Нарешті, я — єдиний на заводі кандидат технічних наук!" — підбадьорював себе Павло напередодні зборів.
Вислухавши чоловіка, Анфіса розсміялася.
— Павлушечко, любий, ну, який із тебе директор? Ти ж у нас слабохарактерний. Хто тебе боятиметься? Позалазять на голову і ніжки звісять. От у нас головний лікар, ото — директор! Як проходить коридором повз кабінет, ще й не зайшов, не заглянув, а ти вже трусишся і озираєшся: чи все гаразд на робочому місці...
— Побачимо, — похмуро відповів Павло, а сам подумав: братиму бика за роги.
Вибори директора відбувалися на заводі не вперше, хоча, насправді, коли все починалося, Самуся просто переназначили. Зараз же висунулося семеро кандидатів, від звичайного перекладача до заступника головного інженера, і кожен уважав, що настав його час. Формально вибирали не директора, а голову Правління відкритого акціонерного товариства, створення якого стояло у порядку денному першим.
Серед делегатів, обраних пропорційно чисельності, переважали робітники. Їх відпустили з робочих місць зразу по обіді. Вони помилися, переодягнулися в чисте, першими зайшли до клубу і, уособлюючи собою диктатуру пролетаріату, щільно зайняли задню половину залу. У передніх двох рядах, як завжди, розсілося начальство, а середину впереміш заповнили інженери, бухгалтери та інші службовці. Загалом людей натовклося до самих підвіконь, а хто спізнився, тупцяв у коридорі і перепитував передніх: хто там що сказав? До президії вибрали двох: начальницю відділу приватизації' й голову профкому. Стіл, як і завжди, був засланий червоною скатертиною, але замість графина на ньому стояли чотири пляшки мінеральної води й один стакан. Над головами президії крізь нещодавнє фарбування помітно проглядалося зашкарубле гасло "Народ і Партія — єдині!"
Перетворення заводу на Відкрите Акціонерне Товариство майже не обговорювалось: усі прагнули хоча б яких змін, і проти виступила лише купка затятих комуністів. Проголосувавши рішення і статут, приступили до виборів. Голова президії Іван Григорович ознайомив присутніх зі списком претендентів в алфавітному порядку.
— Нікого не хочу образити, але як на мене, аутсайдери могли б і познімати свої кандидатури: з сімома ми й до ночі не впораємось, а людям треба ще дітей із садочків забирати.
Першим обговорювали Герасименка. Коли у Москві утворилося ГКЧП, і комуністи масово пішли з партії, він її не зрадив, натомість згуртував навколо себе з два десятки ветеранів, з яких продовжив збирати партійні внески. Окрім них, його підтримувала частина службовців, які не вірили, що партія просто так втратить владу, і боялися, що вона ось-ось повернеться, і тоді перекидькам мало не покажеться. Програма Герасименка базувалася на трьох китах: ні — приватизації; ні — розриву стосунків з Росією; і "вимагаймо від Держави соціальної підтримки трудових колективів".
— Герасименку б у депутати Верховної Ради, — прокоментував його виступ Юхим Гегіль.
Вони з Шелестовичем сиділи у задньому ряду, попід самими вікнами, і, озираючи спини і потилиці делегатів, оцінювали свої шанси.
У п'ятому ряду крутив лисуватою головою найкращий раціоналізатор заводу Гліб Червонодеревець. Свого часу він подав геніальну пропозицію стосовно вдосконалення тракторного двигуна, економічний ефект від якої виникав не на заводі, а загалом в автотракторній галузі. Міністерство її ухвалило, впровадило і нарахувало своїм спеціалістам чималі премії: головному інженеру ВПО "СОЮЗТРАКТОР" отриманої винагороди вистачило на придбання новенької Волги 3110. Винахіднику ж дісталося сорок рублів, і він, ображений, почав скаржитися в усі інстанції — від Герасименка до ЦК КПРС. Нічого не здобувши, Червонодеревець на знак протесту відмовився отримувати зарплату. На роботу ходив, креслення креслив, але у відомості не розписувався. Попервах бухгалтерія сполошилася, але невдовзі пристосувалася: відкрила страйкарю ощадну книжку, куди й перераховувала його платню. Глібове безгрошів'я затягнулося на роки. Дружина виштовхала його з квартири, діти відцуралися, а він знайшов собі притулок у літній кухні на сестриному подвір'ї. Щоб якось жити, він наймався до сусідів на дворові роботи, а одного дня впав із даху і пошкодив хребет. Врешті-решт винахідника виручив Павло, ставши головним інженером: він збільшив його винагороду до тисячі рублів, і той відмовився від страйку. Він зняв із книжки накопичені гроші ще до їх знецінення і придбав автомобіль. Дружина знову його прийняла, а діти признали за батька.
У четвертому ряду виділялася широка спина токаря Козловського. Наслідуючи метких сусідів, він одним із перших на заводі власноруч засклив балкон. На каркас згодилися бруски від упаковки імпортного верстата; поміж дощечок токар напхав скловату, яку знайшов покинутою будівельниками попід теплотрасою, і таким чином оборудував квартиру утепленою лоджією. Виніс туди несправний холодильник (добра шафочка), збив етажерку і притулив поличку, яку дружина враз заставила горщиками з геранню, що квітнула там цілорічно. І теща, яка жила при них, дякувала зятю, бо боялася злодіїв, що могли залізти крізь балкон. Самочинні надбудови, якими повсюдно пообростали багатоповерхівки, на думку обкому партії, псували зовнішній вигляд вулиць, і він наказав виконкомам упродовж місяця демонтувати ті незаконні притули за рахунок самих мешканців. Одного дня, коли всі були на роботі, бригада господарського цеху з автовишки сокирами потрощила (хоч то дерево, хоч скло) лоджію Козловського, а бухгалтерія вивернула з нього сорок вісім рублів. Тоді разом з іншими потерпілими, він поскаржився секретарю парткому Герасименку, але той, замість допомогти, порадив негайно засипати у підвалах ямки, викопані самовільно для довшого зберігання картоплі, бо незабаром туди також прийдуть і оштрафують.
