Проте, наперед визначаючи драматургію для своїх персонажів, С. не знебарвлює їхньої перспективи категоричною однозначністю — ніби залишає можливість скеровувати власне життя попри обставини й неприязну реальність. У кожному розділі роману психологічна атмосфера оповіді цілком відповідає психології героїв. Дощ супроводжує дійство роману — від густих зловіщих струменів, коли Тихін полює на своїх жертв, й до майже сакральної очисної зливи з громовим розверзанням небес, під час якої Ніні являється ангел — у кедах, спортивному костюмі та зі сяйливим мечем, яким пізніше "зтинає" голову попові (сцена відсилає до евангелійної притчи, в якій Ісус Христос перекидає столи і розкидає гроші торговців у дворі храму).
У 2004 р. виходить друком роман "Дикі квіти". У романі кожен із розділів написано від імені героїв роману — членів пересічної української родини. Сімейні негаразди, конфлікти та подружні зради чоловіка Степана і дружини Лариси є тим ґрунтом, на якому зростає їхній син — Вовик. Н. Бернадська звертає увагу на те, що "обділені справжнім родинним теплом діти нагадують дикі квіти тому, що самі дорослі здичавіли: не можуть знайти спільну мову навіть у мікрокосмосі родини, виконують вигадані ними ж ролі батька, матері, але не є ними насправді". Постмодерністську манеру письма С., яка з найбільшою виразністю проявилася у романі "Осінь за щокою", написаному раніше за "Сліпий дощ", "Дикі квіти" та "Клітку для неба", в "Диких квітах" завуальновано. Така латентність насамперед свідчить про те, що постмодерністська естетика цікавить С., який у виборі засобів насамперед виходить із ідейного задуму твору, лише в аспекті отримання певного технічного арсеналу художньо-виразових засобів, котрі сприяють образній багатоплановості. Мінімалізуючи сюжетні колізії й увиразнюючи проблематику "Диких квітів", С. викликає у читача відчуття постійної авторської присутності, причетності до дійства. Особливо щирим є середній розділ роману "Калюжа пізнання", написаний від імені хлопчика. За Н. Бернадською, "образ Вовчика позбавляє роман В. головної постмодерністської художньої домінанти — "ідеологічної" безсторонності". Життєвий побутовізм, у котрому вибудовуються сюжетні лінії роману, С. насичує блискучим гумором та іронією (Є. Баран зауважує, що побутовізм у творчості С. "урівноважується майже біблійними одкровеннями").
До наступної книжки С. "Клітка для неба" (2006) увійшли три повісті: "Клітка для неба", "Глобус України", "Кенгуру завбільшки з цвіркуна". Збірка повістей стоїть осторонь попередніх прозових творів письменника й вирізнюється лірико-поетичною легкістю письма та наскрізною сюжетністю з елементами фантасмагорійної притчевості.
Роман "Осінь за щокою" (перший великий прозовий твір у доробку С.), який складається з восьми новел, вийшов друком у 2006 році. У романі є виразними елементи інтелектуальної літературної гри, в якій поєднуються різні жанрові складові (драматургічні, поетичні), непередбачуваність сюжетних ходів, позірна відсутність ідеологічного та проблематичного забарвлення. Головний герой книжки — письменник, життя якого напрочуд щільно переплітається з життям його літературних персонажів. Письменникове ім'я в устах матері, друзів, коханих і некоханих жінок не має чіткої "філологічної правильності", а тому й вимовляється по різному — Талик, Віктор, Віталій, Дуля, Вектор, Тюлечка, Скурвий Син, хоча за паспортом, повідомляє С. у передостанній новелі "Коротка стрілка жіночого годинника", письменник й узагалі йменується Вікентієм. Перебуваючи у ролі головного героя, письменник фіксує на папері свої випадкові та обов'язкові зустрічі, даючи літературним персонажам дивні імена (Зела, Кір, Кола, Ого, І Ван Син, Ія). (С.: "Я вигадую своїм героям імена, які б підкреслювали їхню нетутешність та інородність. (…) Дуже часто імена моїх героїв це не власні імена, а прізвиська, які покликані приховувати істинну суть. (…) Існує чимало наворотів, пов'язаних з ім'ям, для мене ж це тільки ще одна можливість, скориставшись цим подвійним дном, провезти, якусь важливу або цікаву для мене художню деталь контробандою".) Загальний сюжет кожної новели, котра у свою чергу містить у собі безліч мікросюжетів, у С. є максимально знерухомленим (за винятком поодиноких подієвих сплесків: відвідини художника Юзя, доставка холодильника у ремонт, потрапляння до відділу міліції або численних оповідей у новелі "Чорнильниця Чехова"). Сюжетна статика є своєрідною авторською позою для медитації: перебуваючи в ній, С. концентрує увагу на динамічній психології своїх героїв і на новому рівні активізує фабулу. Залишаючи у кожній із новел місце для діалогу та розмови, С. моделює різні психологічні ситуації, в яких поперемінно опиняються: письменник і його alter ego, письменник і сусіди (про існування яких — а тим паче про їхнє зацікавлення його творчою особою — він і не підозрює), письменник і його знайомі, Чоловік та Жінка/Жінки (Арсен і Зела, Кір і Кола, Ого і дівчина, І Ван і сестри Ія та Зоя, головний герой і Данута, головний герой і Марта).
Олександр Клименко