Звичайна собі комедія (трішки з "трагі" спереду), з дотепним (кажуть) текстом.
Сцена — на сцені. Артистичний "кабачок" і т. д., і т. д. Грають прекрасно.
Головну роль виконує кол. артист Московського камерного театру Соколов.
Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.
Але Соколова вважають за крупну фігуру театрального Берліна.
Виконання, та й сама постановка — реалістичні. Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема. Прекрасні, з боку оформлення, сцени — "сцени на сцені". Повна ілюзія.
Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.
В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнгард міг би поставити так "Артистів".
Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в "Артистах" було вхоплено "бога за бороду" — ні!
Хороший, навіть прекрасний спектакль.
Але й у "Березолі" є хороші, навіть прекрасні, спектаклі.
Можливості Харківського театру (технічні) "трішки" гірші, як берлінського, проте, спектаклі є хороші, і навіть прекрасні.
Хоч "Березіль" не мас змоги для одної п'єси запросити цілу трупу негрів (джазбанд), а Рейнгард може. Так що. Про що, пак, я? Ага, я про "Берлін увечері".
* * *
З театра куди ж? Може, в "Скалу" хочете?
Давайте вже за одним разом і в "Скалу" зайдемо, "Скала" — це театр-вар'єте.
Там — окремі естрадні номери: фізкультурні, гімнастичні, балетні, окремі комічні антре, ексцентрики і т. д. Величезний театр.
Грошей так само треба брати не мало, бо квитки дорогі.
Ну, в "Скалі" вже, безперечно, всі "світові" номери.
Там уже, коли "трапеція" так уже — справді трапеція.
Якась "трапеціянтка" показує свою вмілість. Я не спец у цій справі і не можу назвати всіх її фігур, але це було щось неймовірне. Чим вона там на тій трапеції держиться, як вона держиться. Очевидно, духом святим. І все це під "куполом" і без сітки. Страхолюдні номери.
Прекрасні коміки-ексцентрики.
Акробати з такими головоломними вибриками, що очі заплющуєш, як дивишся.
А особливо інтересний балет. Власне — пародія на балет.
Прекрасні танцюристки пародіювали цілу трупу циркових коней, одягнені "під коні", з отим дресирувальником, напрочуд гарно й дотепно вони виконували цей балет.
Робота чітка, філігранна.
* * *
Вийшли з "Скали". Куди тепер?
Ходімте додому, а то й так уже находилися.
А електрика горить. А електрика сяє.
А шампанське електричне одно наливається та шумує.
Ну, як його не випить?
І п'ють, кому можна пить!
БЕРЛІНСЬКА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
Крім убиралень, що по-німецькому звуться "абортами", крім клозетів, у Берліні ще є Українська держава на чолі з гетьманом Скоропадським.
Як усяка держава, вона має територію, владу й народ.
Території до чорта, — ціла вілла, народу теж до чорта, і влада нічорта собі.
Влада — гетьман.
А гетьман, що ви собі думаєте — хвіст собачий?
Гетьман — монарх.
А монарх вам, думаєте, жарти?
Це, братця, така штука, — монарх, — що на "ми" начинається, а на "хи" — кінчається.
От має собі в Берліні цілу державу, має владу, необмежену ніякими сеймами, ніякими парламентами. Повний абсолютизм! Абсолютна монархія! Необмежений монарх! Хотіли обмежити, — нема чим обмежувати. А ви думали?
Підіть, пожартуйте з ним, коли він вам булавою як тріпоне, та очима як поверне, так уся територія ходором ходить.
Ходить по території та булавою махає.
Чотири вже булави розмахав, тепер бере жінчині від капелюха булавки та махає.
Уже скоро й булавок не вистачить, хоч на булавки йому від дружньої республіки й перепадає.
Вийде оце, стане серед території, та як крикне:
— Хлопці, на коні!
Ограшно робиться.
Не дай би бог, були коні та були б хлопці, чорт його знає, що б міг наробити.
* * *
Нещодавно оце відбулося тут вседержавне віче.
Радилися, як далі державою керувати.
Поз'їздилося сила народу.
Всі полки були, з усіма полковниками.
"Попереду Дорошенко"…
За Дорошенком Смаль-Стоцький.
Потім як посунуло!
Дорошенко. За ним Смаль-Стоцький.
Перед Смаль-Стоцьким — Дорошенко.
Потім — як пішли, як пішли.
Дорошенко й СмальСтоцький, а за ним Смаль-Стоцький з Дорошенком.
