Так, у себе в саду з дозволу батьків і з їхньою допомогою він побудував іграшкову залізницю — одну з перших в історії! Вона мала кілька станцій з буфетами, де пригощали бутербродами й тістечками, а пасажири отримували справжні квитки для мандрівки потягом.
Умів хлопчик показувати і всілякі хитромудрі фокуси. А якось він побудував удома справжній ляльковий театр, власноруч виготовив ляльки, сам писав для свого театру п’єски і сам же грав їх!
А однієї сніжної зими, аби розважити ровесників, він зі снігу утнув такий химерний лабіринт, що мало кому щастило вибратися з нього без сторонньої допомоги…
Як бачимо, Чарлз Доджсон уже з дитинства любив усе нове, незвичайне, химерне, загадкове. Саме тому вже в юнацькому віці він захопився фотографією, що на ті часи було дуже рідкісним явищем. Принаймні, у тодішньому Лондоні налічувалося лише кілька десятків професійних фотографів…
Уже в більш дорослому віці він написав кілька веселих гумористичних віршів, які охоче друкували часописи. А паралельно до цього свого захоплення він продовжував викладати математику і писати наукові книги, яких у нього до тридцяти років було вже п’ять.
Але Чарлз Доджсон не хотів, аби його ім’я плутали як математика і письменника, отож і вирішив вигадати собі псевдонім.
Спершу Чарлз Доджсон, математик, поет і священик, почав під своїми творами підписуватися прізвищем "Дере" — за назвою містечка, де він народився.
Потім узяв та й перемішав літери у своєму справжньому прізвищі і склав з них нове — Едгар Кутвелліс. Але й цей псевдонім не задовольнив Чарлза Доджсона. Він переробив своє прізвище на латинськии варіант і зробився Каролусом Лудовікусом. Зрештою, одне з цих імен переклав знову англійською і отримав: Льюїс Керролл!..
Як бачимо, і тут, вигадуючи псевдонім, Чарлз Доджсон розважався, як міг. І ця його схильність до жартів, розваг, містифікацій, але мудрих, поміркованих, несподіваних, відчувається і в самій його вершинній казці. Отож повернімося до її створення…
Як уже йшлося, 4 липня 1862 року був дуже спекотний день. Друзі — майбутній Льюїс Керролл та троє сестричок — сиділи в затінку розлогих дерев, і дівчата, затамувавши подих, слухали неспішну розповідь про дивовижні пригоди Аліси, їхньої ровесниці. По закінченні розповіді на вимогу дівчат-сестричок професор пообіцяв принагідно записати свою химерію і подарувати рукопис казки сестрам.
Він дотримав слова, і невдовзі старанно переписана та проілюстрована самим автором казка про незвичайні пригоди Аліси була подарована середульшій сестричці — теж Алісі.
Щиро кажучи, про видання своєї рукописної казки окремою книгою Льюїс Керролл спершу не думав. Але якось він переказував цю історію дітям свого друга, англійського дитячого письменника Джорджа Макдональда, і той, почувши розповідь, умовив професора подати рукопис до видавництва. Отож, можна вважати, що саме завдяки наполегливості Джорджа Макдональда світ отримав одну з найкращих дитячих казок…
Рукопис про пригоди Аліси було подано до видавництва навесні 1864 року, а вже влітку 1865 року книга вийшла з друку — і саме 4 липня, в день, коли Чарлз Доджсон уперше розповів казку сестрам на березі річки!
Так от, 4 липня 1865 року Чарлз Доджсон, він же Льюїс Керролл, власноручно подарував Алісі Лідделл перший примірник книги з автографом. Щоправда, книга називалася не "Аліса в підземеллі", як назвав свою усну розповідь Чарлз Доджсон того спекотного дня, а "Пригоди Аліси в Країні Чудес". Саме під такою назвою цю книгу тепер знає чи не ввесь світ.