Поряд із Козловським нервово смикався у кріслі диспетчер виробничого відділу Володимир Рябокінь. Свого часу, відгукнувшись на заклик Партії самотужки забезпечувати себе продуктами харчування, він узяв належні чотири сотки неродючого поля в селі Таранському і неквапом збудував на тій латці мініатюрну хатинку три на чотири метри. Цеглу він збирав на захаращених під'їзних путях заводу; вантажив по чотири цеглини на багажник велосипеда і щодня, влітку і взимку, відвозив їх на ділянку. Як лісоматеріал використав бруси і дошки від пакування імпортного обладнання, а шиферу набрав при розбиранні тимчасової компресорної станції. Зрештою, будиночок вийшов лялечкою, й усе б нічого, аби Рябокінь не спорудив горище у вигляді мансарди. Невдовзі вийшла Постанова Партії і Уряду, котра заборонила будь-які надбудови над садовими домиками. І ось, у будній день зранку, на дачний поселок нагрянула спеціальна команда теслярів, яка відірвала автокраном дах, як то кажуть, з м'ясом, і скинула його прямо на дворічні яблуні. За виконання робіт бухгалтерія здерла з господаря його місячну платню.
Трохи ближче до себе, збоку вагранника Дзюби, Павло бачив спину економіста відділу постачання Миколи Даниловича Ігнатенка. Багато років він займав посаду голови Народного контролю і принципово боровся з безгосподарністю і головотяпством в усіх ланках виробництва. На цій ниві Микола Данилович був таким лютим, що його боялися усі, навіть Самусь. Так тривало до загибелі його чотирнадцятирічного сина. Хлопець чимчикував собі проспектом Миру до технікуму, і на нього впало дерево. Розслідування по гарячому показало, що працівники міського комбінату благоустрою, які масово пиляли вікові верби, не вжили належних заходів безпеки. Куди тільки не звертався Микола Данилович з вимогою притягнути керівника комбінату до кримінальної відповідальності, той відбувся суворою доганою. Не знайшовши правди, Рябокінь пішов з посади, перетворився на запеклого критика партійного начальства, а після ГКЧП першим вийшов з партії.
— Ви скажіть конкретно, у чому полягає ваша програма виходу з кризи, в яку ви завели країну і завод, зокрем, під керівництвом Комуністичної партії? — запитав Ігнатенко.
Кандидат пропустив питання повз вуха і продовжив розвивати свою думку. Під впливом останніх подій Герасименко збагатив марксизм-ленінізм власними міркуваннями. Із канонічного тлумачення соціалізму він взагалі викинув труд як такий. "Бог сотворив людину по своєму образу і подобі не для того, щоб вона все життя вгиналася на роботі. Пенсія має призначатися ще при народженні і виплачуватися в розмірі, достатньому для нормального життя. Людина створена для щастя, як птиця для польоту! Силувати людину до роботи — це порушення її фундаментальних прав!" Насамкінець Герасименко висловив застереження стосовно капіталізму. "Бійтеся ділків, що останнім часом задрали хвости і роззявили пельки на народне добро... Вони багато обіцяють, а врешті-решт обдурять. Скажімо трудове "Ні!" спритникам, що проштовхують приватизацію!" — закликав він і виразно глянув у бік Павла і Юхима.
— Ви не відповіли на запитання. Нам ваш комунізм до дідька, нам потрібні бабки. Бабло давайте! Коли розрахуєтесь із зарплати? — вигукнув із місця вагранник Дзюба.
— Допоки не змінимо владу, в країні нічого на краще не зміниться. Ось незабаром вибори президента, голосуймо за Петра Миколайовича Симоненка!
— До дідька нам Симоненко! — заволав Дзюба.
— Прошу не матюкатися, ви не під вагранкою, — вставив слово голова зборів Іван Григорович.
— У нас демократія, кому не подобається, нехай заткне вуха... — примирливо зауважив Дзюба.
Несподівано до трибуни вийшла Зоя Павлівна, бібліотекарка. Як і завжди з білим комірцем і гарненько причепурена.
— Як вам не соромно, товаришу колишній секретар, людям в очі дивитися, ще й виставляти свою кандидатуру на керівника заводу? Ми не забули, як ви з Самусем виганяли гіпертоніків на буряки попри лікарські довідки. Ото наковтаєшся клофеліну, йдеш тим нескінченним рядком під палючим сонцем, в очах метелики, у вухах ґвалт, а ти мусиш махати сапкою то по свиріпі, то по сходах і не знаєш, чи побачиш ще дитину, чи ні, — Зоя Павлівна звела брівки, почервоніла і тихесенько, по-інтелігентному, але твердо додала: — Комуняку — на гілляку!
— На гілляку! — заволав Дзюба: — Краще заслухаємо Шелестовича!
— Виходьте, Павле Гнатовичу: народ просить, — зазвав голова зборів.
— Ось у мене в руках Приказ по заводу, який я підпишу прямо тут, — Павло потрусив над головою папірцем: — Йдеться про підвищення тарифних ставок і окладів у два-три рази всім працюючим відповідно до кваліфікації, умов праці і персонального стажу роботи кожного.