І впродовж 2-ох років він ще займався своєю доктаратурою, і, в 1914 році, він таки здобув диплом доктора права у Львівському університеті. Але цей життєвий позитив та перспективи були приглушені/призупинені початком 1-ї світової війни. А незабаром, поменшало й редакторської роботи, та ще й повна руйнація будинку (який підпав під зону воєнної кампанії) — все це пригнічувало, й до того, ускладнені життєві обставини хворого письменника. Згорівший архів, важкий стан здоров'я, нужденність та життєва невизначеність — підкосили Леся Мартовича, і він в 1915 році зовсім зліг — покладатися уже зовсім не було на кого, лише сердобольні галичанські селяни та військовополонені гряди-годи йому помагали. Ось і на їхніх руках, 11 січня 1916 року, в селі Погарисько й помер Лесь мартович, і, незабаром, був похований на кладовищі села Монастирок. І уже як посмертні епітафії — став вихід у світ його "Забобонів", "Народної ноші" та інших збірок.
Творчий доробок
Творчий доробок Леся Мартовича складався з новел, оповідань, публіцистичних розвідок та окремих виступів.
Лесь Мартович — то справжній народний письменник. У колі друзів він завжди умів захоплююче розповідати смішні історії, нерідко компонуючи сюжети прямо в процесі розповіді, не записуючи їх ніколи. Усні його оповідання, на жаль, ніхто не зберіг. Зрештою, якби не щаслива зустріч у Львові з редактором "Літературно-наукового вісника", який заохотив Леся Мартовича щотижня привозити нові свої оповідання з надією видати їх окремою книжкою, ми з вами так ніколи і не мали б змоги читати його талановиті твори.
На жаль, через складні життєві обставини та різні довколішні катаклізми — більшість його творчого доробку до нас не дійшло (знищені в пожежах, загублені...), наразі, зі до нас дійшла лише частина його творчості і вона становить близько 30 літературних творів (здебільшого оповідання):
Не-читальник → 1888
Булка → 1889
Лумера → 1889
Іван Рило → 1895
Винайдений рукопис про руський край → 1897
Мужицька смерть → 1898
За топливо → 1889
За межу → 1899
Ось поси моє → 1900
Зле діло → 1902
Стрибожий дарунок → 1904
Відміна → 1904
Гарбата → 18
Грішниця → 1904
Хитрий Панько → 1900
Квіт на п'ятку → 18
Війт → 1903
Смертельна справа → 18
Прощальний вечір → 1904
Народна ноша → 1911-1914
Забобон → повість
Всі ці твори видавалися ним чи за підтримки його друзів-побратимів, загалом було видруковано 5 збірок:
* Не-читальник, "Чернівці", 1890;
* Хитрий Панько і ін. опов., Львів, 1903;
* Стрибожий дарунок і ін. опов., Львів, 1905;
* Забобон, Повість, Львів, 1917 (Київ, 1926);
* Оповідання, Львів, 1922;
Крім того, цікавою роботою для теперішніх поколінь став "Словничок Леся Мартовича", складений зі слів, що тепер є призабутими чи діалектизмами, якими рясніли твори Мартовича і придавали їм неповторного колориту.
Треба думати, що літературна спадщина, особливо з останніх років життя письменника, не є повною. Перебуваючи на хуторі свого приятеля івана Кунцева в селі Улицько-Зарубаному, вже тяжкохворим письменник багато працював над втіленням у життя своїх літературних задумів. Гадаю, що окрім трьох оповідань, драми "Політична справа" та невикінченої повісті, які вдалося зберегти, письменник написав ще кілька творів. Однак у вересні 1914 року солдати російської армії вчинили у помешканні погром, під час якого рукописи письменника понищено, порозкидувано на сльоті і потоптано чобітьми, а ті, які вдалося визбирати потім, уже були пошкоджені, а то й втрачені.
Вивчення творчості та життя Леся Мартовича не закінчувалося лише його біографією, багато літературознавців досліджували його творчість. І таки відновили його незакінчену повість "Село Підойми", назву якій дав син Василь Стефаника Юрій Гаморак, котрий віднайшов її і вперше видав 1943 року, драму "Політична справа", яку також вперше надрукував Юрій Гаморак. Декілька наукових розвідок і рецензій, низка публіцистичних статей, невелика група листів друкуються взагалі вперше. До першого тому ввійшли оповідання з належними примітками і коментарями та словник малозрозумілих слів. Важливу літературознавчу цінність становлять неопублікована епістолярна спадщина письменника, публіцистичні розвідки, що друкувалися в газеті "Буковина" 1889 року, в журналі "Народ" 1890 року, та низка кореспонденцій у "Хліборобі" за 1893 рік.