Черемшина Марко

Автобіорафія

Сторінка 2 з 2

Осмілений тою подією, я написав драму в 5-тьох діях "Несамовиті" і вислав на конкурс Виділу краєвого у Львові. Драма та премії не одержала… На літературному тлі переписувався я з Франком і Маковеєм, та вся та переписка в часи світової війни пропала.

Нарешті забрався я також до правничої науки і, покінчивши права, вступив до Віденського суду на судеську практику. Та побачивши, що там на посаду судді треба ждати найменше 25 літ, я переписався на адвокатуру і прийняв місце конципієнта у адвоката д-ра Миколи Лагодинського серед улюблених зелених гір в Делятині. Тут перебув я шість років і займався січовою організацією та просвітою. В кожнім селі знала мене і мала дитина, мужики мене дуже полюбили, і тому легко прийшлося мені заступатись двічі за кандидатурою моєго шефа на посла в парламент. Приноровлюючись до порішення управи радикальної партії в році 1912, отворив я адвокатську канцелярію в Снятині, де і досі заступаю мужиків перед судом та різними властями.

З Федьковичем особисто я ніколи не був знайомий. Франка подивляв я за його великий розум, а любив "Зів’яле листя" та його повісті і драму. З М.Драгомановим я не листувався і не зазнайомився особисто. Гімназистом я не був близько знайомий із радикальною партією в Коломиї, а етнографічних матеріалів не збирав, бо сам був тим матеріалом, пересякнувши наскрізь народними піснями та казками із самого малку. Я виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх в себе і видихав ними. Дєдя, відобравши мене від діда, виділи, що я до твердої роботи нездібний і, кроме до школи, посилали мене також худобу пасти лісами, і тут я з пастухами до смерік та дубів виспівував то все, що у діда навчився і що від других пастухів переймив був…

Дня 24 січня 1914 року одружився я з молодою, гарною дівчиною Наталією Карпюк у Снятині.

Батько мій безмежно любив мене, тому великого болю завдала мені смерть батька, якого насамперед побили були із-за рушниці румуни, а весною 20 лютого 1920 року убила кагла. Мого брата Василя втратив я перед 22 роками, а убила його здоров’я і життя військова цісарева служба. Ще жиють до якоїсь години мої мати та сестра Єлена. Коли весною 1919 року румуни мали заняти Покуття, а я з делегацією станіславською виїхав до них для переговорів, щоби заждали, аж наше військо само уступиться, і щоби не прийшло до проливу крові, румуни задержали нас через цілу ніч, а з світанком заграбили нам наш віз з кіньми, казали нам вертати пішки до Снятина навперед їх війська, уставленого в розстрільну, і розпочали наступ. Кулі дзвеніли нам попід пахи, і тоді я кинувся у придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу. Це осталось мені на спомин…

Стільки з моєї автобіографії, а з автопортрету ще такий рисунок: середнього росту, кругла стать, хід енергійний і ще ритмічний, але за маєтками не біжу і не пропадаю. Твар під високим чолом ділиться на дві половині: одна весела промінна, а друга сурова і понура та темна, як ніч. Очі міняться – раз голубі, раз зелені. Незабаром підуть за ними мої ще темні брови та й стануть мінитися так, як мій чупер став сивіти. Ніс середній, а губи широкі, як у негра. Ноги дрібні, бо покинули постоли і забагли черевиків, здебільша такий я зверху, а з середини пустий, як попсований мужик: скептик до філософії, ентузіаст до мистецтва, природи і всього, що гарне. Більше пасивний, чим активний, хоть живо і невгавно шукаю, але не борець я. Швидко запалююсь, але і швидко остигаю. Нечестолюбивий, але свободолюби вий. Не терплю ніякого ярма. Не люблю ні чисел, ні математики, ні грошей, признаю потребу грошей, бо треба їх і моїй сім’ї і треба їх було, щоб з австрійської бранки викупитися та й щоб довги віддавати та й буйно жити. Дєдя і німці у Відні навчили мене бути таким, щоб люди могли на мене здатись. Не чую ненависті ні до нікого, хіба до гієн, вовків і шакалів. Люблю лютість гарячу, як вогонь, таємничу, як море, принадну, як весна, гнівну, як грім у хмарах. Коли б мені дозволено було перемінитись у птаха, то вибрав би я собі жайворонка. Люблю місячні ночі, непрохідні ліси, високі гори. Люблю поезію писану і неписану, мальовану і немальовану. Люблю ритм зір на небі і голос життя на землі. Але лютий я на все, що погане, брехливе і жалом кривди кусає.

Приміточки:

Дєдя – тато, батько

Пообвінювали – наділили

Трібувати – пробувати

Газда, газдиня – господар, господиня

Флояр – сопілка

Нараквиці – рукавиці

Кабат – мундир

Гердан – вишивка бісером

Сеніор – тут у значенні керівник

Конципієнт – помічник

Кагла – заслонка в димарі

Чупер — чуб

1 2