Бо сьогодня, каже, їдж хоч розпережися, а завтра — "З хріном борщ! З хріном борщ!".
Діти засміялися.
— Ну зовсім же тобі так, як на перший день у малий дзвін коромислом!
Вечеря закінчилася. Мати лагодять три горщики з кутею. Катря й Микита
несуть хрещеним матерям. Тарасова хрещена мати в Моринцях — він понесе дідові. Перший раз у життю!.. Чує себе героєм. Тепер нехай не задається Семенко!..
Діти пішли з вечерею. Мати помагає батькові змити голову, вимити ноги, після чого батько лягає спати, а матері ще роботи повно.
Від діда Тарас прийшов радий, щасливий. Дід гостинців понадавав, казку розказав гарну. Тарас заходився був переказувати, але мати не дала.
— Добре, добре. Завтра розкажеш, а тепер лягай спати.
— Та мені не хочеться спати.
— Лягай, лягай — нічого там...
— А Микита чому не лягає?
-1 Микита зараз ляже.
— А Катря?
-1 Катря скоро прийде. Лягай.
Поклала, вкрила. Гарно Тарасикові.
— Ма’!.. А правда, я вже великий?
— О, ще який!
-1 вечерю носив і кутю ставив — правда, великий?
— Спи, спи...
І Тарасик засипає з усмішкою на устах.
Коли й Микита ліг спати — мати й дочка взялися за купання.
Вимилися гарненько, розчесалися. Вже й Катря лягла, а мати ще підмітає.
— Та лягайте вже, мамо — я завтра сама підмету.
— Ні, дитино, не годиться. Цієї ночі до хати янгол прийде. Та як буде не підметено в хаті — зачіпатиметься за сміття. А хіба ж воно гарно? І ти як виростеш — все замітай хату перед празником.
І всі вже заснули, а мати все товчеться — ніяк не переробить бабської роботи. І вже пізно-пізно підлила олії до каганця, поправила гніт і, помолившись, випростала натомлені кості. Заснули всі. Мирний сон злетів на цю трудящу селянську сім’ю. І янгол незримо ходив по хаті... Тихий, усміхнений... і за сміття не зачіпався.
XV
На другий або на третій день закликають батько гостей. Це ознака єднання з колективом.
Гості приходять. У кожного паляничка. Помоляться, сідають та все так поважно, не спішачи.
Балакають із батьком, а мати коло печі, хіба зрідка вкине яке слово. А далі ззирнулися батько з матір’ю. Батьків погляд означає: "Ну, як там у тебе, стара?" А материн: "Та вже готово, можна".
Батько встає, ліпить три свічки коло образів, олійку засвічує, а мати вже держить напоготові покришку з жаром. Батько підперізується поясом. Це підперізування теж має ритуальний характер: робить господаря жерцем. Батько бере покришку, насипає туди ладану. Всі присутні встали, а батько кадять перед образами й по всій хаті, шепочучи молитви. Скінчивши, ставить кадильницю на покуті й зніймає з себе пояса — жрець скінчив.
— Прошу чесних гостей зговорити отченаш! — голосно каже батько й сам починає молитву. А тисячу літ тому це було заняття. За ним повторяють усі присутні і мішаються густі мужичі голоси з тоненькими діточими.
По молитві, батько запрошує гостей до столу.
— Прошу ваших милостей — мостіться. Невелика наша хата, та яка єсть.
Гості залізають за стіл поважно, не спішачи. Діти на полу, а мати й не сідає
зовсім; вона коло свого жертвенника. Правда, "для годиться" хтось скаже:
— А ви чого ж не сідаєте? Без хазяйки, знаєте, й стіл кривий.
— Дякую, дякую... Я сяду, — відповідає мати, але й люди знають і вона знає, що сідати не буде.
— Ану, стара, давай там чого на підвалину.
Перехристившися, усі з’їдають по шматочку хліба. Хліб — основа життя хліборобського.