За цими двома йдуть Дорошенко з Смаль-Стоцьким, а за ними Смаль-Стоцький з Дорошенком.
Коли пройшла лава голівних гетьманських порадників (Дорошенко й Смаль-Стоцький), тоді організованими лавами почало прибувати населення Української держави.
Хлібороби-власники пішли.
Ідуть, і йдуть, і йдуть, і йдуть.
Ось пройшли полтавчани. Дорошенко й Смаль-Стоцький. Волинь за ними. Які енергійні, труджені обличчя. Всі питають:
— Хто такі це?
— Це, — кажуть, — волиняки-хлібороби, старовинні українські козацькі роди — Смаль-Стоцький з Дорошенком.
Пішли потім Слобожанщина — Дорошенко й Смаль-Стоцький.
Посунув Старий Київ. Нащадки ще тих старовинних родів, що їхні батьки спускались на мерзлих кізяках з гори Андрія Первозванного.
Потім уже, далеко пізніше, на тій горі "возсіяла благодать божа" й заборонено було спускатись, щоб благодаті не пополохати.
Старий Київ іде поважно, думу державну думаючи, становище неньки України обмірковуючи.
— Хто ж вони, кияни ці, туманами історичними оповиті?
— То Дорошенко, а за ним Смаль-Стоцький!
Пішли потім їхні землі: Чернігівщина. Земля Сіверська.
Полки Лубенський, Прилуцький, Пирятинський, Гадяцький, Сарафим Саровський, Іосаф Білогородський, Антоній і Тодосій та інші чудотворці Печерські, і всі святі, помилує й спасе вас, яко благ і чоловіколюбець.
Ось пройшли всі.
* * *
Гуде віче, гуде, гуде. Коли ось оклик:
— Гетьман!
Ущухло все, ніби хтось рипнув серед гурту. Верхи на білій лозині, в супроводі Дорошенка й СмальСтоцького, їде гетьман.
Лозина під ним, як намальована. Гнучка й тоненька… Чистокровна арапська.
Подарунок арапського султана хана Гренер-Огли-Дупало. На гетьмані кирея від Вартгайма й кунтуш од Кадеве А через плече широка стрічка, з написом золотими літерами:
— Made in Germany!
Напис той значить:
— Зроблено у Германії!
Вартгайм і Кадеве — берлінські універмаги.
— Народний український гетьман. Самим народом і ніким більше обраний.
Їде гетьман, як орел.
Срібні остроги в лозину впинаються, боки в лозини від острогів угинаються… Приїхав.
Увіходить у світлицю, а ввесь народ як ізніме:
— Слава! Слава ясновельможному! Слава! Кричить Дорошенко, а за ним СмальСтоцький. А потім Дорошенко разом із Смаль-Стоцьким. А потім СмальС-тоцький, а за ним Дорошенко.
* * *
Сів гетьман.
А за ним сів і ввесь народ.
Отак Дорошенко, а отак Смаль-Стоцький.
Далі Смаль-Стоцький, а за ним Дорошенко…
* * *
Говорили про історичну ролю ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського.
Говорили про дальшу роботу на користь землі Української.
Їй-богу, говорили.
І були б щось і вирішили, якби не нагодився на цю всю "музику" Сірко. Собачка.
Біг він тою вулицею, почув галас, підбіг до дверей, послухав, підняв ногу…
— З вашою, — каже, — державою. Простіть мене, — каже, — люди добрі, інакше не можу.
Розбіглося віче з переляку. Думали, що атентат на гетьмана.
* * *
І от же дивіться: санітарія в Берліні на належній височині.
А от є місця, що одгонять, безперечно, неприємно. Терплять.
А дехто навіть принюхується.
"У кожного свій смак", — як той казав.
ЯК ІЗ ХАРКОВА ЗРОБИТИ БЕРЛІН
Найнеобхідніша, найконечніша умова для того, щоб із Харкова зробити Берлін, — це 75 % харківського — та не тільки харківського, а й всеукраїнського — населення поробити соколами.
Не меншебо, як три чверті нашого "медлительного в движеніях" люду божого, все життя своє сидить і співає:
Дивлюсь я на небо, Та й думку гадаю, Чому я не сокіл, Чому не літаю.
Оце в нього в голові.
Бо якби йому "бог крильця дав, він землю покинув на небо злітав".
Чого б його туди потаскало? А як же ж!
