Микола Квіцинія
Гори
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Кому ці гори — пустка, мертва й гола,
Для мене рідна кожна їхня риска.
Без верховин, що височать довкола,
Я б і не жив — вони моя колиска.
Все чути — горця потаємне вміння:
І сарни біг, і тура рев з надсади,
Ущелин велемовне безгоміння
І музику далеку водоспаду.
О рідні гори! Ваші краєвиди —
Для мене сила й мудрість.
Хоч не годні
Квапливі люди міста зрозуміти
Оці контрасти: висі та безодні.
Чи мимохідь можливо надивитись
В обличчя гір,
у профілі орлині?!
О рідні гори! Мов казковий витязь,
Несмертні ви в одвічнім часоплині.
Ви стоїте, на твердь віків зіпершись,
В задумі, і прекрасній, і глибокій.
Свої пісні приношу вам найперше,
Злітає вірш
орлом
під оболоки,
Мене зростили гори, і до скону
Я їх не зраджу. Ми — навік родина.
Гір гордий син — я відданий закону,
Який у гори закохав людину.
Коли, трапляється, важливі справи
Мене до міста ненадовго кличуть,
Мов пам'яті негаснучі заграви,
Ряхтять мені вершини ці величні.
У радості, в біді, в святій роботі
Для мене кожен камінь — це опора
В краю батьків. Луни гірської хори
Життю співзвучні. Наді мною потім,
Як пам'ятник, постануть гори.