У вузьких межах родинного життя відбито градації руйнування людських начал, безпосередньо залежних від масштабів матеріальних інтересів.
Несмішні комедії Кропивницького належать до типологічного ряду творів, які у свій час дали підстави О. Скабичевському визначити своєрідність російської комедії, насамперед — Островського. На відміну від європейської комедії звичаїв, зокрема Мольєра, зауважував критик, в російській комедії персонажі, що є носіями протилежних моральних норм, ведуть бесіду, не помічаючи, що вони говорять зовсім різними мовами, про різні предмети, не розуміючи один одного. Це стосується як основного конфлікту творів Кропивницького, так і побічних. Людьми різних світів виявляються просвітителька Надежда і покруч Микола, а також ті селяни, які всерйоз вважають її відьмою ("Супротивні течії"), пани відживаючі й прийдешні — Смородина і Шклянка ("На руїнах"), навіть члени однієї сім'ї ("Чмир", "Мамаша", "Дійшов до розуму" й ін.).
У зображенні сімейних конфліктів, через які як їх справжня першопричина виразно просвічують актуальні соціальні проблеми, Кропивницький найближче підходить до новітньої драми, хоч і у виборі матеріалу, і в засобах розгортання конфлікту, тобто в зовнішньому вияві внутрішньої думки твору, він лишається вірним традиції. Ці особливості творчості письменника вводять її в контекст європейської драматургії, де саме в 70—90-ті рр. на перший план висуваються соціальні та моральні проблеми: викривальне реалістичне зображення дійсності у творах Г.Ібсена, Р. Бракко з особливим загостренням проблеми становища жінки в сім'ї та суспільстві.
Не випадково, отже, що до найгостріших, найдосконаліших, при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належать драми "Глитай, або ж Павук", "Дві сім'ї", "Олеся". Франко вважав найкращими його творами "Дві сім'ї", де "без театральної інтриги розвивається акція драми дуже природно і з поетичною правдою, основаною на різнорідності характерів" (41, 398), та "Зайдиголова" — "талановито написану студію з народного життя, де театральну інтригу заступає дійсний конфлікт різнорідних характерів... і де акція без штучної підмоги розвивається натурально від початку до кінця, творячи при тім ряд театрально ефектових сцен" (41, 397). Відзначеної критиком гармонії природності й сценічності драматург досягав щоразу заново, наполегливо відстоюючи принцип правдивості, закликаючи зберігати при тому почуття міри, за яке йому часом доводилось вести боротьбу не тільки з посередніми акторами, а й з видатними.
Драми Кропивницького "Глитай, або ж Павук", "Дві сім'ї", "Олеся", "Зайдиголова", "Доки сонце зійде...", "Замулені джерела", "Перед волею", "Розгардіяш", "Супротивні течії" дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів — від часів кріпаччини до початку столыття. Безправність її становища, підсилювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав у різних суспільних прошарках. Беззахисними жертвами цих антигуманних умов, нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана ("Доки сонце зійде...") й Олена ("Глитай, або ж Павук"), заможна міщанка Зінька ("Дві сім'ї"), дочки поміщиків — емоційна, поривчаста Орися ("Перед волею") та освічена розсудлива Женя ("Замулені джерела"). Активну боротьбу ведуть і зрештою перемагають Олеся ("Олеся"), Домаха ("Зайдиголова"), Катря ("Розгардіяш").
Драматург роздумує над трагедією жінки й у тих творах, де вона виступає як другорядний персонаж,— незалежно від жанру. Слова "отут ще живе місце" говорять своїм чоловікам, які катують їх, і позасценічна героїня водевілю "Дійшов до розуму", і Зінька у трагедії "Дві сім'ї". У веселій "комедії з співами" "Джигун" спокійно, майже з усмішкою, як про щось цілком буденне, розповідає чоловік, як він бив свою жінку: "...так оддубасив, що більш тижня вилежала; аж втомився, б'ючи!.." І про інших мова йде: "Недзя, брат, їх не бить — такий закон!.. Закон недзя не сповнять..."
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії),— лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі "акторського напівциганського життя", і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Його хвилюють події 1905 р.; в одному з листів він мріє про ті часи, коли правда здолає кривду і можна буде "хоч разочок дихнуть вільним повітрям, почути вільний спів "Марсельєзи"". Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
Творчо розвиваючи традиції Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Некрасова, Кропивницький зробив свій внесок у літературу критичного реалізму зображенням запеклої класової боротьби в українському селі другої половини XIX ст. Істотної еволюції зазнали його позитивні герої: від довготерпіння й пасивного протесту до здатності аналізувати обстановку, усвідомлення себе як особистості, до соціальної активності. Цілий ряд драм і комедій Кропивницького є своєрідним аналогом "ідеологічних" повістей І.Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Кониського, які І. Франко назвав "першими пробами" малювання нових суспільно-політичних течій нашої суспільності.
Визначальними рисами художнього мислення письменника є інтерес до найгостріших моральних та політичних проблем сучасності, що знаходив вияв у публіцистичній загостреності, сатиричній спрямованості багатьох його п'єс. Твори драматурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому переважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві явища, події (зокрема, наростання революційної боротьби на рубежі століття), що й зумовило пошук ним нових драматургічних форм.
/ История украинской литературы. В 2-х т. К. ; Наукова думка, 1987.— т.1, стр.418-425.