Чинне місце в експозиції музею займає унікальна знахідка на теренах Боярки – чавунний декоративний щит 17ст.
Іванов І.І. свою мрію про викладання не полишав і, нарешті, високе начальство дозволило викладати у Боярській вечірній школі.
Вчитель-словесник переймався могилою видатного українського письменника Володимира Cамійленка, який за козацьким звичаєм в 1925 році був похований у Боярці біля Свято-Михайлівської церкви. Завдяки наполегливості Іванова вже в 1964 році вперше на державному рівні відзначався день народження (100-річчя) Володимира Cамійленка. Це були часи Хрущовської "відлиги", і заборону з імені В.Самійленка було знято.
У 1958р., навесні, прийшло повідомлення : "Справу по звинуваченню Іванова Івана Івановича, 1911 року народження, який працював до арешту викладачем Роменської середньої школи №4, переглянуто президією Сумського обласного суду 2 липня 1958 року.
Постанову особливої наради від 9 березня 1937 року щодо Іванова Івана Івановича скасовано, а справу припинено за недостатністю зібраних доказів. Громадянин Іванов І.І. реабілітований".
Після офіційної реабілітації Іванов багато писав, листувався з редакціями, письменниками. Залишив спогади про Максима Рильського, Миколу Зерова, Дмитра Загула. Збереглися чернетки його листування з Леонідом Первомайським, Іллею Еренбургом, Костянтином Паустовським, Максимом Рильським, Іриною Коцюбинською.
Учитель-словесник І.І. Іванов міг би стати прекрасним літератором. Але його життя було поламане зловісною долею.
Він встиг залишити нам, своїм нащадкам, лише одну книгу, якою дебютував у… сімдесят сім років і, яку, нажаль, йому не судилося побачити. Та й закінчити він її не встиг. Хвороба не дала можливості дописати свою колимську повість, обірвала рукопис на півслові. Недописаним залишився його останній третій рік життя на Колимі.
Варто згадати про людину, яка відіграла значну роль у підготовці та видані цієї книги — учня Івана Івановича, Степана Лавриченка, який вечорами та у вихідні дні розшифровував зошити свого учителя, уточнював прізвища, набирав тексти на друкарській машинці, звіряв написане у хворого автора книги.
І, нарешті, у 1989 році накладом у 115 тисяч примірників вийшов перший роман невідомого автора, який нетерплячі читачі рвали буквально із рук.
Серце Іванова Івана Івановича перестало битися через жорстокий інсульт 14 квітня 1989 року.
Його донька Ада Іванівна Рябуха свято зберегла прижиттєві напрацювання свого батька: аркуші з віршами, що були написані в заслані та на волі, велику кількість колимських краєвидів аквареллю, гуашшю та сангіною, які були написані у вільний від роботи час, недовершені літературознавчі рукописи. Іванов залишив нащадкам надзвичайно цікаву повість-есе про художника Костанді Киріака Костянтиновича та листування з його родиною. Збереглася переписка з донькою Костанді, Ганною Киріаківною, в якій вона відкриває невідомі сторінки життя свого батька і дякує Іванову за увічнення його пам'яті . Ада Іванівна Рябуха передала увесь цей неоціненний архівний матеріал до Боярського краєзнавчого музею.
У 2008р. громада міста вшанувала пам'ять Іванова І.І. встановленням меморіальної дошки, на будинку, де він жив і де нині мешкає його донька Рябова Ада Іванівна по вул. Світлогорська, 3.
Іван Іванович Іванов відноситься до тих світочей, без яких жоден народ не міг би стати народом. Він вніс вагомий вклад в збереження культурної спадщини нашої Київщини та історії в цілому.