За ними казанські баї вели ще тисяч зо дві кочовників, спокусивши їх перспективою легкого грабунку.
Отамани перервали сполучення з Уральськом. Калмиківцям не можна було ні виїхати, ні вийти за околицю, бандити убивали їх без пощади.
— Ш Калмикова, ґавориш? Шеки мужика в капушту, вше большевики!
Так калмиковців привчали остерігатись. На біду ще в самому Калмикові був склад гвинтівок та патронів. Отамани вирішили цей склад забрати.
Сєров ночував у Котельному, недалеко Калмикова – пив там чай і послав у Калмикове гінця сказати, щоб зустрічали й приготували обід.
О п'ятій годині вранці задзвонив великий дзвін: побачили верхівців. Ішла кіннота під червоним флагом, коли вона підійшла ближче, червоні флаги зникли і з'явилися чорні прапори.
Війська в Калмикові теж не було, крім однієї роти Чону*, але дітись теж не було куди. Доводилось воювати. Скілька сот душ, більше молодь, порозбирали гвинтівки і приєднались до Чону. Нашвидкуруч викопано окопці перед складом. Вийшли за околицю стрічати банду.
У чистому полі бандити одразу взяли гору і одтерли калмиковців аж до складу. Але тут вони затялися. Нікому не охота була потрапляти в полон, ніхто й не подумав утекти з лав на люті тортури. Вони оборонялися, хоч ворогів було у скілька разів більше, до дванадцятої години дня. Біля Уземвідділу стояв кулемет, з нього стріляла завідателька їдальні Паня Швецова, діловита женщина тридцяти двох років. Цей кулемет найбільше шкодив ворогам; одному з бандитів удалося скрастися понад дворами до кулемета і підповзти до Швецової. Він поціливсь у неї ззаду, але, на щастя калмиковців, патрон дав осічку, і Швецова застрелила бандита з браунінга.
Наразившись на стійкий опір, бандити наступали неохоче. О дванадцятій годині калмиковці наважились, перейшли в наступ і вибили бандитів із села. Сп'янівши від успіху, молодь рвалась уперед, козаки відступали, заманюючи в степ. Командир Чону кинувся стримувати молодняк, прохав, загрожував, благав, нарешті скомандував стріляти. Калмиковці знов відступили. Доктор з мужиків, теж сп'янівши від перемоги, ще раніше вирішив, що козаків розбито, і розташував тяжко поранених у лікарні край села. Увійшовши в село по п'ятах калмиковських, козаки виволікли з лікарні сорок п'ять чоловіка і по-звірячому закатували в степу.
Мужики негайно довідалися про це і почали стріляти ще акуратніше — було чого боятись. Легко поранені відмовлялися виходити з лав. Рідний дядько довгоносого хлопця, самарський тесля, що приїхав погостювати до небожа, сильно лаяв його, лежучи з гвинтівкою в сусідній ямці. Він приїхав погостювати, погуляти, одпочинути, випити вина, закусити красною рибкою, а утрапив на бій. Але втекти не можна було, він уже почував себе калмиковцем, йому доводилося остерігатись нарівні з іншими.
Коли це він із батьком шофера Герки Найденова побачили, що обоз банди підтягується поза кущами до села. Підмовивши ще кілька бородаїв, тесля із Геркиним батьком ушилися з окопів і поплазували до кущів. Охорони при обозі не було, бородаї споза кущів убили декількох козаків, відняли частину обозу і пригнали в село. Але покористуватися добром із підвід не привелося, бородаї негайно полізли назад в окопи.
До п'ятої години ввечері калмиковці оборонялись перед складом. Короткий січневий день кінчався: треба було кінчати й бій. Вночі всіх усе одно закатують. Робити було нічого, і калмиковці пішли в атаку.
На цей раз наступати було вже трудніше. На ніч глядячи, козаки вже отаборилися по дворах. Доводилося брати штурмом кожну хату. Той самий командир Чону, що вранці стримував наступ, тепер гнав усіх уперед, не дозволяв спинятися і спочивати. Калмиковці вибили козаків з села, прогнали в степ і переслідували за скілька кілометрів атакою в багнети. Бандити не витримали багнетів і відійшли.
Під Кулачином їх затримав робочий загін з Гур'єва, а через два дні з Уральська прибув батальйон ВЧК. Їх упіймали вже десь коло Уіла*. Кісельова вбито, Сєров здався в полон, Митрясова, кажуть, сховали баї.
XII. Глибокі місця у мілкому морі. Пароплав з Петровська. Комісар у козачому кублі. Думка філософа Сократа. Святий острів. Пловучі резервуари. Ланкаширський котел. Капітан удається до колективного способу бачити. З ланкаширського котла викачують воду.
Шофер Кешкимбаєв спинив машину. Помічник вискочив із цебром — у маленькій видолинці мерехтіла вода, що зосталася від снігів. Великий морський мартин ступав кривими крильми, з бідою пливучи проти вітру; побачивши чоловіка з цебром, він покинув боротись і полетів, ніби падаючи в вітер.
Ми погодилися з довгоносим хлопцем, що калмиковцям було чого остерігатись, і вилізли покурити. Нафтові резервуари Ракуші, немов величезні гостроверхі кибитки, уже стояли на землі, за ними було море, мілке, але найстрашніше з морей у шторм.
На глибоких місцях серед мілин, от як у форту Александровську*, ходить вічний зиб, а в шторм кораблі зовсім не можуть іти і повертаються, звідки прийшли.
