Чекав він звичайного казарменого трусу: чергового офіцера по батальйону та двох унтерів, і поява жандармського полковника вразила його і сказала йому все. Справа складніша. Це не просто наслідок доносу мстивого прапорщика, який легко можна було обернути проти самого донощика, довівши, що він перший наказав йому написати свій портрет та ще й рекомендував його іншим. Ні. Або щось трапилося з польським гуртком, або Ісаєв надіслав свій донос у столицю. Отже, знов Орськ, казарма, муштра! І в голові вже бриніли колись написані в Орську рядки про те, як знову
...ведуть
Старого дурня муштрувати. Щоб знав, як волю шанувати, Щоб знав, що дурня всюди б'ють.
Думки металися, як миші у мишоловці, підшукуючи належні відповіді на можливому допиті. І прагнення подолати новий удар долі, цю вовчу яму на тернистому шляху до звільнення, все міцніше й міцніше розгоралося, здіймалося із дна душі.
Обшук тривав довго. В кімнаті стало нестерпно душно. Хмара тютюнового диму висіла під стелею. Від натопленої грубки пашіло жаром. Товстий полковник усе частіше витирав хусточкою спітніле чоло, чисто поголену голову. Він розстебнув комір мундира, а плац-ад'ютант підвівся і розчинив вікно навстіж.
В кімнату полинула запашна прохолода весняної ночі, аромат смолистих тополевих бруньок і квітучої черемхи. Десь боязко спробував голос молодий недосвідчений соловейко, а зовсім чорне небо все трепетало й мінилося від по-весняному пухнастих іскристих зір.
І раптом у цю запашну і свіжу тишу увірвався буйний різноголосий потік великоднього передзвону. Шевченко випростався, а полковник підвівся з місця.
— Як ми, однак, затрималися... Гримнюк! Севастьянов! Складіть усі ці папери в мішок. У відділі розберемось, — додав він, відокремивши два чи три листи і поклавши їх собі в кишеню. — Не запізнитися б до розговіння... У Обручових, кажуть, якісь особливі паштети з диких качок...
Потім ступнув до Мартинова і розкрив обійми:
— Христос воскресе! Мої найкращі побажання! Мартинова аж підкинуло. Він відсахнувся і показав на Шевченка
очима:
— Après! Et pas ici*, — процідив він крізь зуби і відступив до вікна, кинувши в ніч рожевий вогник незагашеної цигарки.
Поліцмейстер і полковник поквапливо застібали шинелі і раптом обернулися на дивний звук: Шевченко дивився в ніч і весь тремтів від злого і гострого сміху.
Кінець
Лютий 1959 р. — жовтень 1962 р.
* Потім... І нетут(фр.))
ПРИМІТКИ
Задум роману "В стелу безкраїм за Уралом", як видно з авторської передмови, виник у 3. П. Тулуб під час перебування на засланні у 1948 р. Безпосередньо до цієї роботи письменниця взялася у 1959р. І працювала напружено, з великим натхненням. 25 квітня 1960 р. у листі до Г. О. Башкирцевої З.Тулуб повідомляє: "Пишу на всех парах новую книгу, открыла счет второй сотни страниц... Труд меня радует и бодрит. Что может быть дороже любимой профессии — вернее не профессии, а призвання". (Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, фонд 150,од. зб. 116).
У1961 р. роман був завершений і прийнятий до друку в журналі "Прапор" (публікувався там у липні — жовтні 1962 р. російською мовою під назвою "За бортом"). Але на 11-й шевченківській конференції 1962 р., яка відбулася у Львові, вчений з Інституту слов'янознавства АН СРСР В. А. Дьяков зробив доповідь на тему "Польські зв'язки Шевченка в оренбурзькому засланні", де по-новому поставало життя і діяльність Кобзаря у 1848-1850 роках (Див.: Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. — К, 1963. — С. 54-67). 3. П. Тулуб вважала за необхідне врахувати нові наукові дані й взялася за переробку роману; тоді ж з'явилася і нова назва "В степу безкраїм за Уралом". У жовтні 1962 р. була завершена нова редакція роману українською мовою. У 1963 р. письменниця відповідно переробила російський варіант твору. Вперше роман вийшов українською мовою в лютому 1964 р.
Текст подається за виданням: Тулуб 3. П. В степу безкраїм за Уралом. — К, 1964.
1 ... мій дід був знайомий з Шевченком і... його арештували й судили в одній справі з Тарасом Григоровичем. — Тулуб Олександр Данилович (18241872) — український громадський діяч, історик і педагог. У березні 1847 р. заарештований як член Кирило-Мефодіївського товариства. Через відсутність доказів уникнув покарання. В 40-70-х роках учителював по містах України.
2 Орськ, Орська фортеця — військове укріплення в Оренбурзькій губ. (нині м. Орськ Оренбурзької обл., Російська Федерація).
'Ісаєв Дмитро Миколайович (близько 1780-1848/1849) — комендант Орської фортеці, полковник, згодом — генерал-майор.
В Орській фортеці служив з 30-х років. Співчутливо ставився до опального поета, дозволив йому жити на приватній квартирі.
4 Кенесари Касимов (1802-1847) — казахський султан. У1837-1847 рр. очолював феодально-монархічний рух, спрямований на відокремлення Казахстану від Росії, прагнув стати єдиновладним правителем Казахстану.
5 Букеївська орда, Букеївське ханство — васальне казахське ханство, утворене 1801 р. на території між ріками Уралом і Волгою із п'яти тисяч сімей, які переселилися сюди зі зв. Молодшого жуза. Назване по імені султана Букея Нураліева, котрого царський уряд утвердив у 1612 р. ханом.
