От як усе готово, жінки поблагословилися і стали коровай ліпити: у подошву положили вівса та гривню грошей, а зверху і почали накладати шишки, а там через увесь положили великий хрест, а поверх усього усе уточки, уточки, з тіста мудро наліплені. Як піч вже поспіла, от коровай посадили на лопату, дружко і почав:
– Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!
– Амінь тому слову! – крикнули старости.
– Спасибі за амінь.
– Старости, пани підстарости!
– А ми раді слухати.
– Благословіть сей чесний і важний хліб у піч посадити!
– Боже благослови!
– У другий раз.
– Боже благослови!
– У третій раз.
– Тричі разом, боже благослови!
Зараз дружко і шурхнув його у піч, і затулили; дві молодиці, такі, що вже знали і слово, і що як у якому разі треба, сіли біля печі і пильновали, щоб ніхто і не підходив, і не дивився на піч, а коли що, так зараз і відговорювали собі нищечком, і спльовували через плече.
А дружко, узявши тую діжу, що вчиняли коровай, та й приліпив усередині чотири свічечки воскових, і позасвічовав їх, і накрив діжу кришкою; та узявши з піддружим ті дві молодиці, які знали що до чого, хрест-нахрест діжу, та й стали серед хати, під сволоком, і стали діжу носити, співаючи:
Ой, піч ходить на ногах,
Діжу носять на руках.
Пече ж, наша пече.
Спечи нам коровай грече!
— та й б'ють діжу тричі об сволок; та й поцілуються про-меж собою, пара з парою; та тричі так робили, а далі і стали поштуватись; а музика знай гра. А народу ж то, народу! повен двір і у вікна так і лізуть. Еге, та хоч і порядкують, хоч і горілочки не цураються, що скрізь усім підносять та частують, а все-таки над Ївгою сміються, що за кого вона йде? Чого вона так мордується з сим весіллям, коли молодого нема, та де йому і бути, коли вже він досі у самій Сибірі! Та й самі дружечки, що бігають за Ївгою по вулиці та співають весільних пісеньок, так тут приспівують до Левка, а промеж себе тихенько сміються. Інший зострічається, пита з хвоста: "Хіба ж молодий приїхав?" – "Та ні! Се так щось буде", – зарегочуться та й підбігають за дружками.
Вздрів же і пан писар Ївгу, що як краля йде поперед дружечок з розпущеною косою, бо сирота без матері, заквітчана та убрана, так що ну! Вздрів – і його так і узяло за печінки! Зараз і надумав, який би то бешкет Ївзі зробити, що таки чи не піде вона за нього? Підвернувся до пана голови, – знав, з якого кінця зайти, – а той зараз і крикнув: "Не заступайся за Макуху! Я знаю, що Левко утік, а вони його ховають. Йди, перетруси все, коли ж нема, бери і старого, і дочку, при їх у холодну. Я вам не Явдоким, я люблю, щоб по-моєму робилося, а не по-вашому!".
Вернулася Ївга з дружечками; от би вже лагодитись і на посад сідати, бо зовсім вже впорались, так-бо молодого нема! Усі люди ззираються, сміються нишком, що з того буде, а Ївзі і нужди мало: проворненька, веселенька, скрізь мотається, сюди зазирне, туди загляне і збирається дружечок усаджовати. Аж шусть! Пан писар з командою:
– Де ваш Левко мандрований?
Ївга веселенька, підбігла до нього бистренько і каже:
– Не турбуйтесь, пане писарю, він зараз буде. Просимо на хліб, на сіль і на весілля!
– Ви передержанці – заревів писар. – Ви передержуєте біглих! Десяцькі! шукайте скрізь, викидайте усе на вулицю, бийте, ламайте, шарте всюди, поки знайдете злодіяку! А затим беріть старого, тащіть його до правленія з дівкою, обірвіть з неї і квітки, і ленти; вона рештантка, поки знайдеться Левко.
