А зараз хреста на церкві одтяли. Претасту діву — матір божу — записали в курви. Пішли байстрята скрізь на кожному кутку. Бога з неба геть. Нова Соловки. Неділю — по боку...
Вигура. Правильно!
Гусак. Вірно!
Левко Цар. Святкової одежі вже не треба. Дівчата ходять в пінджаках, баби в куфайках. День вихідний придумали. Неначе коні ми вже, а не люди.
Вигура. А яка різниця? Що з того?
Левко Цар. Учинився довжелезний будень.
Верещака. Ну, що за бред!
Левко Цар. Без свята відпочинку я не бачу радості Життя.
Вигура. Питання радості не актуальне зараз.
Левко Цар. Несогласен!
Вигура. Регламент кончено!
Скидан. Нехай уже виговориться весь.
Левко Цар. Од вихідного дня і некрасивої одежі і од інших недоречностей може виникнути нешанобливість, утрата смаку, невеселість. Писателі, в такому разі, й стихотворці призведуть до неясного письма.
Гусак. Брешеш!.. От темрява!
Левко Цар. І стане плохо видно нас.
Верещака. Лож! Брехня! Абсолютна брехня!
Вигура. Не твоє діло!
Левко Цар. Діло ваше. І ще скажіть...
Вигура. Округляйтесь, громадянин...
Левко Цар. І ще... округлюсь... Скажіть мені, прошу вас, де ж буду після смерті, коли немає вже ні пекла, ані раю? Пощо я живу? Куди я йду?
Гаркавий. Тихо!
Скидан. Тихо, товариші! По питаннях загробного життя зберем окремі збори з притягненням фахових антирелігійних сил!
Уляна. А що б зараз сказати нро смерть?
Скидан. Ну, нащо вам про смерть? Тепер, тітко, тільки й життя.
Уляна. Та спасибі. А де ж ми будемо тепер, як помремо? Нехай би розказали.
Гаркавий. Тихо! Говорять вам — неактуально!
Вигура. Питання це не своєчасне, з провокаційною метою. Чого ви хочете, громадянине?
Левко Цар. Я хочу безсмертя.
Біднина. Аяне хочу безсмертя! Я хочу зовсім умерти к лихій матері, щоб хоч тоді не чути оцих дурних розмов! Дайте мені слово!
Сторчак. Ага, правда очі коле?
Біднина (ідучи до трибуни). Яка? Ота, що Цар сказав?
Скидан. Слово має Біднина!
Сторчак. А хіба не правда?
Біднина (підходить до Царя). Правда.
Гусак. Увага! Тихо! Гаркавий, кинь дитя! Міліція ти чи нянька?
Гаркавий. Галько, забери дитину!
Біднина. Все, що казав Левко Цар, правда...
Сторчак. Слава богу!..
Біднина. Та не вся правда. (До Царя). Правда, Левку, вона велика, як колгоспний степ. А те, що ти тут говорив, — це лише одноосібний клаптик правди. (До народу). Всі оці розмови — і мати божа, й дівчата в пінджаках, і те, що шапок у хаті не знімають, і вихідний оцей конячий день і таке інше, якщо вже самокритику розводити, — все це чаотично есть великеє паскудство, неакуратність і, одне слово, казна-що. Звичайно, можна б і не так. Припустимо, можна б нові моди завести і одягтись в заграничне чи в плахти, і обучатися не тракторному чи танковому ділу, а, скажім, там загробному життю чи віршам, чи як ходити під ручки, чи я там знаю, ще чому, А потім нрийде з заходу фашист, закутий в панцир, та й забере в чедддвики всіх, А то ще й витрощить наполовину. Отоді ти, Царю, його й спитаєш — безсмертний ти чи ні. Він тобі одразу покаже, де будеш після смерті ти, дурний твій батько й жінка язиката.
Олена. Ну, чого ти напав на людину? Б і днин а. Не затуляй мені рота. Дома затулятимеш! (До народу). Зараз треба не безсмертя готувати собі, а непорушний запас хліба, зброї і терпіння, як каже Мина. Я знімаю. Царю, твое питання!
Левко Цар. А я прошу столичного начальника мені вдповісти по суті. Бо просто до колгоспу па трудодень ие піду.
