Поезії
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995
До герцогині з Урбіно
Мов роза, в віці ніжному була ти,
Яка, хоча навколо — світла море,
Лице ховає в листя непрозоре,
Занадто соромлива, щоб буяти.
Але з земним тебе не порівняти!
Ні, ти була подібна до Аврори,
Що росить золотом поля і гори
I небо радує блакитношате.
I вік тебе не кривдить менше ніжний,
Бо ти затьмиш — в твоєму навіть будні
I діву молоду, краси обранку.
Розкрився квіт, і аромат він пишний
Розточує — і сонце ополудні
Горить яскравіше, ніж сонце ранку.
Фрагмент з поеми "Визволений Єрусалим"
(Пісні ХХ-ої строфи 137-144)
Свій царський стяг, неславою окритий,
Зрить проводир єгипетських дружин,
Він бачить, що Готфрідів меч неситий
Приніс уже для Рімедона скін,
Сонм воїнства свого він зрить розбитий
I знає: прийде і йому загин —
Але не хоче смерті він низької,
Він хоче впасти в славному двобої.
I в мислі цій коневі він остроги
Дає і на вождя, Готфріда, мчить;
Не перепинить жоден меч дороги
Шаленому, що ще здаля кричить:
"Страшися, о Готфріде, перемоги!
Нехай ця мить — моя остання мить,
Нехай — але і ти впадеш сьогодні
Зо мною разом в небуття безодні".
I от мужі свої списи схилили
Дивіться також
Єгипетське коп'є розбило сміле
I ліву руку ранило. Готфрід,
Проте, не тратить мужності і сили:
Ударом, що йому б позаздрив цвіт
Лицарства, збив противника з сідла він;
Іще удар — і гине той, безславен.
Так вік скінчив свій Емірен зухвалий.
Готфрід жене поган — і враз спинив
Коня: в крові, на силах підупалий
Цар Альтамор меча уламком вів
Упертий, марний бій проти навали
Ста смертоносних лицарських списів.
Вождь крикнув: "Воїни, спустіте зброю!
У бран тебе Готфрід бере, герою!"
I той, нездатний духом підхилятись,
Що відав тільки дар удач і слав,
Почувши імено, яке промчатись
Всіма краями встигло, відказав
Звитяжцеві: "Готовий я піддатись;
Ти варт цього",— і меч йому віддав
З словами: "Ця подуга, окрім чести,
Тобі і злото має ще принести,
Бо від моєї вірної дружини
За мене прийде викуп дорогий".
Готфрід йому: "Небесні височини
На інше скерували порив мій.
Скарби, що їх дали тобі країни
Твої, зостануться в руці твоїй,
Я золота за кров не потребую,
Я — воїн, я воюю, не торгую".
I, бранця оточивши сторожами,
В погоню мчиться він: бо за вали
Тікали мусульмани. За валами
Вони, проте, рятунку не знайшли.
Вже франки в таборі; разять мечами,
Потоки крові мутно попливли,
Під копитом здобича красна гине,
I падають останні сарацини.
Так переміг Готфрід. I вої многі
Він ще за дня у визволене ввів
Священне місто, де ступали ноги
Спасителя, де Бог наш опочив,
I, панцера не кинувши, пороги
Переступив він храму всіх віків,
I, кроткий, на стіні повісив зброю
I впав перед гробницею святою.