Мати ставить миску з капустою на покутний кінець стола й другу на сірий — для сімейства. Батько бере чарку в праву руку, лівою наливає й возглашає насамперед формулу єднання з предком. Так велить колектив. Він не хоче чути себе одірваним в часі, він установлює твердо свою безпереривність — і тому перше слово дядька Григорія в цю урочисту хвилину:
— Ну, пошли ж, Боже, помершим душам царство небесне.
Слідуюче слово — теж за колектив! Тільки не в часі вже, а в простороні.
— Кого нема серед нас — нехай легко згадається.
І тільки потім — центральна частина колективу — присутні.
— А нам пошли, Боже, вік та здоров’я. Щоб цей празник опроводити та й на той год діждати легенько й веселенько з вами, здоровими. Будьте здорові, любі мої гості! І ти, стара, будь здорова! І ви, дітки!
Всіх треба згадати, сприймаючи влагу здоров’я, да ізліється на всіх її оздоровлююче начало.
Чарка обходить круг столу, а батько тимчасом крає хліб.
— Кажуть, що по першій не закусюють. Це так старі люди казали, а ми за ними. Ну, будьмо ж здорові! Будьте здорові усі! Будь здорова, стара. Даруй, Боже, благо й весело. Даруй, боже, щастя-долю і хліба вволю. Хліба найперші А до хліба посилай, Боже, і капусту, й огірки. Щоб діждали садить, поливать і в добрім здоров’ї споживать.
Це вже магічне закляття на добробут. І на нього мусять пролитися краплі священої влаги й скріпити в родючості.
Знов чарка іде в коло. Першу усяке випивало повну, бо то за колектив. Другу вже хто хоче — п’є половинку, а хто не хоче — тільки губи примоче.
Обчастувавши, батько робить на борщі хрест ложкою.
— Господи благослови! Гості дорогі — прошу покорно. Годуйтеся. Прошу покорно закусить, а хоч позвольте й повечерять.
— Яко же согласно вам, тако же і нам, — відповідають гості. Люди починають їсти. Не спішачи, повагом. Мати доливають у миски капусти.
На другу страву покришене м’ясо. Але вважається чомусь мало приличним уживати слово "м’ясо", тому батько каже:
— Он ба!.. І опеньки знайшлися!
Тарасові смішно. Він знає, що це "тільки так", але все ж чудно.
Знов появляється чарка на сцену, знов батько примовляє. Тільки тепер уже просто — священна частина скінчилася.
— Роди, Боже, хліб, ну а до хліба щоб і оці опеньки були.
— Щоб легко було до стіжка ходити! — додасть хто-небудь. Раніше робив возглас тільки жрець, старший в роді, господар; тепер уже мають право говорити всі.
Мати ладять галушки, а батько закликає.
— Ану лишень, стара — поздоровкайся й ти з нами.
Це — ласкаве припущення владикою й рабині-женщини до краєчка столу. Катерина, зашарена, червона від печі, наскоро витерши руки об запаску, бере у батька чарку й примовляє на свою чергу. Її формула проста й більш служебна.
— Дай же ж, Боже, щоб родив Господь пшеницю й усяку пашницю. Щоб
діждали жать і споживать і людям честь оддавать.
Після галушок — каша з молоком. Батько наливає, припрошує випити, але за кожним разом все менше й менше п’ють. Не всі однаково охочі.
— Приспоряй, Господи-Боже, росу, щоб корівки лучче доїлися!
Мати досипають миску, але вже ніхто не їсть.
— Годуйтеся! Добирайте! — просить батько.
-Спасибі! Вже вдовольнилися!..
— Нехай Господь наповняє довіку.
Батько й мати ще просять, гості ще відмовляються. На заїдку ставлять мати озвар, після якого йде вже кінцева формула.
— Ну, прошу вибачити, гості дорогі. Не моя скупість, а така спроможність.
Усі встають, моляться, дякують батькові, матері, навіть Катрі й Микиті.