Біднина. Ну й чорт тебе бери! Не хочу й слухати... Купріяпе, Хомо! Ходім по чарці вип'ємо! Олено! Марш ^'•Додому! (Виходить а Кошовим і Запорожцем). Вигура. Прошу не розходитись! Левко Цар. Прошу одповісти мені. Скидан. Ну як вам, дядьку, пе стидно! Тут тисячі "•Йерозв'язапих земних поточних справ, а ви одразу про таке, їй-богу... Дайте час! Все буде! Товариші, все буде! І свята будуть урочисті, і хати багаті, і одежа наймодніша...
Підходять трптопки з комсомольцями під прапорами.
Пасічний. Машини підходять!
Левко Цар. Розтікаємось, бачу. Спустошіїті.ся село.
Скидан. Хто вам сказав? І що ми знаєм з вами? (До Пасічного). Давай, Трохиме...
Пасічний. Шановне товариство! Сьогодні надзвичайний день. Такі дні доля посилає людям пе часто. Буває, що цілі покоління живуть і вмирають, по лнаточи їх. І ось вони приходять, дні, і тоді ніби якась пелена повсякденності спадає з очей, і, немовби оглядаючись далеко навколо, бачить людино своє призначення. Що ж це за доїть? І чим він знаменитий? А тим знаменитий, що ми сьогодні комсомольців шлем на Дніпрельстап. Ми клас робочий поповняєм од класу свого, од тіла і крові своєї! Нема нічого вічного на світі. Все йде, все минає у зміпі часу. Та е щось у житті таке, що хочеться назвати вічним і завіщати майбутньому, як нетлінний знак доблесті, як дар свій народам. Ми завішаємо майбутньому цвіт нашої юності. (До комсомольців, що вже на машинах). Готові?
Комсомольці. Готові.
Пасічний. Попрощайтесь з батьками. Всі прощались?
Комсомольці. Прощались.
Пасічний. Скажіть їм дорогі слова. Комсомольці. Сказали.
Пасічний. Обіцяйте повернутись на землю, як прийде час!
Комсомольці. Не знаєм і самі!
Олена. Вернітесь! Вернетесь?
Комсомольці. Не знаєм. Не питайте, мамо.
Лариси. Василю!.. Вже їдеш!
Радчук. А ти, Ларисю?
Уляна. Донечко!
Ларися. Остаюся... Мати плаче.
Уляна. Не кинеш?
Радчук. Ніколи!.. Товариші! Давайте їхать... Ну, неможливо... "Ре-ве та стог-не Дні-іпр широкий!"
Підхоплюють хором.
Пасічний. Годі ревти і стогнати! Простогнав двадцять мільйонів років — пора. Всьому свій час. Не буде вже ні шуму, ані реву. Все потоне: камні, верби і гаї. Все перетвориться в нашу силу!
Скидан. Щасливої дороги!
Мають прапори. Оркестр. Рушають машини. Тужать матері й дівчата. Літні запорожці дивляться вслід знаменам в глибокім роздумі.
Завіса
ДІЯ IV
КАРТИНА ШОСТА
Райок у правлінні колгоспу. Почувається осінь у фарбах, в прозорім повітрі. За вікнами далеко десь мріє-синіє Дніпро і степ — шігрокий без краю. Десь під кінець дії люди вийдуть усі па майдан, і тоді далекі обрії одкриються перед нами у всій красі.
Вигура. Який жахливий сон мені приснився цієї ночі. Неначе я й не я. І чийсь неначе голос кличе: "Вставай і їж свій хліб, інакше..." Фу ти, чорт!.. Один я ночував у школі, приїхавши вночі. Не пам'ятаю, як заснув. І раптом — хто це? Я... Сплю? Ні... І що роблю? їм хліб і сало у пітьмі. Навіщо?.. От пригода... Гуляють нерви, прах би його взяв...
Входять Пасічний і Гусак.
Пасічний. Умер Захарко Тихий... Добрий день! Вигура. Привіт... Який?
Гусак. Це той будьоннівець, що з усього сміявся.
Пасічний. Помер.
Вигура. Ну й що?
Пасічний. Нічого. Напевно, я втомився. Я мусив би ухати на цілий світ. А я мовчу й не плачу, бо склалось дак, що навіть гнів і жаль — і ті перемінились.
Вигура. Без психології не можна? Один день! Чи будемо тут розводить смуток? Як з транспортом діла?
Пасічний. Я кажу—Тихий помер.
Гусак. Годі!
Входить Скидан.
