Із збірки "ДОБРА ПІСНЯ"
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
Поки перший промінь зронить
Ніжне сяйво ранковe,
— В небі дзвонить
Срібло жайворонкове,-
Зірко, в очі глянь співцеві,
В чулім серці запали,
— В чебрецеві
Будять день перепели,-
Запали ту мрію чисту,
Що цвіте не одцвіта,
— Медянисто
Наливаються жита,-
I думки мої співочі
Понеси в далеку даль,
— Мерехкоче
Скрізь роса, немов кришталь,-
Де спить мила, ти, лелітко,
Їй про мене нагадай...
— Швидко, швидко,
Сонце йде на небокрай!
* * *
В місячнім світлі
Мліють гаї;
В ночі розквітлій
Тчуть солов'ї
Співи-узори...
О люба зоре!
В ставі сріблистім
Чорна верба,
Шепче між листям
Вітру журба
Палко і рвійно...
Разом помріймо!
З висі тремкої
Тиша злина,
В мирі й спокої
Спить осяйна
Світу будова...
Хвиля чудова!
* * *
Скінчились випроби страшні:
Всміхнись, душе, будучині!
Минули дні тривожні, хмарні,
Видіння здиміли кошмарні,
Страхи почезли назавжди,-
Ще хвильку, серце, підожди!
Засніть, жалі, мовчіть, докори,
Жадана мить настане скоро.
Дивіться також
I очі змучені мої,
Що рвуться вбачити її,
I слух мій, радісно сп'янілий,
Що прагне вчути голос милий,
I все моє палке єство
Святкує славне торжество —
Ту мить, коли, як спів, натхненна,
Мене зустріне наречена!
* * *
Вже пройшла зима — широко й розлого
Розлилось навкруг світло і тепло.
Веселіє серце в доброго і злого,
Лагідніє страдника пахмурне чоло.
Все цвіте, буяє, все дзвенить, співає,
Навіть хмурий наш, хворий наш Париж
Молодим сонцям радо розкриває
Тисячні обійми червінькових криш.
В мене ж на душі цілий рік весніє,
Квітне флореаль ласки і тепла,
Мрія коло мрії райдужно ясніє,
Пломінь коло пломеню радісно пала.
Це блакитне небо — лиш вінець лазурі,
Що в душі сміється світло-молодій,
Це моя весна, це кінець зажурі,
Це велике свято здійснених надій.
Хай цвіте весна й стигне літа сила,
Хай за ними йде осінь і зима!
Всі чотири пори, мила, ти скрасила,
Ти сама краса, ти любов сама!