Відразу після виходу книга набула неабиякої популярності. Одне слово, можна сказати, що автор ліг спати невідомим, а прокинувся знаменитим!
Письменник спершу навіть злякався своєї несподіваної слави. І коли до нього в Оксфорд приїздили читачі, аби познайомитись особисто з автором "Пригод Аліси в Країні Чудес", він усім відповідав, що він ніякий не Керролл, а Чарлз Доджсон, викладач і професор математики, і як доказ показував свої наукові книжки.
Перші примірники першого видання казки своїм зовнішнім виглядом авторові не сподобались, і він поставив перед видавцями вимогу вилучити їх із продажу. Так і зробили…
Щоправда, кілька примірників розійшлось, але це не дуже турбувало автора. Та й хіба міг він собі уявити, що через багато-багато десятиліть оце його рішення зробить книгу унікальною ще в одному розумінні.
Власне, від найпершого видання "Пригод Аліси в Країні Чудес" у світі лишилося стільки примірників, що їх можна полічити на пальцях однієї руки. І нещодавно один із них було продано на міжнародному книжковому аукціоні за… один мільйон п’ятсот сорок тисяч американських доларів!.. От і виходить, що "Пригоди Аліси в Країні Чудес" — найдорожча у світі дитяча книжка.
А коли повернутися до популярності казки, то слід зазначити, що в Англії ця книга — друга після Біблії, вона є в кожній читаючій родині. Окремі слова, вислови, словосполучення, більш розгорнуті цитати з казки давно для більшості англійців стали, так би мовити, крилатими: мало не кожна інтелектуальна розмова не обходиться без цитування казки Льюїса Керролла, і це вважається показником освіченості та вихованості, або, як кажуть, хорошого тону…
Взагалі, доля "Пригод Аліси в Країні Чудес" багато в чому унікальна. Так, наприклад, чимало "дорослих" письменників запозичували з неї назви для своїх творів, як — от: "Королі та капуста" О.Генрі або роман Сомерсета Моема "Тістечка з пивом". Навіть "батько" кібернетики Норберт Вінер, пояснюючи основи своєї наукової концепції, посилався на сцену з "Пригод Аліси в Країні Чудес", де вона їла пиріжки!
Унікальність цієї казки ще й у тому, що, вигадана для дітей, вона стала улюбленим читанням дорослих! А досі, як відомо, бувало навпаки, скажімо, "Робінзон Крузо", "Гуллівер", "Мюнхгаузен" створювалися для дорослих, а їх залюбки читають діти.
Одне слово, з перших днів свого існування у вигляді книжки "Пригоди Аліси в Країні Чудес" увійшли до золотого фонду дитячої літератури і сьогодні лишаються в ньому на чільному місці.
ХЛОПЧАК, ВІДОМИЙ УСЬОМУ СВІТОВІ
Марк Твен
Є книги, з якими ви вперше зустрілися в дитинстві, заприятелювали, ба навіть закохалися в них, і надалі вони, ці книги, супроводжують вас усе життя.
До категорії таких непересічних, справді в усіх відношеннях славнозвісних книг, на моє глибоке переконання, належить повість Марка Твена про пригоди хлопчака на ймення, відоме сьогодні всьому світові, — Том Сойєр.
Але перш ніж повести конкретну мову безпосередньо про книгу, коротко згадаємо, як ішов до неї Сем’юел Клеменс, він же — Марк Твен…
Народився Сем’юел Клеменс у Сполучених Штатах Америки, в провінційному містечку, навіть не містечку, а, кажучи по-нашому, селі Флорида 30 листопада 1835 року.
Невдовзі родина Клеменсів переїхала до містечка Ганнібал, де і минули кращі роки дитинства майбутнього всесвітньо відомого письменника.
У своїй автобіографії вже визнаний у літературі Марк Твен про село Флорида згадував з притаманним йому іскрометним гумором так: "У цьому селі було осіб сто помешканців, тож я своїм народженням збільшив його населення рівнесенько на один відсоток. Не кожний історичний діяч може похвалитися, що зробив більше для свого рідного міста!.."