Скидан. Захарко Тихий... Чули?
Вигура. Да!
Гусак. Тебе покличуть. Підожди.
Скидан. Мій друг Захарко Тихий.
Вигура. Хліб готуй... Мій друг...
Пасічний. Я вас просив сто раз і вам доказував, що план наш хлібоздачі нереальний.
Вигура. А ти не доказуй. Сьогодні я перед тобою не інструктор. Я уповноважений центру по хлібозаготівлі.
Гусак. А я районний... Ось! (Показує мандат).
Скидан. Буде хліб, не буде чого їсти.
Пасічний. От парадокс!
Вигура. Ну, кончено. Не будем гратися в слова. У мене область...
Пасічний. Ми просимо вас ще раз.
Скидан. Заберете — останемось з самим насінням.
Гусак. Брехня. Не вірте. Брешуть.
Пасічний. Клянусь! Народ занепаде, зневажить хліборобство, слухайте!..
Вигура. Залиште народницький тон. Ти хто тут — адвокат? Чи секретар парткому? Народ хліба недосіяв. І зрадив землю і державу... А я буду ламать собі щию! (До Гусака і Скидана). Прошу залишити нас удвох.
Гусак і Скидан виходять.
Бери негайно Скидана за карк, і щоб до вечора все... Чув?.. Ти що мовчиш?
Пасічний. Ви питаєте мене, як лицемір.
Вигура. А ти відповідаєш, як подлець.
Пасічний. Я страждаю.
Вигура. Ти нікчемний.
Пасічний. Ви жорстокий.
Вигура. Я на посту!.. На посту!..
Пасічний. А я де?
Вигура. ...І, може, теж счюгиу в подушку і скрегочу зубами. Ти думаєш, один лише ти страждаєш? І я твій антипод? А скільки вас таких щодня терзає мою душу? Я дзеркало твое!
Пасічний. Не бачу в дзеркалі себе я. Темно!
Вигура. Як? Мовчи мені!..
Пасічний. Ні, ти помовч, поки нас тут лише двоє. Ти думаєш, не знаю я, иа що нас партія поставила сьогодні? І що таке вона для людства й для Радянської держави? І хліб оцей, що одриваєм ми од свого рота, щоб обернуть його в метал і посадить державу на колеса, щоб вилізти з лихого бездоріжжя одній шостій частиш світу і піднестись в небо па моторах, аби не згинути навік в неволі, бо вороги кругом?
Вигура. Ти повторив мої слова.
Пасічний. Не твої, а наші. Захарко Тихий вмер, і я...
Вигура. Ти потонув у скорботі побутовій і одвернувсь од великого.
Пасічний. Ти одвернувсь од малого.
Вигура. Зате не втратив перспективи, і совість моя чиста.
Пасічний. Бачу. Чиста, правильна і мертва, як дистильована вода.
Вигура. Он як!
У дверях появляється Скидан.
Вигура (до Скидана). Хто тебе звав?
Скидан. Не буде хліба. Все, що можна було, здано.
Гусак. Бреше!
Пасічний. Заспокойсь, Петре! Петре! Спокійної
Вигура. Не пряди очима... План підписував?
Скидан. Не жди... Я... Я кишки виріжу з себе і кину тобі в очі!
Вигура. Ти що?.. Гукать?
Пасічний. Петре, спокійно!
Вигура. Гукать на мене?.. Партбілет на стіл!!!
Пасічний. Петро!
Скидан. Білет?.. Я душу положу—хай партія звелить. Але не ти.
Вигура. Он як!
Скидан. І тільки так.
Вигура. Вважай, що ти вже сів. Я придививсь до тебе добре. В тобі, селюк проклятий, дві душі.
Скидан. Дві тисячі! І всі мені гукають: в тобі, Вигуро, жодної нема.
Вигура. Дарма. Зате я не забув, в ім'я чого мене поставлено на цей обов'язок відповідальний.
Скидан. Поставлено і мої обидві душі. І щоб одна була сита, друга — ні. Одна зимою мерзла в хаті, друга купалася в теплі. Холодно ж обом! Одна раділа з смерті Тихого... Сумують же обидві... (До Пасічного). Трохиме, як Тихий помирав, коли б ти бачив! Хлопчика покликав: "Синку, помираю. Прийми на спадок ордени, не маю більш нічою. І ще прийми мій заповіт: учися день і ніч".