимось коротко на деяких цифрах: у галузі організаційної роботи ми маємо цього року один мільйон двісті тридцять шість тисяч сто двадцять вісім досягнень проти 876,927 досягнень минулого року, тобто маємо збільшення на 36,8 %, або, в порівнянні з передбаченням планового завдання, перевищення на 18 %, себто організаційну роботу виконано на 118 %. Я гадаю, товариші, що, такє виконання планового завдання свідчить в загальному
Й ЦІЛОМУ — Є-КМ-... . :
Деякі чорти труть лапами очі і голосно позіхають.
в загальному й цілому,'що ми маємо реальні наслідки і поширюємо нашу роботу в-напрямкові дальшого поширення і-досягнення тих реальних наслідків, які свідчать про загальний зріст наших величезних, досягнень. Отже, підсумовуючи пророблене і накреслюючи перспективи майбутнього, ми приходимо до висновку...
" 4 ' Позіхання збільшується, дехто вже хропе.
Ми приходимо до висновку, що в загальному. й цілому ми працюємо непогано, охоплюючи'всі галузі нашої повсякденної роботи. Переходячи до роботи систематичної, теоретичної,, динамічної, медичної, музичної, політичної, естетичної, анатомічної, поетичної, північної, економічної, практичної, історичної, критичної і всебічної, ми бачимо... (Бачить, що геть усі чорти позасипали.) Ми бачимо... ми бачимо... (Злізає з крісла і підходить до окремих чортів.) Ми бачимо, що всі позасипали, щоб їх попи позабирали! Ну, що поробиш з таким свинячим народом,— не розуміють жодної культури... Тьфу! (Злісно плює і виходить.)
Усі чорти позасипали і хропуть в різних позах — сидячи, лежачи, стоячи. Хропіння лунає по всьому пеклу. Величезні мережі павутиння звішуються' зверху, простягаючися через кін.
Хламушка (до Марусі). Здається, всі позасипали. Тепер будуть хропти до обіду. Ходім, тепер ми можемо пройти далі хоч і по цілому пеклу, шукати нашого Марка. Це все одно як на поїзді, коли пасажири сплять, безпритульні лізуть, хто куди гаразд. (Підіймає пальця.)
Безпритульним не треба плацкарти, Не страшний їм кондуктор, ні чорт, Тільки засне кондукторська варта, Радо їдуть вони на курорт. Коли— ж в пеклі чорти засипають, Можна щастя де хочеш шукать. Тільки люди ніколи не знають, Як хвилину таку угадать.
Ходім. (Хутко йде праворуч, пориваючи за собою Марусю.)
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Друге місце в пеклі. Величезна висока печера. Дика краса, якої надає ЇЙ вигляд пишної врочистої зали архаїчного стилю. Загальний тон пурпурний, в якому витримані всі меблі і оздоби зали. Ліворуч — естрада з троном Ліліт, праворуч — відкрита естрада — кін наготовлено для інтермедії. При піднятті завіси в залі пусто. М'який пурпурний півсвіт заливає сцену.
8*
227-
Зліва обережно пробираються Хламушка й Маруся, як і перше, закутана в велику чорну хустку.
Хламушка. Здається, пройшли безпечно... жодного кондуктора, то, тьфу, чорта не здибали. Це, здається, Зала самої цариці... ну й добре, неначе на вокзалі в Харкові. Тільки б не натрапити на того проклятого Петлюру.
Маруся. Але ж де Марко?.. Де вони його заподіли?
Хламушка. Драстуйте. Це ж тобі не який-небудь Конотоп 25; чи Шепетівка , це ж пекло, є на що подивитись. Але що це таке?
Зверху чути гострий та довгий свист, неначе від сильного вітру.
Хламушка (озирається). Здається, ми натрапили на зліт відьом, що злітаються сьогодні на бал цариці... з усього світу, чуєш...
Музичне інтермеццо, що змальовує зліт відьом.
Хламушка. От так історія... попали з дощу та під ринву. Відьми цілого світу... хап його зверху. Але дарма, це, мабуть, все одно, як на курортГ, бачили ми там і таких жінок, безпритульного нічим не здивуєш.
Маруся. Мені страшно. (Бере за плече Хламушку.) Коли б вони нас не зачепили.
Хламушка. Ану, нехай попробують. Ми самі їх зачепимо. Я цих баринь знаю, як побачать безпритульного, то не знають куди тікати, білі дуже, побоюються.
Зліва зверху одна за одною влітають жінки в плащах, скинувши які, вони залишаються в блискучих і досить оголених оздобах. їх чимраз більшає, і, нарешті, вони заповняють всю авансцену.
Перша. Чому нікого немає? Чому ніхто нас не вітає?
Хламушка. Ну, я ж казав, що це неначе на курорті. І одьожа підходяща. Зовсім, як жінки наших відповідальних та напіввідповідальних товаришів.
Друга. Що за непуття! Ні оркестри, ні церемоній-мейстра, ані жодного чорта! Та що вони позасинали там, чи що?
Хламушка. А що ж... Послухали б ви тієї доповіді, той ви б заснули.
Третя. Якийсь... обшарпанець... спитайте його, медам, у чому діло.
Перша (до Хламушки). Гей, ти, голоколінець!, Де цариця, чому нікого немає?
