Парад планет

Авжеж, святе місце порожнє не буває! А якщо святого немає на святе місце, то хіба не лазили й не лазять на вільний постамент усі, кому тільки замандюриться? ! Хіба сам гри­бок маслючок, обуяний гординею, не видряпувався, щоб посидіти на постаменті в монументальній задумі? Відтепер святе місце поруйноване дотла — ні комусь, ні Хомі! Відтепер — прийде сто душ та візьме сто груш, то мало що й зостанеться, а прийде сто душ, принесе сто груш, то буде мірка. Втямили, що коли нема лою — світять водою? !

І, розпасіювавшись, дошками хрест-навхрест забив двері комори, в якій колись рідна жінка Мартоха в диявольській своїй закоханості в грибка маслючка обладнала музей імені Хо Хо Прищепи. Хотів навіть деякі експонати ви­кинути на смітник, та в останню хвилю завагався, пере­думав, бо згодом, коли знадобиться, днем із вогнем не знайдеш, скажімо, глиняний полумисок роботи яблунівських гончарів, із якого старший куди пошлють любив їсти гречану кашу, засмачену свинячими шкварками, лок­шину в молоці, пшеничні галушки...

Та коли вже на чиюсь голову шишки стануть падати!..

Начебто Хома тільки те й знав, що роботу в колгоспі, начебто й не виїжджав із Яблунівки ні в Чудви, ні в Сухолужжя, ні у Велике Вербче, а народ усяке подей­кував. А народ подейкував усяку всячину, мовби гриб­ка маслючка бачили і в Чудвах, і в Сухолужжі, і в Великому Вербчому. Але ж не тільки на золотому Поділлі, а й у поліській Борзні, а й у Веселих Боковеньках, що лежать у вольних степах, а й на гірському хуторі Бокач, що в Карпатах неподалік славної Путили. Начебто стар­ший куди пошлють дуже спритний і внадливий — де не посій, то вродиться. Що майстерно наловчився міняти свою подобизну: у поліській Борзні бачили його худющим, аж хребет можна промацати через живіт; а в степових Веселих Боковеньках бачили його ширшим, ніж довшим чи то довшим, ніж ширшим. Там він був рябий, наче на його лиці чорти горох молотили, в іншій місцині на виду чорний, мовби з казана з киплячою смолою втік, а ще десь — блідий, наче з хреста знятий.

І начебто отой багатоликий Хома, що блукав по світах, теж умів бачити німби над людськими головами. Проте світились йому не всі голови, а тільки ті, чиї власники-хазяї могли йому чи чарчину добру поставити із закускою, чи перекинути червінець-другий за ясновидющість. Ав­жеж, за ясновидющість, бо начебто мандрівний грибок маслючок бачив усіх людей наскрізь: і не тільки бачив те, що вони з'їли за сніданком чи за обідом, а й болячки їхні, котрі не завжди відкривались кваліфікованим меди­кам із районних та обласних поліклінік.

А хіба в Трилісах, неподалік од Фастова, в промтовар­ному магазині не сталось таке, що коли компетентні товариші провели ревізію після відвідин одного підозрілого покупця (цей покупець, за всіма ознаками, дуже схожий на мандрівного грибка маслючка, так-таки нічого й не купив), то побачили, що з прилавків несподівано пропали деякі види дефіцитних натуральних тканин, а замість них появилися сувої кримплену, нейлону, дерев'яного шовку та іншої мертвої синтетики. Крім того, вироби зі шкіри також замінено на синтетичні.

А під прилавком навіть появилась баночка синтетичної ікри, хоч, подумайте, в промтоварному магазині в Трилісах ніхто ніколи не торгував натуральною червоною чи чорною ікрою!

В селі Вовковиї, на Чернігівщині, пропав у колгоспі семилітній віл, яких на господарстві тепер не скрізь і побачиш. Від того екзотичного семилітнього вола не зо­сталось ні ріжок, ні ніжок, пропала й шерсть густа від загривка аж до хвоста.

Згодом слідчі органи лише довідались, що навідувався до Вовковиїв перехожий, на грибка маслючка як дві крап­лі води схожий, похвалявся коло буфету перед місцевими любителями оковитої: "За один раз чверть вина випиваю, пудовим хлібом заїдаю. Бика маю за телятко, козла маю за ягнятко. Курчат, курей, вутят, гусей і поросят спо­живаю для потіхи — гризу їх, мов горіхи!"

Але чи не найбільшого розголосу на Вкраїні зажив отой мандрівний Хома, коли під час своєї подорожі по республіці навідався до села Хрещатого, яке в старовину славилось по всіх усюдах багатим ярмарком. Либонь, слава того яр­марку й поманила грибка маслючка в таку далину. Труд­но сказати, що в Хрещатому відбулось насправді, та по­дейкують, що причина всього криється начебто в тій шапці-невидимці, з якою бачили Хому на ярмарку. Магічною шапкою-невидимкою зумів старший куди пошлють накри­ти весь товар — і товар зник! Ось щойно лежав на прилавках, лежав у кошах та мішках, ось щойно змага­лись між собою в красномовстві досвідчені віртуози яр­маркових хитрощів — продавець і покупець. А після того, як пройшов по ярмарку Хома, на тому знаменитому яр­марку в Хрещатому, як і раніше, були продавці й покупці, ось тільки продавці нічого не продавали, а покупці нічого не купували. З прилавків, із мішків та кошів пощезали печене й варене, сухе й солоне, квашене й вуджене. Хтось таки отямився, хтось таки закричав у Хрещатому на ярмарку: "Ловіть Хому! Бачте, захотів і море пере­скочити, й хвоста не замочити. Захотів пройдисвіт собі прибилі, а всім другим погибелі. То раніше про нього казали — не будь Хомою, на те ярмарок! А тепер він уже вчений, тепер він і з кошиком, і з грошиком, бо розжився на шапку-невидимку. Хе, він такий, що й з дешевої рибки наварить смачної юшки! "

Але як ти зловиш злодія, коли в нього шапка-невидимка? Захотів — і накрив шапкою-невидимкою весь то­вар, захотів — сам зодягнувся в шапку-невидимку, за­хоче — й на вас начепить шапку-невидимку, що вас не тільки ніяка холера не знайде, а навіть сам начальник районної міліції товариш Венеційський!..

