Вірші
Перекладач: Андрій Содомора
Джерело: З книги: Золоте руно. З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985.
* * *
Знаю, що занепадає земля Іонійська найстарша.
Бачу, як никне вона — і відзивається біль
Глибоко в серці моєму... О горе! Куди не погляну —
Тут навісний грошолюб, там — ошалілий багач...
Душу захланну приборкайте ви, хто в добрі та розкошах
Нині не знає вже й сам, як догодити собі.
Чи не пора схаменутися? Знайте, що вам я ні в чому
Не поступлюсь і для всіх визначу межі тверді...
Підлий тепер багатіє, а вбогим стає благородний,
Та благородства свого я не продам аж ніяк
Підлій людині за гроші: одне благородство постійне,
Гроші сьогодні — у тих, завтра — вже в інших руках.
* * *
Не звинувачуйте марно богів: не вони завдали вам
Горя; картайте себе, власну нікчемність кленіть.
Ви ж над собою тиранів наставили й бережете їх,
От і ганебне ярмо нині над вами тяжить.
Кожен із вас, коли сам по собі, — то мов лис хитромудрий,
Разом усі ви — ніщо, тупоголова юрба.
Мов заворожені, ловите мову облудного мужа,
Діла ж, яке він почав, не помічає ніхто.
* * *
З темної хмари і градом ударить, і снігом посипле;
Від блискавиці-стріли небо розлоге двигтить,
Місто ж — од надто великих мужів: одному нерозважно
Владу віддавши, народ рабство собі вготував.
Хто ж бо зависоко знявся, такого нелегко потому
Дивіться також
* * *
Море хвилює, розбурхане вітром, а в тиху погоду
Ніжність ласкава його непорівнянна ні з чим.
* * *
Місто, наш край, не загине ніколи з високої волі
Зевса, не знищать його й інші блаженні боги:
Духом незборним наділена збройна Афіна Паллада,
Славного батька дочка, руку простерла над ним.
Та громадяни самі, ошалівши в погоні за грішми,
Місто величне своє згладить зо світу взялись.
Помисли темні й у тих, які правлять народом; за здирства,
За злодіяння на них кару вготовлено вже.
Стриму не мають ті люди захланні; погідність і спокій,
Радощі скромних гостин,— речі не знані для них.
Їм — аби гроші гребти, поживляючись кривдою інших,
Вся їх увага на те, щоб оминати закон.
Так-от багатство зростає, народжує гордість зухвалу:
Мітять вони не лише на всенародне добро,
А й на священне, на храмове: крадуть усі, хто де може.
Чи спогадає такий про Справедливість святу?
Ну а вона, хоч мовчить, про минулі й сьогоднішні вчинки
Знає. Наспіє пора — прийде й рахунок подасть.
Так неминуча приходить загибель для цілого міста.
Ще й не отямиться люд — буде стогнать під ярмом.
Потім — усобиці зринуть, війна одізветься, що досі
Спала, й чимало собі юного цвіту зірве.
З пишного міста ось-ось не зостанеться й марного сліду:
Навіть на зборах весь час — нелад на втіху лихим.
От скільки горя народ зазнає'. А з убогих чимало
Йде, не сплативши боргів, у чужинецькі краї:
Вже вони продані всі, вже в неволю женуть нещасливих.
Рабства ганебного знак — пута — на кожному з них.
Жодного закутка не омине ця біда невсипуща,
Перед такою дарма двері вхідні зачинять:
Перемайне через мур щонайвищий і кожного знайде,
Хоч би в найглибшім кутку сховок для себе знайшов.
Так мені серце велить афінян повчати, щоб знали,
Скільки всілякого зла нам беззаконня несе.
Лиш при розумній законності в злагоді все процвітає,
А лиходій, навпаки,— нидіє в путах міцних.
М'якшає грубість, пересит, а з нею й лиха відступлять.
Сохне тоді на очах темного злочину квіт.
Хибний закон виправляється, сили не має зухвальство,
Розбрату серед людей вже не зуміє ніяк
Сіяти зла ворожнеча — тому при розумному праві
Верх і порядок, і лад, і справедливість беруть.