Багряний Іван

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Багряний Іван
  • Багряний Іван
  • Багряний Іван
  • Багряний Іван

Натомість "Сад Гетсиманський" закриваємо — не біймося цього банального вислову — з почуттям духового підсилення. Що страшніші речі діються в книжці, то більшу віру в людину викликають у читача".

"З одного боку книжка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку — є виразним свідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків" ("Культура", 1951, ч. 1).

Лободовський вловив ще одну прикмету Багряного-письменника — його здібність до оптимізму серед трагедії, його гумор серед відчаю, його "кошмарний гротеск". Людина Багряного перемагає "в глухій війні, що провадиться на величезних просторах євразійської імперії".

За ці високі прикмети критик терпить письменникові його вади, що походять не то з браку часу, не то з незавершення літературної культури. Це деклямаційність, многословіє, резонерство, сировість, неочищеність. Ці хиби є в прозі, і в поезії, і в драмі Багряного. Але найбільше позначились вони на поетичному його доробку, де такі шедеври, як "Собачий бенкет", є винятком.

Здоров'я, сила, лицарськість і любов до людини та до свого народу — ці прикмети знаходить Юрій Шерех у "Тигроловах", вважаючи, що Багряний цією повістю "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". ("Твір про мистецтво стріляти", "Українські Вісті", 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькій пресі свідчить про те, що "Тигролови" стали новим — і саме українським — словом у пригодницькому жанрі світової літератури.

Іван Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішла ця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Він мав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природно зринає в ліпших бароккових своєю природою місцях його творчости якась підземна течія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми і чужими.

Гора наклепів на Багряного вивершилася в 1963 році, перед його смертю, брудною книжкою "На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного". Підписана псевдонімом, ця книжка має прямий логічний і змістовий зв'язок з радянськими нападами на Багряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника і діяча.

У Достоєвського є одне місце про талант і нікчемну злобу: "Ти ще нікому непотрібний, тепер ніхто тебе не знає і не хоче. Так світ іде. Почекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе є обдарування. Заздрість, дріб'язкова підлість, а найбільше глупота наляжуть на тебе сильніше за злидні. Талантові треба співчувати, йому треба, щоб його зрозуміли; а ти побачиш, які пики обступлять тебе, коли хоч трохи досягнеш мети. Вони будуть ставити в ніщо і з презирством дивитися на те, що в тобі виробилося тяжкою працею, терпінням, голодом, безсонними ночами. А ти задирливий, ти часто недоречно гордий і можеш образити самолюбну нікчемність, і тоді біда, ти будеш один, а їх багато: вони тебе замучать шпильками".

І замучили. В листі-оголошенні згаданої вище пасквільної книжки написано, що вона "є вбивчою для Івана Багряного". Шизофренічна своєю одвертістю претенсія бути вбивцею. Насправді це була тільки остання шпилька серед страстей тієї української Голготи, що її пережив і змалював Іван Багряний.

Юрій ЛАВРІНЕНКО

"Листи до приятелів", с.127-128, 1963.

(За книгою "Українське слово" — Т. 2. — К., 1994.)

1 2