– Та ось де я і знайшовся, не шукайте! – обізвавсь хтось за писарем. Зирк! аж то Левко!… Левко, таки сам, гарний та бравий: у міщанській свиті, поясом каламайковим підперезаний, шапка висока з червоним верхом і з сірою околицею і за поясом вже й хустка червона та красна шовкова, з великими квітками; такої по селам не видно. Став перед писарем, узявшися у боки, і каже:
– А нащо я вам, пане писарю? Ось-ось де я!
– Бер… бер… бер… рріть його! – ледве промовив слово писар, зжахнувшись, що той Левко, про кого він думав, що вже давно у Сибірі, а він тутечки і є перед ним. – Беріть, – каже, – його та в колоду! Він воряга, злодіяка, шибеник, утік із Сибірі!
– Врьош, бездєльник! – закричав за ним… хто ж то? пан, від самого губернатора… – Озьміть його под калавур!
– Потаскали раба божого самого у ту яму, що копав для другого! Се ж усегда так бува.
Зараз пан став розпрошувать про Левка. Усі ж то уз один голос сказали, що нема за ним ні одного качества, і що вони і тогді писарю так говорили, а що він писав, вони не знають. Та що тут довго розказувати? Вивів у сім ділі усі кінці, як писар плутовав і тут, і по судам з секретарями. Дійшло і до того, як і волость обдирав з-за голови; не минулося і голові, що нічого не знав, а писар їм орудовав, а він усе тільки кричав: "Я вам не Явдоким, прежній голова!", – а таки був занузданий писарем добре.
Швиденько пан упоравсь і, попрощавшись, казав Левкові і Ївзі: "Начинайте теперь свою свадьбу, а я поїду у город, приймусь за судящих", – і поїхав.
Зараз уродилось і весілля: дружечки заспівали, скрипки заграли, пішли чарки по добрим людям, п'ють по повній, тільки знай чарки на лоб перекидають та знай дивуються, як Ївга у губернії меж панами та перед самісіньким губернатором проворочувалась та старалась об Левкові і як-таки викрутила його з біди. Старий Макуха, сидячи на полу, знай людям усе розказовав, а ті тільки цмокають, та усі ж то ув один голос приговорюють: "От козир-дівка, так так!"
А завтра ж то увесь почот у прехороших подарках, звінчали наших молодих, та як учистили весілля, так ну! Три дні так добре пили, що ніхто так і не затямить; і наряджалися, хто журавлем, хто ведмедем, хто жидівкою, були і циганки, і турки, і усяким народом переряджувалися, усе з радощів, що козир-дівка узяла своє. Пішла від усіх "козир-дівка". А що вже обдаровали молодих, так гай, гай! Дружко аж охрип, мекекаючи, та хрюкаючи, та ревучи всякою скотиною, що молодим даровали.
Не минулося ж і секретарям, що брали з писаря гроші та Левкове діло вертіли, як хотіли. Досталося од губернатора і справнику і усім судящим, що усе здавались на секретарів, діла не хотіли знати, а підписували те, що їм подавали. Відригнулись і самому судді бублички, що тільки їх пхав у пельку, а хто страждав, так він того і знати не хотів. Писар перш слухав з холодної, як добрі люди гуляли на весіллі, та аж патли собі рвав, що не йому досталася козир-дівка, а далі пішов у ту дорогу, куди мав запровадити Левка, таки прямісінько у Сибір. Голову змінили, щоб не бришкав, що "ось ми то! Я вам не Явдоким!", а сам нічогісінько до ладу не вмів розпорядковати.
А наші молоді пішли жити, вибрикуючи. Ївга і тут мудро зробила: що пани у городі грошей їм надавали, вона на весілля не дала усіх прогуляти, а як відпили весілля, вона і прийнялась знов з Левком за господарство: стали вп'ять до них люди заїжджати, завелася усячина, і пішло у них дуже гаразд. І старому Макусі дуже добре було: його і почитовали, і шановали по-старосвітськи, і усього, чого забажа, усе йому і є. А Ївга, вже вона і замужем, вже вона і молодиця, вже і діточок наводила, а у людей усе вона козир-дівка!
