Микола Коломієць
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
І
Злинув літак. Його сріберні крила
Зносять, несуть нас за пруг небосхила.
Повагом купчаться хмари навколо,
Вкривши туманом і небо, і поле.
Скрізь — тільки хмари в здиманні, в кружінні.
Поряд із нами вітри йдуть осінні.
Зводить пілот корабель наш угору,
Сонце і небо являючи зору.
Тут, понад хмарами, сяйво безкрає
Блиском разючим нам в очі влучає.
Зникла земля десь... Під нами засяли
Краю казкового сніжні обвали,-
В далях безкраїх, по всім небосхилі
Дивні, застиглі громадяться хвилі.
Простір висот... Височінь нас вгорнула.
Що попід нами — Воронеж чи Тула?
Що там за ріки і села, припнуті
На стодоріжнім отім перепутті?
Хмари ясніють. Світлішає нині
Наша дорога у хмарній пустині,-
Десь в глибині вже виблискує раптом
Поле зеленим, осяяним клаптем;
Ширше і ширше в тумані, що никне,
Чисті й ясні розкриваються вікна.
Тінь літака лине слідом за нами
Лугом і лісом, річками й полями.
Так летимо ми у далеч невпинно
І впізнаєм: це вже ти, Україно!
Це — твої обшири, величі повні,
Це — твого степу тканини коштовні,
Це — твої, синім прокреслені, ріки,
Дивіться також
Це — твоя пісня... її ніжне слово
В шумі вітрів тут я чую раптово.
II
Пісню твою, Коломієць Миколо,
Я не забув й не забуду ніколи...
Німці в Естонію з півдня пробились
В час, коли ми в Саад'ярве зустрілись, —
Сівши над річкою, ноги зболілі
Мили і довго мовчали в знесиллі,
Та заспівав ти — про вечір і квіти,
Збиті копитом, як мчав на коні ти,
Про довгий шлях, що крутився над ставом,
Тихо осяяним місяцем млявим.
Пісню зачувши твою, в ті хвилини
Я ніби бачив красу України,
І ось тепер захотів я узріти
Шлях, що пройшов ним по рідній землі ти.
Шлях, по якому пішов ти в походи,
Квіти акацій, осяяні води...
Тягнуться білою низкою хати,-
Як поміж ними твій дім розпізнати?
Може, в цю мить наш літак тінь крилату
Кинув згори на твою рідну хату?
Може, це батько твій з снопом на спині
Он там вдивляється в простори сині?
Чи твоя матір вже зна, що востаннє
Ти в Саад'ярве співав про розстання?
III
Ми відступали... Он міст,— він був цілий,
Зараз стирчить лише стовп обгорілий,
Впали уламки потрощені в воду,-
Ні переправи тут, ні переходу,
Третю добу над цією рікою
Мечеться полум'я впертого бою,-
Купчили сили загони народні,
Щоб переплинути простори водні,
Та не змогли цей рубіж подолати.
Тільки вночі замовчали гармати.
Мла рожевіє. Ясніє світання.
З нашого й з їхнього боку — мовчання.
Сонце підноситься. Далеч світліша.
Дивна, незвична й вражаюча тиша!
Вийди хоч прямо на взгір'я укісне —
Постріл не грьопне і куля не свисне.
В розвідку, швидше! Не хочуть чекати
Юні народних загонів солдати;
Запал підносив їх, серце заграло,-
Гніву багато, а досвіду мало.
Ось вже пливуть. Ось вже вийшли. Вдалося
Стати на березі... Тут почалося!
Постріли. Раптом, як струм, звідусюди
З кожної ями, хатини, споруди.
Черга вогню перехресного свище,
Рине фонтаном з підвалів, з горища.
— Падай! — хтось владно гукнув в цю хвилину,
Всі залягли. Почали стрілянину.
Враз прошипіла граната, упавши.
Змовк кулеметник німецький назавше.
Це Коломієць!.. Очима він знову
Пильно шукає німецького схову.
Кинувсь вперед. І, немов за наказом,
Слідом за ним всі ми кинулись разом.
І подолали. Один ти, Миколо,
З трав прибережних не встанеш ніколи...
Ми боронили завзято і вперто
Землю, за волю якої помер ти.
IV
...Шлях наш високий триває тим часом.
Дим, наче хмари, встає над Донбасом,
Але ці хмари, величні і гожі,
На краєвиди казкові не схожі,-
Бачим не казку ми в них нетривалу,
А виблиск полум'я, сполох металу,
Бачим свідоцтво трудів титанічних,
Наших сягань і піднесень величних...
О Коломієць!.. Ці хмари, ці барви
Мужні, як пісня твоя в Саад'ярве;
Може, твої це путі й перевали,
Може, тебе тут в похід виряджали;
Може, твої тут брати йшли до бою,
Названі Гвардією Молодою;
Може, дитячих часів твоїх свідки
Варять невтомно тут сталь п'ятилітки;
Може, в садах цих в день доброго свята
Пісню твою тут співають дівчата...
Гляну сюди, чи туди погляд кину —
Як розпізнати твою нам хатину?
Годі! Я знаю — помилки не буде,
Бо твоя рідна оселя тут всюди!
Пісню ти знав про шляхи гордовиті,-
Сам рушив шляхом найбільшим у світі,
Шляхом, що з'єднує Таллін з Москвою,
Кохтлу з Дніпром, голубою рікою!
В думах про тебе не скнію я кволо,-
Ти — один з тих, Коломієць Миколо,
Котрим безсмертя, досягнуте грізно,
В серці своєму дарує Вітчизна:
Мудрість її, нездоланність і сила
Подвиги наших героїв зродила.