Ісидор Козаєв
Нехай і після мене...
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Зустрічаються люди,
що хліб не вживають без меду.
А варений курдюк
їм замінить і небо, і совість.
Кожен з них —
егоїст, чи нехлюй, а чи ледар —
Споживацтво своє,
мов хворобу, дістав у спадковість.
І хотіли б такі,
щоб сусідові хліб не допікся
І щоб вогнище їхнє
подорожні минали щоденно.
Стогнуть нишком людці
(бо про них не згадають опісля):
— Не побачать
на камені каменя тут після мене.
Я не з ними іду.
Славлю хліб і братаючу воду.
Умиваюсь дощем
чи трударського поту потоком.
В бистрі ріки вкладаю
важенну гранітну породу,
Щоб надійні мости
залишалися нашим потомкам.
Я іду уперед.
Але притьмом звертаю до башти:
Зяє отвір в стіні,
він прорубаний часу тараном.
Між камінням розшукую
випалу брилу уважно,
Щоб на башті загоїти
цю незаслужену рану,
Йду та йду.
В горах квітку собі не зірву без потреби.
Лиш побачу в джерелах намул —
вигортаю руками,
Навесні я на схилах
саджаю розложисті щепи...
— Як не стане мене,
хай пребуде на камені камінь.