За громадянської війни, коли отаман Толстов* оце вийшов із порта Александровського, простуючи до Персії, у порт прибув невеликий пароплав. Він ішов із Петровська до Баку, але його затаскало штормом за тисячу кілометрів на протилежний берег, і він мусив шукати рятунку в затоці форта Александровського.
Він ішов під червоним прапором Рад, на борту був всього один пасажир — комісар, що їхав у Баку з доручення командування. У Баку давно була радянська влада, але в форті Александровському радянської влади не було. Тільки вчора розійшовся сход, на якому генерал Толстов пропонував всім, хто хоче, іти з ним у Персію. Рятуючись від смерті на морі, комісар попав у козаче кубло.
Ніде було дітись, боючись, щоб його не замучили в ту ж мить, комісар негайно скликав мітинг. "Війна скінчена, — сказав він, —скрізь організовано радянську владу", і тут же зорганізував радянську владу в Александровську. Провів вибори у раду і вранці, цілісінький, погрузився знову на пароплав. Червоний прапор проводив його з форта Александровського.
Цей комісар коли не походженням, то духом теж був калмиковець. Як і інші калмиковці, він ніколи нічого не чув про філософа Сократа, який обстоював ту доктрину, що мужність має своє коріння в мудрості. Наскільки можна згадати, не маючи під рукою платонових діалогів "Файдрос" чи "Симпосіон"*, ідея старого мораліста була така: тільки мудрець може бути мужнім, бо тільки він здатний правильно оцінити, що він може втратити і що придбати, рискуючи життям.
Коли у радіатор наллято воду, шофер, високий гарний козак-адаєць, підійшов до нас і теж сів покурити.
— Ракуша близько, — сказав він. —Дивись, резервуари уже не плавають на небі. Вони сіли на землю.
— Резервуари можуть плавати, — сентенційно мовив старий слюсар. — Можуть плавати на воді, адай!
Адаєць мовчки посміхнувсь, на строгому, темному, з металевим одблиском, лиці заграло хлоп'яче завзяття. Він сам був слюсар, шофер, кандидат партії. Смішно було переконувати його, що порожні баки, хоча б і з клепаного заліза, можуть плавати на воді. Хлопчик міг би це зрозуміти.
— Надарма ти смієшся, адай ! — казав далі слюсар. — Ти знаєш свого директора, директора Кос Чагила Єрохіна? Це він навчив резервуари плавати!
— А, — сказав адаєць і посміхнувся ще ширше. — Ти говориш, як ворожбит, старий слюсарю! — Він ускочив у кабінку і після оповідання про те, як калмиковці навчилися боятись, ми почули повість про те, як резервуари навчилися плавати.
Єрохін був тоді ще зовсім молодий чоловік, він працював у Баку в Лаврентьєва. Розвідка показала, що є промислова нафта на Святому Острові. Цей святий острів був досить далеко від більшовицької землі — цілих дев'яносто кілометрів. Як завжди, Лаврентьєву шкода було часу. Треба було розбирати резервуари, вантажити на плашкоути і знову склепувати на острові. Діла було на цілі місяці.
Єрохін підтяг колосальні резервуари на полозках над самий берег, зіпхнув їх у море, запріг у них буксирний пароплав і поплив. Заразом він узяв на буксир два ланкаширські котли, наказавши уважливо позатуляти всі крани.
Морем випливав небачений караван. Більшовицький буксир сопів попереду. За ним гойдалися, пливли до святої землі круглі резервуари руба і довгасті котли лежма.
Птиці хмарами здіймалися з моря, кричали й хвилювались над незвичайною процесією до святого острова.
Резервуари без біди причалили до землі. Тільки на одному котлі, одкрутивши манометр, монтер забув затулити дірку манометрового патрубка. Перевалюючи через котел, хвиля нахлюпала в нього води, він сідав чимраз нижче і нарешті, набравши півкорпуса, натяг залізну вузду і став дибки. Він потоп в останній протоці у фарватері пасажирського руху. Єрохін покищо обрубав вузду і поїхав без нього.
На світанку капітан пароплава за малим не побив штурмана, який твердив, що вони йдуть просто на якийся новий буй. Вийшовши на палубу, він довго протирав очі і, кінець-кінцем, наказав свистати всю команду нагору.
Команду вишикували лицем до бушприта* у дві шеренги.
— Дивитись зюд-зюд-вест! — скомандував капітан.
— Єсть дивитись зюд-зюд-вест! — ладно відповіли матроси.
— Казати, що бачиш зюд-зюд-вест!
— Єсть казати, товаришу капітан! Буй!
Капітан спинив машину і почав давати радіосигнали, запитуючи про новий буй посеред фарватера. Зчинилася метушня. З берега капітанові передавали, що він або п'яний, або осліп, або збожеволів, а капітан відповідав, що він ідіотських жартів терпіти не буде, а подасть скаргу у Наркомвод.
Єрохіну довелося екстрено визнавати свою провину, плисти до котла і качати з нього воду. Віддавши воду, котел полегшено зітхнув і дав відбуксирувати себе до острова.
XIII. Питво чубат. Рослина "шия" і криниця. Порт Жила Коса. Дорога занурена в степ. Кричать гуси. Явлення ріки Емба. Буря на сухому місці. Ріка, що не впадає нікуди. "Книга Большому Чертежу". Дерева, що спливуть угору.
Адаєць, не спиняючись, пролетів повз порт Ракушу і цим дуже розсердив старого інструментальника, який лагодився закусити в друзів, він обіцяв, що спиниться тепер у порту Жила Коса, інструментальник утішився на тому, що вип'є там у друзів-казаків чубату.