Драча представлений ще одним твором — "Балада роду", хоча він також, як і "Балада про соняшник", не вкладається в загальноприйняте визначення цього жанру. У цьому творі поет передає щире переконання в безсмертності українського народу попри всі негаразди, які йому довелось пережити:
Сто скажених сивих бід Та й сушило ж роду вроду, Та не висхне зроду рід Ні в погоду, ні в негоду.
У цій поезії І. Драч звертається до змалювання відомого з усної народної творчості образу стежки як символу життєвої дороги людини:
Внучок тупцю тупотить. Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче. Сто стежин у світ летить, Він — сто першеньку протопче...
Перед кожним поколінням роду відкривається своя дорога, якою йому (поколінню) доведеться іти, тому кожен представник свого народу має усвідомлювати, що від його вибору, від його дій у житті залежатиме життя цілої нації. І згадка про внука, що "тупцю тупотить", бо тільки-но вчиться ходити, не випадкова: автор вказує на нерозривний зв'язок поколінь, коли віддіда до онука, від, баби до онуки передаються ті найцінніші знання, традиції, уявлення, які й дають можливість не загинути цілому народу. Останні рядки поетичного твору мають урочисто-піднесене звучання, наголошуючи на вірі автора в світле майбутнє українців:
Роде рідний! Не стлумить Нашу жилаву породу — Сто вітрів в ногах лежить Мого роду і народу...
Трьома крапками в кінці твору Іван Драч дає можливість зрозуміти, що історія українського народу не дописана, що і наступним поколінням доведеться багато чого вписати в життєпис нашої нації.
Наприкінці XX ст., а саме 26 квітня 1986 року Україні випало пережити чорнобильську катастрофу. Аварія на 4-му блоці Чорнобильської атомної електростанції переросла в глобальну катастрофу — не тільки екологічну, але й, у першу чергу, моральну. Поети і письменники намагалися осмислити цю трагедію, розкрити її жахливу правду, приховану за стриманими повідомленнями тогочасного радянського уряду. З таким завданням прагнули впоратися Б. Олійник у поемі "Сім", В. Яворівський у романі "Марія з полином в кінці століття", Ю. Щербак у документальній повісті "Чорнобиль" та деякі інші. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема Івана Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована спочатку в журналі "Вітчизна" (1988р.), а потім у збірці "Храм сонця" в цьому ж році, хоча твір був написаний в 1987р. На відміну від інших авторів, поет хотів не так показати перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати в сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Поема-мозаїка "Чорнобильська мадонна" постала як спокута й прозрін ня дорогою ціною.
За безладу безмір, за кар'єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим... —
заключна строфа фрагмента поеми, озаглавленого гірко-саркастично: "Ода молодості". Прагнучи передати багатоликість народної біди, поет зберігає й фактологічну основу, портретну конкретику, подає зразки "сучасного фольклору":
На горі горить реактор. Під горою оре трактор,
цитує колег-письменників, переповідає розповіді —учасників ліквідації аварії, вловлює її закордонне відлуння. Із цієї мозаїки постає багатошарова структура, де алегорія єднається з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти — зі сповідальними, постає естетично пережита художня істина.
Ще на початку своєї літературної діяльності багато хто з шістдесятників застерігав сучасників і нащадків від "варварів із атомного віку":
Пильнуйте, люди добрі й щирі.
Не спіть, учені і женці!
Чатують вас людинозвірі
з страхіттям атомним в руці
(В. Симоненко, "Невже?").
Іван Драч також чи не першим висунув вимогу моральної відповідальності людини за непрогнозованї результати НТР ("Балада ДНК", "Балада про кібернетичний собор"). Та, на жаль, усі ці перестороги вчасно не були почуті. За гіркою іронією долі, саме Драчеві судилося "оспівати" будівництво Чорнобильської атомної станції. Щоправда, в його циклі "Подих атомної" зі збірки "Корінь і крона" немає "рожевого" захоплення величчю ядерної потуги, а скоріше психологічні портрети справді гарних і працьовитих людей, які споруджували електростанцію. Цікавий факт з біографії Івана Драча: він є одним з небагатьох, хто не вивозив після вибуху на АЕС поквапливо своїх дітей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні й наданні першої допомоги і сам теж зазнав опромінення. Тому глибоко індивідуальним болем", сердечною тривогою відгукнулася у серці поета глобальна катастрофа. "Чорнобильська мадонна" — це голосіння і покаяння, скорботна "материнська пісня з чоловічої душі".