Після смерті Букея (1815) ханством керував його брат Шигай, з 1823 р. — син Букея Джангер. (У романі це ім'я передане в іншій транскрипції — Жан-гоза). Посилення феодального і колоніального гніту привело до селянського повстання 1836-1837 pp. Ханська влада була скасована і управління передано Тимчасовій раді, якою керували російські чиновники.
6 Юсупови — князівський рід у Росії XVI — початку XX ст.
7 Безбородко (Безбородько) — графський рід українського походження в Росії XVIII — початку XX ст.
8 Маргелан (Маргилан) — місто у Ферганській обл. Узбецької PCP, відоме своєю древньою історією.
9 Кобланди-батир — казахська епічна поема, яка розповідає про подвиги богатиря Кобланди, про його похід проти ханів Казана і Амвагира — споконвічних ворогів кипчацького народу.
10 Брюллов Карл Павлович (1799-1852) — російський художник, професор Петербурзької Академії мистецтв (з 1836 p.). T. Шевченко познайомився з ним у 1837 p., відвідував його майстерню. К. Брюллов разом з В. Жуковським та О. Венеціановим брав участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва, у 1837-1838 pp. він виконав портрет В. Жуковського, який незабаром було розіграно в лотереї, і 22 квітня 1838 р. за виручені кошти викуплено Т. Шевченка. Протягом 1838-1845 pp.. навчаючись в Академії мистецтв, Т. Шевченко став не лише одним з улюблених учнів, а й другом Брюллова, у 1839 р. деякий час мешкав на його квартирі.
11 Брюллов Олександр Павлович (1795-1877) — російський архітектор і художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1831 р.). Брат К. Брюллова.
12 Сакмарська брама — назва походить від річки Сакмари, що протікає у Башкирській PCP і Оренбурзькій обл. РРФСР, права притока р. Урал. Біля устя р. Сакмари, на р. Урал стоїть м. Оренбург.
13 ... зупинилися перед ордонансгаузом. — Перед урядовим будинком.
14 Інгерманландія — землі вздовж берегів Неви та узбережжя Фінської затоки і заселені колись фінськими племенами. Щодо походження назви російський історик В. М. Татищев (1686-1750) запропонував два пояснення: або вона пов'язана з іменем князя Ігоря (за Якимівським літописом Інгорь), або з іменем шведської царівни Інгегерди, дружини руського князя Ярослава, яка одержала ці землі у володіння.
15 "... зеленою вулицею" ганяють під барабан. — "Зелена вулиця" або шпіцрутени — особливо жорстоке військове покарання, запозичене у царській армії із Заходу в 1716 р. Його виконавці — солдати (рота, батальйон, полк) шикувалися у дві шеренги, утворюючи таким чаном "вулицю", по якій проводила засудженого. Кожен солдат одержував спеціальний довгий гнучкий прут — шпіцрутен, яким повинен був ударити засудженого, коли той проходив повз нього.
16 Лазаревський Федір Матвійович (1820-1890) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, перший, хто, за словами Т. Шевченка, "не устыдился... серой шинели" поета і зразу ж по прибутті засланця в Оренбург розшукав його і допомагав. Т. Шевченко часто бував у домі Лазаревського, намалював його портрет і портрет з братом Михайлом. Після переведення Т. Шевченка до Новопетровського укріплення (1850 р.) їхні взаємини обриваються аж до зустрічі в Петербурзі 1858 р.
17 Левицький Сергій Петрович (1822-1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії у 1845-1850 рр. Т. Шевченко зблизився з ним у перші дні заслання.
18 Генерал Ліфлянд. — Історична особа, рік народження невідомий, помер в Оренбурзі під час епідемії холери у 1848 р.
19 ... тупий і жорстокий гольштейнець... — Йдеться про російського імператора Миколу І, який був онуком гольштейнського герцога Петра-Уль-ріха — згодом російського імператора Петра III Федоровича. Гольштейн — історична область Північної Німеччини,
20 Костомаров Микола Іванович (літературний псевдонім Ієремія Галка; 1817-1885) — український і російський історик, письменник, етнограф і публіцист. Один із засновників і діячів Кирило-Мефодіївського товариства, один з авторів його програмних документів і відозв. У березні 1847 р. М. Костомарова заарештували у справі товариства. Після річного ув'язнення у казематі Третього відділу, а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова. З 1858 р. М. Костомаров жив у Петербурзі. На 30 березня 1847 р. було призначено весілля М. Костомарова з Аліною Крагельською і Т. Шевченко був запрошений боярином. Весілля не відбулося через арешт М. Костомарова. Т. Шевченко був заарештований 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли повертався до Києва.
21 Дубельт Леонтій Васильович (1792-1862) — начальник штабу Окремого корпусу жандармів у 1839-1856 рр. — керуючий Третій відділом. Один з найреакційніших діячів періоду царювання Миколи І.
22 Орлов Олексій Федорович (1786-1861) — шеф жандармів і головний начальник Третього відділу у 1844-1856 рр. З 1856 р. — голова державної ради і комітету міністрів. Керував слідством у справі Кирило-Мефодіївського товариства і сам допитував Т. Шевченка. На пропозицію Орлова цар особливо жорстоко покарав поета.
23 Пісками (через піщаний ґрунт) називався район Петербурга за Суво-ровським проспектом з вулицями, які його пересікають.
24 Попов Михайло Максимович (1800-1871) — начальник Першої (секретної) експедиції Третього відділу, літератор.