Гліб Пагірєв
На все життя
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Знов болить моя давнішня рана,
Знову лікоть мені рознесло...
Ні, здається, ми зважили рано,
Що минуле з водою спливло.
Все утримує пам'ять солдата,
Кожен день чимось в душу запав:
Вибухає знов поряд граната,
Знов спрацьовує клятий запал.
Мов ударили чим під коліна,
Прохромив чийсь підступний рожен
І пішов, і пішов я по стінах
Вдовж траншеї, гамуючи крен.
Не боліло, а сила страшенна
Гнула долу і вперто, і зло;
І човном захиталась траншея,
І мене, мов на вирвах, несло.
Але поки ішов — як бувало,
Розриваючи пута біди, —
В напівпам'яті глухо лунало:
"Не впади. Не впади. Не впади".
Біль спроквола ввійшов, не одразу.
Я долонею рану закрив
І повторював мовчки ту фразу,
Мов співав на забутий мотив.
Пригадаю: на спаленім полі
Ще суріпа цвіла де-не-де.
Лейтенант, перегнувшись од болю,
В ближній тил потихеньку бреде.
Він майбутнього чітко не бачить
І не знає всього до пуття:
Як він руку свою ще поняньчить,
Ще поносить, як хворе дитя.
...Не забулись те літо донині
Й того болю криваві сліди.
Вже довіку його не покине:
"Не впади. Не впади. Не впади".