Хламушка. Я хоч і голоколінець, а все ж не тащй
голий, як ви. Ви хоч би по розверстці 27 мануфактури дістала,
а то так і видно, що нетрудовий елемент. ' .ч
.Перша. Як ти смієш, хіба ти не знаєш, хто я така! Я — Золота Мрія, любов чотирьох країн світу. Мене кохають скрізь: на Півдні, на Сході, на Заході і на Далекій Півночі... Білі, жовті та чорні люди тремтять неситою жадобою, коли чують улесливий дзвін моїх золотих бубонців.
Друга. Я — Спокуса, любов чотирьох темпераментів! Мене кохають всі люди: палкі й холодні, хмурі і жовчні, сотні тисяч очей горять неситою жагою, коли перед ними блищить і вабить їх моє невловиме тіло.
Третя. Я — Дезіре, любов чотирьох людських віків... Я — мрія про щастя, яку кохають діти, юнаки, змужнілі та старі люди...
Четверта. Я — Фільма, любов чотирьох класів, мене кохають без міри всі класи світу: аристократи, буржуї, робітники й селяни. Усіх однаково чарує моя електрична усмішка.
Хламушка. А я вже думав, що вона з четвертого класу гімназії. Але скільки любовей, мабуть, є великий попит на цей товар.
Маруся. Ходім скоріше, я боюся цих жінок...
Жінки помічають Марусю і оточують її, розглядаючи з презирством ЇГ скромну чорну постать.
Перша. Але дивіться, медам, що це за мізерна постать. Як вона сюди попала?
Друга. Це, певно, якась наймичка. Неподоба, що сюди пускають всяку шпану.
Третя. Послухайте!.. Ви!!. Що ви тут робите? Вам, певно, треба на кухню.
Перша (смикаючи хустку і сукню в Марусі). Ні, ні. Вона, мабуть, теж зібралась на бал, дивіться, які пишні шати!.. Ха-ха!..
Четверта. Невже ти не бачиш, мила, що ти не туди потрапила?
Перша. Треба сказати, щоб її зараз же вивели. Торсають Марусю.
Маруся. Пустіть мене, здається, я вас не чіпаю.
Увіходить Фанфаріель і протовплюється через юрбу жінок, що радо
його вітають.
Фанфаріель. Бонсурр, медам. Ви вже зібрались... цариця скоро вийде, (Підходить до Марусі.) Пардон, медам, у чому річ? Що це за дівчина і чого ви її оточили. (До Марусі.) Що вам тут треба, моя мила? Ви, мабуть, когось шукаєте. Хто ви така?
X ла м у ш к а. Влопались.
Маруся. Я... я бідна українська акторка. Я хотіла пройти трохи далі, але мені не дають ходи та обіжають усі ці Лю&ові — багато різних Любовей усіх країн... Сміються, знущаються з мене.
Хламушка. Щира правда, товаришу кондуктор! Ми ж нікого не чіпали.
Фанфаріель. Так ви акторка! Яка приємна нагода. Адже ж мені якраз потрібна акторка для одної п'єски, що я написав. Дуже радий. Ну, то ходім скоріше, я вам все розкажу.
Маруся. Але я... я, право, не знаю. Фанфаріель. Все, все пізнаєте. Ходім. Дуже радий вас бачити. (Хутко виводить Марусю.)
Хламушка йде за ним. Повне освітлення. Музика. Дами поспішно займають місця, звільнивши
середину зали.
З'являється церемоніймейстер з жезлом та інші пекельні чини, усі в золотих шатах з нашитими чорними козлами. Увіходить Л і л і т і займає своє місце на троні. Вона в найпишніших шатах свого царського сану: спокусливе вбрання архаїчного східного стилю, діамантові та золоті блискітки якого ледве прикривають її тіло. На лівій нозі золота туфля..
Фанфаріель. Все готово, царице, накажете починати бал?
Л і л і т. Починайте.
Починається великий балет. Раптом чути великий гуркіт та галас. Голос Марка за коном: "Зараз же пустіть мене сюди! Я йому покажу,
як дурити мені голову!" У ту ж мить Марко вдирається в залу, відбиваючись від кількох чортів, що його затримують.
Марко. Я вам покажу, як розводити тут бюрократизм та тяганину! Зараз же подати мені мої вагони!
Ліліт (сміється). Та тихше-бо, Марку! Чи можна ж так бешкетувати!
Мар ко. Лробачте, царице, але я вимагаю повернути мої накладні та мої вагони. Ми не можемо більш чекати. Я прохав честю, але вони тільки знущаються. То заповни анкету в півтора аршина, потім треба довідку, потім не можуть знайти нумера в журналі, а потім канцелярія закрита,— приходь взавтра.
Ліліт. Заспокойся, Марку. Твої накладні у мене, і ти їх зараз одержиш, присягаюся цією золотою туфлею, знаком любові мого повелителя Сатани. Але в пеклі свої закони-, ї ти— мусиш їх поважати: Твої накладні'у дванадцятої жінки зліва,— якщо ти не помиляєшся в лічбі, вони^твої і-жінка-, й накладні.
, Марко. Мені не треба ваших баб, нам ніколи з ними
вовтузитись. Дайош накладні, і годі! . — ;;
Ліліт (сміючись). Але інакше не можна, ти мусиш
взяти і накладні, і жінку, або не дістанеш нічого. .
Марко. Це вже виходить примусовий асортимент — ігавантага, як у нас у Вакоті. Видно, багато у вас цього краму. Ну, то нічого робити, згода.