Поезії
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995
Скарб
Є притча, оповідана, відколи
Світ світом, про старого селянина,
Що мав лопату, невелике поле
I трьох синів. Коли прийшла кончина,
Він з ліжка мовив тихо і поволі:
"Прощайте, діти; б'є моя година;
Я вам лишаю скарб: він там, на полі".
Сказати більше батько не схотіли,
Але синам було тих слів доволі.
Помер старий. Сини щосили рили
На полі, на горбі; вночі не спали;
Розрили схили і розбили брили:
Нема. А в полі виріс небувалий
Врожай — тяжким трудам багата плата,
I батька скарб вони в своїх впізнали
Руках: була це золота лопата.
Здалека
Я чув сьогодні: ти співала — щасна?
Співала ти, твій голос був далекий,
Як жниці пісня, тиха і неясна,
Що плине по простору піль і спеки.
Далекий, так, але прийняв я зови
Його всім серцем: був це спів любови.
Але далеким був солодкий спів:
В моєму серці він плачем зотлів.