Пояснення слів
Аєр – повітря
Аз – я
Аки – як
Алтин – старовинна російська монета вартістю три копійки
Аще – якщо
Бабак – степовий гризун, має цінне хутро, з осені до весни впадає в сплячку; нероба, ледар
Баєвий – виготовлений з баї, м'якої бавовняної, рідше вовняної тканини
Бакша – баштан
Балянтраси (баляндраси) – пусті розмови, веселі розповіді про щось незначне, несерйозне
Барда – гуща, яка залишається при виготовленні горілки і йде на годівлю худоби
Батувати – різати великими шматками
Бебехи – стусани
Безконечні – вид візерунка, схожий на спіраль
Бельбахи – внутрішні органи; тельбухи
Берлин – карета
Бецман – велика, але неповоротка і ледача людина; здоровило, вайло
Бешиха – гостре запалення шкіри
Бих (бисть) – минулий час дієслова бути
Бібка – маленька кулька овечого, заячого посліду; приправа у вигляді кульки
Біржаник – візник найманого екіпажа. Місце стоянки екіпажа і сам екіпаж називалися біржею
Боярин – товариш молодого, який є головним розпорядником на весіллі; шафер
Брат у третіх – син троюрідного дядька чи тітки
Бришкати – поводитися чванливо; задаватися
Брусувати – їсти що-небудь не рідке
Бублейниця – жінка, яка пекла і продавала бублики; галаслива перекупка
Бузувір – зла, жорстока людина; вживається як лайливе слово
Бумажний – бавовняний
Бунчуковий товариш – почесне звання, яким українські гетьмани нагороджували сипів генеральної старшини та полковників. У XVIII ст. це звання надавалось козацькій старшині при виході у відставку
Вал – товсті нитки з клоччя
Вегеря – вид танцю
Великдень – християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства – Христа
Вержеся – кидається
Вийомка – конфіскація заборонених товарів
Вильоти – відкидні рукава старовинного одягу
Випити на потуху – випити під кінець, на прощання
Вия – шия
Відкупщик (відкупник) – той, хто одержує право за гроші стягати з населення державні податки
Війя – дишло
Вогник – пухирчастий висип на обличчі
Водохреще (хрещення) – церковне свято 19 січня на пам'ять євангельської легенди про хрещення Ісуса Христа
Водянчик (водяник) – діжка для води
Возгребіє сотворити – розібрати, розкумекати; розрити
Возклонініє – поклоніння; колінопреклоніння
Возмутити її розанами – побити її різками
Вознепщевати на ім'я – осуджувати мене, наговорювати на мене
Волость – у дореволюційній Росії адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту
Волочити колодку – давній звичай, коли жінки у понеділок на масниці чіпляли нежонатим чоловікам обрубки дерева – колодки; чоловік волочив колодку, поки не відкупиться
Вольна – так у першій половині XIX ст. на Слобожанщині називалися шинки, які знаходились за межами міста і мали право на безмитний, вільний продаж горілки, що була в них набагато дешевша, ніж у міських шинках
Ворон – гра, в ній імітується напад ворона на курчат, яких захищає квочка
Восьмуха – міра, що відповідає восьмій частині кварти
Вотщє – даремно
Всує – даремно, марно
Вухналь – спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі
Гиря – брита голова, голова взагалі; вбога, нужденна людина
Говіти – постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя
Голінний – бравий, завзятий
Горлиця – давній український народний танець
Гоцак – український народний танець, за характером виконання близький до гопака
Граматка – поминальна книга або поминальний список
Гречі (грече) – добре, як слід
Гривня – мідна монета вартістю три копійки (у деяких місцях дві з половиною копійки)
Гриза – грижа
Губернський секретар – цивільний чин 12-го класу, прирівнювався до підпоручика
Губи – гриби
Дамки – гра в шашки
Дати щипки – ущипнути
Двійло – товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними; дишель
Денежка – чверть копійки
Дєсниця – права рука
Десяцьке – податок на десятника (десяцького) – нижчого поліцейського чина на селі, якого вибирали селяни
Дистанція – дільниця якогось поділу
Днєсь – сьогодні
Днище – дошка з отвором, в яку закладали гребінь при прядінні ниток ручним способом
Домінус – пан
Домовини – обряд домовлення перед весіллям про гостей, подарунки тощо
Дондеже – доки
До сина – дуже багато, до біса.
