Абдулькасим Лахуті
Три краплі
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Максиму Горькому
З дитинства пам'ятаю, з давніх пір
Цю притчу. Розпочався, кажуть, спір
Приязних різнобарвних крапелин —
Трьох променисто сяючих перлин.
Прозора крапля мову повела:
"Я чиста яснотою джерела.
Я посестра кожнісінькій зорі,
Що так велично мріють угорі.
Усе, чим славен і народ, і край —
Красиве місто, щедрий урожай,
Що поставало з радощів і мук,
У чім тепло мозольних людських рук, —
З моєю участю народжене на світ.
Я найдорожчий скарб — я чесний піт,
Я проливаюся в усі часи
Заради пісні, хліба і краси".
Червона крапля каже прозірній:
"Ти щиросерда в сповіді своїй, —
Ми іншу ноту взяти не могли.
І я ж бо гідна честі та хвали.
Рубін і яхонт у ціні здавен
У багатьох народів і племен.
Рум'янець ніжності дівочих щік
Кого хоч раз в житті — та не обпік?!
А скільки про троянду є пісень!
Вивершує західне сонце день... —
Червоний колір всюди палахтить:
Це я народжуюся ущомить.
Я лиш краплина — та палю дотла
І морок гніту, й темні шати зла.
Я волею і рівністю живу,
Сповідуючи долю грозову.
Коли ж бо день у день трудівника
Пригнічує сваволя нелюдська,
Я вибухаю в серці бунтівнім,
Народжуючи блискавку і грім.
Я полум'я незгасне роздаю
Тим, хто тиранів дужає в бою.
Коли б не я — не меншало б заков
І в багатьох би стигла рабська кров!
Ти, крапле поту, розумієш суть:
Мені свободі прокладати путь.
Я — іскра, я — булат, я — кров бійця,
Що вистоїть несхитно до кінця,
Саме життя віддасть за свій народ,
Якому йти до сонячних висот!"
Погодившись із краплями двома,
Сказала третя — чорна, мов пітьма:
"Ви переконливі у власній правоті,
Були б тут заперечення пусті.
Однак і я не зайва серед вас,
Корисною буваю теж всякчас.
Мій чорний колір — не біда чи гріх,
Першопричина це заслуг моїх:
Бо таємниць, загадок без числа
Таїть манлива непроникна мла,
Бо зорі, місяць, сонце — знана річ —
На небеса виводить вічно ніч...
І блискавка не здожене мене,
І жоден меч ніколи не потне,
В душі людини я карбую слід —
І плаче чи сміється цілий світ.
Я — суть надій, осяянь і тривог,
Я — сурма пролетарських перемог.
Старіє зброя, їсть її іржа, —
Мені байдужа часова межа.
Перо — мій меч, сторінка — поле битв,
Я без вагань щодень іду на спит
За волю і за щастя трударів!
Я вірю, чиста крапле, правді слів,
Що ти здобула з життьових глибин
Немов разок коштовних бісерин.
Тепер тобі послухати пора,
Що чорна промовлятиме сестра.
Допоки стогне під'яремний люд,
За безцінь продає і піт, і труд,
Допоки багачам — розкошшя благ,
А бідарям — лиш пошесті та страх,
Я прапором здіймаю власний гнів.
Щоб він набатом рокотав-дзвенів,
Бо кожен правди гнівної рядок —
Це викриття, засудження, урок:
Поплатяться за сльози і поти
Визискувачі ниці та кати!
Й тобі скажу, краплино вогнева:
Твої слова — надія зорьова.
Твій колір революцій увібрав
Весь пломінь крові, стягів і заграв:
Яка хвала потрібна ще тобі —
Священна кров, пролита в боротьбі!
О донько переможного вогню,
Долаючи і утиски, й брехню,
Повстали робітник і селянин:
Війна — палацам, мир — для комірчин!
І я повинна відданих бійців
Вести до заповітних рубежів
І звістувати вчасно всі краї,
Як правда проти лжі веде бої.
Я надихаю гнаних і нагих,
Об'єдную і сильних, і слабких,
Я піснею лунаю з барикад,
З яких ніхто не відступив назад.
Я водночас позовниця й суддя,
І звинувач, і захисник — це я,
Братерства-рівності святий декрет,
І перше гасло ленінських газет.
Я гнів та біль, я — переможний гімн,
Що радує, ніби весняний грім.
Тож нам разом оновлювати світ,
Написане зріднило кров і піт,
І ми завжди на видноті життя,
Здіймаючи веселку майбуття".
1932