Із уст в уста передавали, начебто мандрівний Хома ледь не віддав Богові душу. В місті Жданові на березі Азовського моря він зайшов до ресторану "Золота рибка". В ресторані грибок маслючок, на превелике здивування офіціантів, замовив одне-однісіньке куряче яйце, до того ж сире. І, на превелике здивування Хоми, сире куряче яйце в ресторані "Золота рибка" знайшлось. Він, — зо­дягнений у свій святковий покійницький одяг, імпозантний тією вишуканою імпозантністю, що характерна для будь-якого жителя Яблунівки, — не став розбивати куряче яйце ні з тупого носа, ні з гострого. А просто кинув до рота ціленьке й необлуплене. Коли спробував ковтнути, його схопили корчі. З нелюдським стогоном Хома звалився на підлогу. Викликали швидку медичну допомогу, старшого куди пошлють проворно доставили в поліклініку по вулиці Апатова. Тут змушені були вдатись до хірургічного втру­чання. Коли після складної операції з рота невдатливого їдця витягли не яйце, яке той проковтнув, а живе, добре вгодоване курча, оторопіння медиків не знало меж.

Хома великодушно подарував курча тому хірургові, кот­рий врятував йому життя. На прохання медичних пра­цівників поліклініки по вулиці Апатова в Жданові гри­бок маслючок іще спробував проковтнути качине яйце — й тепер йому з рота дістали чималу живу качку, яку дивний пацієнт подарував асистентові хірурга.

Хому попросили ковтнути гусяче яйце — і з рота його дістали живеньку гусочку, яка перепала тамтешньому сто­матологу.

Подякувавши за надану медичну допомогу, грибок мас­лючок зник із поліклініки, а там іще довго точились усякі балачки. Мовляв, такому унікальному пацієнтові немає ціни, він би міг забезпечити живою птицею, а не свіжозамороженою, весь колектив лікувального закладу, ніколи б не було перебоїв із постачанням, не довелося б по чергах бігати чи на базарі переплачувати втридорога. Мов­ляв, шкода, що інші пацієнти не такі. В інших пацієнтів — чи то виразка шлунку, чи то грудна жаба, чи то якась виробнича травма, інші пацієнти не вміють ковтати ку­рячих, качиних чи гусячих яєць, а від їхніх виразок шлунку, грудних жаб та виробничих травм ніякої користі не було, нема й не буде. Про таких хворих можна ска­зати, що вони не курять і не мелють, що вони б і псу віддали траву, бо свого коня не мають, що їм хоч куй, зозуле, хоч не куй.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,

де змальовано зустріч старшого куди пошлють із начальником районної міліції самим товаришем Венеційським, який нітрохи не сумнівається в алібі яблунівського колгоспника

Коли по правді, то не всіх бовванів і побили, не всім лоби потрощили, бо коли народ наш удатний кішці хвоста зав'язати, коли здатен із відьмою по чарці випити, коли в космосі мало що не оре, не сіє і врожаю не збирає, то що там боввани! Деякі вціліли по бур'янах, славні такі боввани, пикатенькі, лупоокі, капловухенькі. Ну, ви­капаний грибок маслючок, яким його по світах нарубали й натесали хомопоклонники всякої масті. Питаєте, до чого додумались у нас? А додумались у нас оцих бовванів перелицьовувати, машкару їхню змінювати.

Спробуйте пам'ятник новий чи якесь погруддя поста­вити. І гроші, і матеріал, і робота скульптора, — а грошей, і матеріалу, й роботи навіть сам чорт легко не настарчить. Отож знаходили в Яблунівці загубленого справжнього бов­вана, трохи долотом чи обухом сокири міняли йому фі­зіономію та вираз очей — і вже, дивись, перед тобою не грибок маслючок, а зовсім інший фрукт.

Отож і появились по багатьох селах оці зовсім інші фрукти. Там, не без хитрої вигадки будучи, перетесали старшого куди пошлють на заслуженого вчителя, ще десь — на знатного механізатора, десь-інде — на знаменитого лікаря. Й не таке траплялось! У Сухолужжі такого бов­вана омолодили, причепили галстук, сунули піонерський горн у руки й поставили на шкільному подвір'ї. У Вінниці, в парку над Бугом, гранітного грибка маслючка зодягли в куценькі спортивні труси й приспособили до рук весло. У Мелітополі гіпсового старшого куди пошлють зуміли зодягнути в робітничий комбінезон, поставили на цент­ральній вулиці, а в ліву руку поклали велику гайку, яку Хома розглядав із сардонічним виразом на обличчі. Звісно, траплялися й інші цікаві знахідки в цьому жанрі мону­ментального мистецтва, яке так сміливо взялось експлуа­тувати дармових бовванів.

Часткова бовванізація монументального мистецтва збіглася з подальшими подіями, тому-то й слід трохи розказати про ці трансформації Хоми, в яких — і фантазія, і політ мислі, і практицизм.

Резонно скажете, що яблунівська сільрада в особі голови Гната Васильовича Перекучеренка в супрязі з головою колгоспу "Барвінок" Михайлом Григоровичем Димом, на­решті, повинні були реагувати.