Поезії
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Відвідини озера Разлів
У кра?ю березового шуму,
в хаточці, де протяг басував,
я стояв. Поринувши в задуму,
там стареньку косу в руки взяв.
Дощ проходив скісно по долині,
вітер грав під вирізним дашком.
В ту хвилину начебто дві тіні
знов пройшли багнистим бережком.
Небом знову сиві хмари мчали,
вибігали тропи з мочарів...
Саме тут колись на берег стали
двоє руських добрих трударів.
В закутку багнистому й глухому,
де тремтів іржавим листям гай,
притуливсь курінь між бурелому.
Тут сховав вигнанця рідний край.
Щосвітанку брав він косу в руки,
і покоси клав косар оцей.
Юний світ іскрився з-під перуки,
з Ленінових молодих очей.
Біля лампи, тут, в нужденній будці,
де й стола не приладнать як слід,
креслив він дороги революцій,-
і по них в майбутнє рушив світ!
Тут гриміли битви й перемоги,
били грози, падала роса,
але й досі в цій хатинці строгій
Ленінова збереглась коса.
В сонці сяють ленінські дороги!
Може
Може, чуття таке вам не до звички,-
не зарікайтесь, проте, на весь час,
що два гаптовані черевички,
як оченята, не вразять і вас.
Я, до кімнати ввійшовши навшпиньках,
Дивіться також
наче стираю з очей порошинки,
марю і мрію хвилину якусь.
Наче хтось втомлену голову гладить.
Бачу, замріявшись в тиші кімнат,
мовби тут досі тепліє і надить
ніжність рожевих малих ноженят.
Може, це — прагнення, думка про ждане?
Може, це — нагад про те майбуття,
як молоком аж запахне духмяне,
мов сіножать серед літа, дитя?
Може, не знали такого чуття ви,
може, мовчить про таке чоловік,-
час не зітре із моєї уяви
образ один. Він лишиться навік.
Там їх було, певне, більш од мільйону:
білі, червоні, строкаті, ясні...
Стиснув я груди з жалю і прокльону,
бачив, як там пломеніли вогні.
Тяжко по серцю моєму ступали
ці черевички дитячі. Колись
всі вони теж по лугах походжали,
ввечері скромно під ліжко тяглись.
Я задививсь, повен болю і люті,
на освенцімський бур'янник оцей,
де дикі звірі, у чоботи взуті,
рвали й тягли черевички з дітей.
Я там стояв біля тих черевичків.
В них не було ні життя, ні тепла.
Вийшли ми звідти. Пташки невеличкі
грали над нами. Шипшина цвіла.
Може, з таким не прийшлось вам зустрітись,
та ви похилитесь в тузі, в жалі,
якщо вам десь припаде подивитись
на отакі черевички малі,
Приязнь
Буду для тебе недобрим другом,
ось моя рука:
буду для тебе недобрим другом.
Хочеш хліба? Холод мучить?
Дам тобі хліба, риби вловлю, запалю тобі в грубці,
наготую дров на всю зиму.
Дам тобі зазнати голосу й надії,
буду для тебе недобрим другом.
Чекаєш на віщого крука до свого віконця?
Чекаєш на ластівку?
Буду для тебе ластівкою й круком,
буду для тебе недобрим другом.
Дам тобі хліба, вловлю тобі риби,
але при потребі, ризикуючи життям, витягну
тебе з прогнилого дому достатків,
щоб зберіг ти своє просте серце.
Буду для тебе недобрим другом.
Коли простуватимеш
на верховини,
припну до ніг тобі найтяжчі пута.
Знайду в тобі тисячі ніким не побачених хиб,
вирву з твого серця всі похваляння, всі слова величань,
щоб ти завше стояв на початку,
стояв перед великим, досіль не звершуваним ділом.
Буду для тебе недобрим другом.
Коли почнеш спотикатись,-
тягар, який тебе гнітить, я крадькома полегшу,
а в очі глузуватиму з тебе,
з твого безсилля, з вутлості твоєї.
Буду для тебе недобрим другом.
Коли один залишишся,-
прийду, в кишені принесу крихтини тютюну,
підтримаю тебе добрим словом.
Недобрим другом я для тебе буду.