До Ганнібала майбутнього Марка Твена привезли, коли йому виповнилося лише чотири роки, і було в цьому містечку жителів аж цілих півтори тисячі! Ще більше, за словами письменника, було в ньому бродячих собак і бездомних кішок. Жаліслива матінка майбутнього класика постійно займалася тим, що підбирала їх повсюди, приводила чи приносила додому та підгодовувала.
Не розповідатиму докладніше про тогочасне життя в Ганнібал і: адже все те, про що розповів Марк Твен у своїй славнозвісній книзі "Пригоди Тома Сойєра", стосується його самого, бо Том, як любив наголошувати письменник, — це він сам у дитинстві.
Ось як Марк Твен писав про цю схожість у листі до свого біографа Пейна: "Я розповідав у "Пригодах Тома Сойєра" про власні витівки. Я був невсидючим хлопчаком і завдавав моїй матері чимало клопотів. Але я думаю, що це їй подобалось. Вона не мала ніякого клопоту з моїм братом Генрі, який був на два роки молодший від мене. Мені здається, його незмінний послух, правдивість і добропорядність геть виснажували б її своєю монотонністю, якби я не вносив різноманіття своїми витівками. Генрі — то Сід у "Томі Сойєрі". Але Генрі був набагато тонкіший і розумніший од Сіда. Це саме Генрі привернув увагу моєї матінки, що нитка, якою вона зашила комірець моєї сорочки, аби я не купався, змінила свій колір. Мене було покарано, проте дісталося ж і Генрі від мене! Я взагалі частенько пригощав брата стусанами, так би мовити, авансом, наперед…".
Після закінчення школи Марк Твен зробив крок у доросле життя. Ким він тільки не був! Працював набірником у друкарні, рульовим на пароплаві, партизанив у громадянську війну, видобував руду на срібних копальнях…
Невсидюх і шукач пригод, він об’їхав ледь не всю земну кулю, не один раз перетинав Атлантику, об’їздив усю Європу, бував в Азії, відвідав Сандвічеві острови — і всюди знаходив якісь пригоди.
Приміром, якось під час перебування в Англії Марк Твен був запрошений на прийом до короля. І коли англійський король Едуард поплескав його по плечу, письменник так само у відповідь… поплескав по-дружньому по плечу самого короля!..
А тепер перенесімося відразу ж у 1872 рік, що для Тома Сойєра, між іншим, було б дуже й дуже просто.
Сем Клеменс уже утвердився як Марк Твен, він одружений і знаменитий. Він сидить за робочим письмовим столом у своєму невеличкому восьмикутному кабінеті в містечку Кверрі Фарм, що у штаті Нью-Йорк, — рідному містечку його дружини, і пише, за його словами, "у середньому по п’ятдесят сторінок на день повісті". Досить легко підрахувати: на сторінці рукопису Марка Твена приблизно сто п’ятдесят слів, отже, виходить сім з половиною тисяч слів на день!
Можна лише позаздрити такій денній нормі письменника…
Як відомо, Марк Твен хотів написати книгу у вигляді п’єси, навіть написав одну сторінку, але дуже скоро відмовився від цього задуму — і засів за повість.
І зі швидкістю п’ятдесят сторінок на день вона стрілою полетіла вперед! На щастя — так, я не обмовився! — невдовзі рукопис вибився, як то кажуть, із графіка, бо в іншому разі "Пригоди Тома Сойєра" або були б завершені всього за два тижні, або розрослися б в один із найгрубіших томів на світі, товстіший навіть за кілька Біблій, і, зрозуміло, така книга ніколи б не змогла стати у майбутньому улюбленим дитячим читанням багатьох-багатьох поколінь…
І от 5 липня 1875 року Марк Твен ставить крапку і пише у листі до свого друга: "Завершив повість — і героя залишив хлопчаком…".