Шукать собі долі, На горе привіту, І ласки у сонця, У зірок прохать.
Що йому індустріалізація, що йому електрифікація. Йому крила дайте, щоб він "далеко за хмари полетів "по долю, по ласку".
Тут йому нема ні ласки, ні долі. Може, хоч сонце йолу її дасть.
А не зробити його соколом, так він цілий свій вік сидітиме та на небо дивитиметься!
Так от: треба якогось способу дібрати, щоб поробити отаких усіх соколами, вивести на великий степ і кишнуть.
Киша! Летіть "на льогксм катере". І летіть іменно:
Далеко за хмари, Подалі від світу.
Подалі!.. Подалі!..
Та так, що й не вертайтесь!
Оце як проробимо, тоді з Харкова — раз плюнуть — Берлін зробити.
* * *
Таксі вже в Харкові є.
Треба, значить, шоферів так привчити, щоб вони пильно на вокзалі придивлялись, де чужоземець.
І коли той чужоземець сяде їхати на Тевелів майдан, — хай він його повезе так, як уміють возити в Берліні.
З Олександрівської вулиці хай повертає праворуч, на Холодну гору і їде на Нову Баварію.
З Нової Баварії — на Люботин, з Люботина на Валки, з Валок — на Зміїв, із Змієва на Кінний майдан, з Кінного майдану через Свинячий хутір на Померки, а з Померок уже недалечко й до Майдану Тевелева.
Там уже проста путь по вул. Лібкнехта.
Коли в пасажира шляпа не на голові, а на волоссях стирчатиме, хай шофер ввічливо, — обов'язково дуже ввічливо, — обернеться й каже:
— Цу грос штадт! О! Цу грос!
Під'їхавши до майдану Тевелева, хай одчинить дверці й каже:
— Біте шен!
А після того, як пасажир, хвилин п'ять порахувавши, віддасть йому те, на віщо розрахував п'ять день прожити, хай він скине картуза і ввічливо, — обов'язково дуже ввічливо, — скаже:
— Данке шен!
* * *
Далі справа з бруком, з "мостовими".
Довести харківське шосе до такого стану, як воно в Берліні, тяжкувато, але всетаки можна.
Ми не вимагатимемо від харківського міськгоспу, щоб він це зробив швидко, — дамо йому на це, при його спритності,— років чотириста-п'ятсот!
Але не більше!
Коли він вимагатиме більше, то вже буде бюрократизм і тяганина!
А за чотириста років він мусить це зробити, хоч хай лусне! Розуміється, що для цього він хай не доручає робити брук морякам.
Хай для цього вибирає суходільних людей. А то буде таке, як на вул. Свердлова. Ви колинебудь їхали в Харкові Свердловською вулицею з вокзалу?
Помітили, який там брук?
Він іде такими хвилями-валами, як на морі в бурю.
Їдеш автобусом, а тебе так колише, як на гойдалці.
Кажуть, що будував той брук капітан дальньої плавби, морський вовк, що дуже кохається на морських хвилях і не боїться морської хвороби.
Для моря, щоправда, така "мостова" безперечно дуже підходяща, але для української столиці з її суходільним населенням трішки замарудна.
Вона дуже оригінальна, але хай би її будівника колихало вдень і вночі за таку його творчість!
* * *
Далі.
Візьмімо наші крамниці.
Щоб дорівняти їх до берлінських, треба небагато.
А саме: ціни на крам, виставлений у вітринах, треба ставити якнайдешевші.
А як хто з покупців зайде в крамницю й вимагатиме таку річ, як на вітрині, треба говорити:
— Нема! Залишилась одна тільки для вітрини, але вона не продажна! Є такі самі, трішечки, правда, не такі, а ліпші, з кращого матеріалу, такого самого кольору, але дорожчі карбованців на десять!
І зразу вивалювать увесь крам перед покупцем, і говорити, говорити, говорити.
Ошарашений покупець обов'язково купить, не те що йому треба, не те, по що він прийшов, і заплатить грубі гроші.
* * *
Далі.
Упорядкувати слід наших візників.
Наряджати їх у циліндри й лівреї не будемо, хай так у жіночих старих пальтах і їздять, а от що треба зробити.
Треба, щоб на конях, которі кусаються, висіла така табличка:
"кусається"
Я знаю, що скучно буде тоді нашим візникам стояти на біржі.
То він стоїть і розважається.
Коли підходить до його кусючої коняки громадянин, він сидить на козлах й усміхається.