Поезії
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Кахетинська наречена
Увійшла в барвистих шатах до осяяного саду,-
Хтось її грудей торкнувся, наче грона винограду.
І вона тріпоче й мліє, на любовну жде розраду,
Роздає дари солодкі, чарівничу ллє принаду.
Ждеш її, до неї линеш, мариш спраглою душею,
Ї вона, тебе зустрівши, втішить ласкою своєю
В час, коли згасає сонце й промінь в'яне над землею
І роса вечірня пада на схолонулу лілею.-
Уведуть в квітучу вежу наречену чорноброву,
Трон поставлять і розкішно, як осінніх днів обнову,
Заплетуть вгорі над нею з грон гірлянду пурпурову
І шербет зіллють з нектаром в річку пахощів чудову.
Скоро вступить наречений в це пристанище дівоче! —
Рот, немов гранат достиглий, тайним трепетом тріпоче,
Щоки пристрасно пашіють. "Хто зірве мене?" — шепоче,
І в очах, мов грона, чорних, хіть пожадлива мигоче.
Вже вино кипить янтарне, вже шумує, сяйвогранне.
Блазень наш, мов цап, стрибає, суне скрізь обличчя п'яне,
В'ється коло молодої, то зачепить, то погляне,
То одну підхопить дівку, то до іншої пристане.
Він бурдюк в руці тримає — добре випив з кимсь у парі.
— Нареченого чекають. Гей, співайте, сазандарі!..1
Вносять роги, точать вина — час кружляти повній чарі,-
Дивіться також
Щоб прибрати стіл, з комори скатертини кращі взято,
На багатті смажать м'ясо і хлібів печуть багато,
Починається надвечір урочисте й пишне свято:
Молодий до молодої вступить бучно і завзято.
Сподівання бур незнаних, дивних ігрищ мучить жінку,
І вона фату скидає, шовком виткану хустинку.
Б'ють в долоні. Блазень з нею йде, танцюючи лезгинку.
— Поспішай же, наречений! Не спізняйся й на хвилинку!
Навкруги троянди квітнуть, пахнуть росяні їх брості.
Засмутилась наречена, серце ниє в темній млості.
Де коханий? О, без нього нащо шум цей, учта й гості?
Зник юнак її весінній, наче сонце в високості.
Цілувала сяйні очі, віддала любов єдину,
Та сьогодні інший мусить стати в неї за дружину,
Бо коханий кинув любу на журбу і самотину...
Йде весільний поїзд. Треба привітать вином гостину,
Треба перед нареченим нахилитися в поклоні,
Килими гостям послати жовті, сині і червоні,
Щоб сідали, щоб гуляли, ріг затиснувши в долоні,
Щоб лунала пісня, дзвінко у застольнім передзвоні.
Один одному співати всі, сп'янівши, заважають,
Тамаду за зле свавілля з місця чільного скидають,
Скрізь п'яніють, скрізь гуляють, спорожнілий ріг жбурляють,
Чару, вимащену жиром, трунком сповнену, хиляють.
Вбрались в дим рожевий гори. Час надходити світанню!
І, розсипавшись росою, йде туман над Алазанню.
Гості сплять: лиш дехто чує, чару випивши останню,
Як заграла ніжна скрипка спів саарі — пісню ранню.
Змовкли всі. На славу ранку лине скрипки голос смілий,
Несучи у далеч мрії. Тільки блазень, геть сп'янілий,
Став, до дерева припавши, перевтомлений, безсилий,
І в його нещасне серце входить розпач темнокрилий.
Плаче він, лице сховавши у долоні похололі,
Непомітно вболіває, ронить сльози марні й кволі.
Чом ридає п'яний блазень? Про які він знає болі?
Нащо скаржиться самітно? Нащо стогне мимоволі?
Таємницю молодої, тільки блазневі відому,
Він замкнув на віки вічні в серці бідному свойому.
Знає він, що втіх не буде у житті її гіркому.
І сопілка блазня грає про осінній сум і втому.
1914
---------------------
1 Сазандарі — народні музики.
Перстень Руставелі
І
Зрікся відрад цьогосвітніх
Шота, співець сяйнолиций.
Туга за ним — у народі.
Жаль — у палатах цариці.
З дня, як прийняв він чернецтво,
Днів проминуло чимало.
Смуток сповинув Тамару1
Журним життя її стало.
Зблякли на прапорі барви,-
Серце не зблякло в цариці.
Що вона в серці ховає,
Думи які й таємниці?
Спогад про Шоту узори
В серці мутному виводить.
Марно Тамара чекає,-
Він не іде, не приходить.
Може, замовкши віднині,
Мертвий десь спить в домовині?
II
Ген за горою, за морем
Звів монастир свої стіни.
Тужно простерся там Шота
В закутку темнім хатини.
Ревно на грудях старечих
Перстень якийсь він ховає,-
Вийме його, поцілує,
Ніжно на палець вдягає,
Ні, вій не може в могилу
Персня з собою забрати!
Краще послушнику-хлопцю
Пам'ятку цю передати!
Каже він: "Хист мій таїться,
Як в талісмані, в цім дарі.
Я віддаю тобі перстень,
Щоб повернув ти Тамарі.
Скарб, що дістав од народу,
Я не візьму до могили,-
Іншим поетам лишаю
Дар піснетворчої сили;
Хто його власником буде,-
Шану безсмертну здобуде".
III
Юний послушник з дарунком
В Грузію рушив охоче.
Сплющив тоді Руставелі
Смертю потьмарені очі.
Швидко юнак переходить
Гори, ліси, оболоні;
Ось вже на кручу він вийшов,
Бачить потоки Ріоні.
Путь через Ліхські узгір'я
Стелеться в лісі густому.
Змучений путтю мандрівець
Терпить пропасницю й втому.
Хворого хлопця селяни
В хату ведуть відпочити;
Збіглись ворожки до нього,
Важно ідуть ворожбити.
Все він верзе в маячінні,
Тільки про перстень — ні звуку.
Може, він вмре, не поклавши
Персня в Тамарину руку?
Довго метався в нестямі,
Врешті втомився і згаснув.
Гірко оплакали люди
Смерть юнака передчасну.
В кого ж лишився той перстень,
Дар незрівнянного Шоти?
Хто розшукати зуміє
Перстень захований доти?
Прагнім же цього клейноду
Всі ми, поети народу!
1927
----------------
1Тамара — грузинська цариця (царювала 1174-1208 рр.),
що її оспівав Шота Руставелі.