Дрібушки – дрібно заплетені коси; вид руху в українських народних танцях
Дружка – дівчина, яка на запрошення молодої бере участь у весільному обряді
Дулівка – наливка, настояна на грушах-дулях
Єгди – коли
Єднус – жіноча прикраса у вигляді монети; дукач
Єлико – оскільки, скільки
Єсте – теперішній час від дієслова бути
Жарнівки – круглі білі камінчики, нанизані на нитку, носилися на шиї у вигляді прикраси
Житія – збірник описів життя Людей, яких церква визнає святими
Жлукто – посудина, видовбана з стовбура дерева, в якій золили білизну – парили, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи
Жупан – стародавній верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром та позументом, поширений серед заможного козацтва та польської шляхти; верхній жіночий одяг переважно з дорогих тканин
Закавраш (закарваш) – одворот на кінці рукава; обшлаг
Закаляти – забруднити, замазати чим-небудь
Залізняк – ливарник або торговець залізними речами
Занеже – тому що
Запаска – жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру, переважно вовняної, що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки
Заплішити – укріплювати що-небудь, забиваючи клинець (заплішку)
Запола – поділ жіночої сорочки
Заполоч – кольорові бавовняні нитки для вишивання
Засідатель – виборний представник населення, який бере участь у розгляді судової справи
Затого – скоро, от-от
Заушниця – запалення завушних залоз
Збитень – гарячий напій, який готувався з води, меду, прянощів
Збіржа – стоянка візників (збіржаників)
Збудь-вік – старезний
Зді – тут, сюди
Зело – сильно, дуже; літера церковнослов'янського і староруського алфавітів на позначення звука "з"
Зінське щеня – невеликий гризун, що живе під землею, має недорозвинені очі, сховані під шкірою, і зуби, пристосовані для риття землі; сліпець
Зовиця – сестра чоловіка
Золотий (злотий) – на Правобережній Україні місцева назва монети вартістю 15 копійок.
Ідіже – де
Іже – які, що
Іордан – назва церковного свята (19 січня) на пам'ять євангельської легенди про хрещення Ісуса Христа; місце на річці, де в цей день святять воду
Кабака – тютюн
Кабатирка – табакерка
Кавалерія – тут: орден
Кав'яр – солона риб'яча ікра
Калавур – варта, сторожа
Каламайка – цупка, густа льняна тканина
Каламар – чорнильниця
Калган – трав'яниста рослина, корінь якої використовують для лікування шлункових хвороб або кладуть у горілку, щоб зробити її запашною
Карватка – кухоль
Кармазин – старовинне дороге темно-червоне сукно
Картацький – картатий, із чотирикутними візерунками, малюнками (про тканину, одяг)
Кварта – міра трохи більша за літр; кухоль
Ке (для одн.), кете (для мн.) – і уживається як присудкове слово в значенні: дай, подай; як вигук спонукання до дії: ану, анумо; як вигук спонукання в значенні: глянь, дивись
Кибалка – старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця
Кинути руду – пустити кров
Китайка – первісно – густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю, потім – бавовняна тканина, яку виробляли в Росії
Кладі – вантаж
Клечальна неділя – неділя на зелені свята, коли хату, двір прикрашали клечанням – зеленими гілками
Книш – вид білого хліба з загорнутими всередину краями
Кобилка – грудна кістка в птахів
Ковінька – палиця з загнутим кінцем
Коєгождо – кожний
Козир-дівка – смілива, спритна, гостра на язик дівчина
Колезький асесор – в дореволюційній Росії – цивільний чин восьмого класу за табелем про ранги
Колико – скільки-небудь
Колода – дерев'яні кайдани на руки, ноги, шию, які в старовину одягали заарештованому
Комісар – в XVIII – на початку ХХ ст.