— Спасибі й тобі, батькова дочко! Спасибі й тобі, батьків сину!
— Прошу покорно ще посадовитися, щоб і у нас старости сідали. Хоч воно й рано ще, а все ж колись доведеться, каже батько. Це він просить благословення колективу на будуче щастя своєї дитини.
— Нехай усе добре сідає у вас і у вашій господі, — кажуть гості, сідаючи. Він задоволений, колектив, і шаною й їжою, і питвом, отже охоче благословляє.
Мати витягають з печі варенуху. Це вже над міру розкошів! У всіх виривається радісне "О-о-!"
‘ Хтось із смаком додає:
— Оце б у садочку та під грушкою. Та розстелити ряденце та полягати кружка, а її, голубочку, у мисочці посередині поставити та й потягати з соломинки!
— Ви ще чого вигадаєте!
— А що ж тут такого? Бог дасть — діждемо літечка святого, то дядько Григорій нас іще закличе. На варенушку! Правда, дядьку Григоріє!
— А як же! Аби були живі та здорові!
І посідають усі, де кому зручніше, злегенька потягають ложками варенушку і йдуть речі. Тиха, спокійна бесіда людська.
XVI
І про що тільки не наговоряться тут люди! Чого тільки не наслухається Тарас! Це його перша школа. Спочатку, очевидно, про божественне, про святих, причім виявляється, що найбільші симпатії дядьків — по боці св. Миколая. Це мужицький святий.
Він за мужика дбає, за мужика оступається перед Богом, іноді готовим сотворити й несправедливість. А дядько Онопрій заявив, що св. Миколай і родом навіть із Київа.
— Він так же й прозивається: святий Миколай мирнокиївський.
Микита давно вже побіг на вулицю; Катря пошоптом каже матері, що піде до подруги — і тільки Тарасові не обридає слухати. Розмова перекидається на таємні речі в природі, на скарби — як їх можна узяти, хто брав, а хто не вмів. Часом страшно стане Тарасикові.
— Вийшло воно й сіло. "Копаєте ?"— каже... "А годову принесли?"... Бо то-ж, бачите, голов’яні гроші були, на голову заложені.
Дехто сумнівається в тому усьому. Особливо чумаки, як нарід бувалий.
Старий Степан Крепило так той прямо говорить:
— А я думаю, що то все бабські вигадки. Бо от уже й прожив чимало й світа бачив, а нічого такого ніколи не траплялося.
Інші чумаки підтримують — і розмова непомітно переходить на чумачку. Тарасикові цікаво. Чумацькі пригоди — це ж джерело всякого мужицького знання. Тут тобі й географія, і космогонія, і економіка — словом, усі науки.
Батько Тарасів так той больше бере з поетичного боку.
— Не знаю, як кому, — говорить він мрійно. — А я, як виїздю у дорогу, так... ну, от знаєш же й куди їхати і все, не один раз бував, їздив — а на серці все якось... ну, не можу сказать. Так наче ото стоїш над ставком і треба тобі туди скакати, а ти не знаєш, яке там дно, може коляка стирчить.
— Це тобі, мабуть, Грицю, смерть у чумачці написана.
— Все одно де помирать, ну тільки люблю я це діло так вище всього. Виїдеш за село — ранок підіймається, сонечко сходить, земля парує, волики йдуть бадьоренько, і на душі так тобі спокійно та радісно. Гей-гей-а-гей!.. Стелиться дорога перед тобою, ген далеко могила синіє... Господи!.. Вся премудростею сотворив єси!..
І дядько Григорій поводить по всіх своїми лагідними очима, мов хоче всім передати свій поетичний настрій.
— Та воно то гарно, як гарно, — обзивається хтось, — ну тільки не все воно гарно буває. Ото як у десятому році спека була. То трава вигоріла, вода висохла — ні їсти, ні пити скотині. По шляху курява й не лягає, а так стовпом і стоїть.