Образ Матері-Мадонни — один з традиційних в українській літературі. У часи найбільших історичних випробувань наш народ шукав захисту й відпущення гріхів саме в Матері Божої, його за-ступниці-берегині. Марія Оранта, здійнявши руки над цією землею, боронила від всякої скверни Київську Русь. Запорожці не
йшли в бій, не попросивши в неї благословенна. Тому в творчості майже кожного письменника можна "Скорбна мати" Тичини, Марія з однойменного твору Упаса Самчука. "Чорнобильська mk't донна" — неначе продовження цього ряду. Автор у пролозі до поеми звертається до багатовікової традиції"зображення Мадонни, водночас переживаючи глибокі сумніви щодо власного права виразити в слові грандіозну катастрофу, перед якою всі слова безсилі, забуденні й замалі. Водночас він усвідомлює, що й мовчати не має права, коли душу гнітить обов'язок сказати правду про вселюдську трагедію. Уже не поет пише про Чорнобильську Мадонну, а Вона пише ним. Він бачить її профіль у кожному жіночому обличчі, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати — Мадонна — Україна зливаються в уяві митця, розгортаючи галерею жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, Жінка-Мати (у тому числі майбутня, якій ще треба буде родити), Мати-Батьківщина — усе це грані: одного образу. Багатоголосся, розмаїття емоційних тональностей — від бурлеску до-патетики, від сатири до трагізму — виливаються у своєрідний жанр "поемн-мозаїки" (за визначенням А. Ткаченка), складеної з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов'язаних епізодів, об'єднаних, проте, спільною ідеєю— покути за страшний гріх перед своїми дітьми й матерями, своїм народом, своєю землею. Тому в поемі, цеге-тральною є проблема людської відповідальності за долю цілої планети. Адже коріння трагедії поет вбачає насамперед в моральній площині: багатолітнє "христопродавство", споживацько-утилітарне ставлення до світу помстилося на народові. "Помста вона і є — Чорнобильська чорна Мадонна". Поема — це твір філософської глибини й високого етичного пафосу, проблематика якого сягає далеко за межі самих лишень причин і наслідків катастрофи. "Чорнобильська мадонна" — це крик болю. Крик несамовитого болю від страшенної рани, завданої природі, Україні, людині, людству. "Чорнобильська мадонна" — це пересторога.-Пересторога синам України і синам усієї Землі: будьте пильні, будьте людяні, будьте правдиві, інакше планета не витримає наруги — і вибухне божевіллям.
Отже, протягом трьох десятиріч літературної діяльності І. Драч видав багато збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах мовами народів СРСР та основними мовами світу. Він є лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії — "Пропала грамота" (1971) і "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1984). У співавторстві з І. Миколайчуком написав кіноповість про композитора Миколу
Лисенка; у співавторстві з М. Мащенком — два екранізовані ним сценарії — "Мама рідна, улюблена" (1986) та "Зона" (1988).
Усе це дає право стверджувати, що Іван Драч — це, безперечно, непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі.
Іван Драч помер 19 червня 2018 року після тривалої хвороби.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Балада про соняшник", "Етюд про хліб", "Крила", "Балада роду", "Балада ДНК", "Чорнобильська мадонна", "Балада про творчість".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Тихолоз Б. Поети-шістдесятники: Іван Драч // Усе для школи. Українська література: програми, тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести. — К., Львів, 2001. 11 клас.
2. Ткаченко А. Іван Драч // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 2.
3. Ільницький М. Іван Драч. — К., 1986.
4. Сонце і слово: Штрихи до портрета Івана Драча // Українська мова і література в школі. — 1986. — № 10.
5. Ткаченко А. Художній світ Івана Драча. — К-, 1992.