Аляксєй Писін
Поезії
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
* * *
Сосни з вітром відрипіли,
Зняв звіринець свій заслон.
Слон мій сірий, слон мій білий,
Вже закінчився сезон.
Листя, мов крихкий папірус,
Біля босої ступні.
Слон мій білий, слон мій сірий.
Запалив вокзал вогні.
Як до тебе діти бігли!
Всі афіші — зі слоном.
Слон мій сірий, слон мій білий.
Світ повіяв давнім сном.
Двері навстіж — бо довіра:
Не з замками, а з листком.
Слон мій білий, слон мій сірий.
Знов би стати хлопчаком...
Йшов би я під градом — смілий.
Міг би пущею пройти.
Слон мій сірий, слон мій білий —
Нам спочатку би рости.
Світу — вірить, людям — вірить...
І почути з далини,
Слон мій білий, слон мій сірий,
Що на світі є слони.
Та розрісся бір згустілий,
Не дерева, а роки.
Слон мій сірий, слон мій білий —
Не проб'єшся навпрошки.
Двері навстіж — бо довіра:
Не з замками, а з листком.
Слон мій білий, слон мій сірий,
Світ повіяв давнім сном,
* * *
Осягаю таїну відгадки;
Цвіт наш не подужали вітри...
Ми діждались кращої пори,
Щоб себе посіять по зернятку.
Заповітне проросте й крізь камінь
Для краси нової і роси.
Доглядай, нащадку, жни, коси,
Тільки здурна не топчи ногами.
Вузол
Я прилютований вузлом,
Довічним знаком долі,
До сосен за моїм селом,
До шелесту тополі.
До валуна у синь-ріці,
Полів, галяв, узлісся,
До партизанських путівців,
Гвардійських обелісків.
Меча такого не знайти —
Нема і не скується! —
Щоб міг той вузол розсікти,
Не зачепивши серця.
* * *
Так виносять горе напоказ,
Як з пожежі — залишки залізні...
Чи, бува, не тратимо запас
Доброти — на скигліїв і слізних?!
Доброта завжди добру навчить...
Як же знати, хто перед тобою:
Істинно болить йому, а чи
Стогне, щоб не чуть чужого болю?
* * *
Чистим веснам, зливам і громам
Ветерани віддають онуків.
Ми зостанемся в сузір'ях:
Жуков,
Рокоссовський,
Баграмян.
У прийдешніх веснах і вітрах
На всепоминальні роковини,
Люди, я прибуду на гостини
В добрий світ
Без маршів і атак.
Бачу, помічаю, відчуваю
Шлях моїх дивізій та полків.
Ниткою дороги між років,
Дратвою тривоги без вузлів
Із минулим
Майбуття зшиваю.
* * *
Здається, рано встав, нівроку,
Йду по отаві луговій.
Та хтось уже ступав по ній
І збив росу сягнистим кроком.
Здається, ліг я вельми пізно...
Та чув крізь сон, як звіддаля
Чийсь крок відлунює земля
І хтось почав ранкову пісню.