У консерваторії його більше не бачили. Додому він теж не повернувся.
18 травня 1979 р. скалічене тіло 30-літнього композитора (покручені пальці, сліди тортур на обличчі) знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу повішеним. На опізнання тіла допустили тільки матір, навіть батька не допустили.
Офіційну версію — самогубство — громадськість піддавала сумніву як 1979 року, так і тепер. Рідні та друзі були переконані в тому, що смерть Володимира — вбивство, виконане КДБ за наказом згори. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Попри попередження спецслужб у всіх львівських установах і навчальних закладах про те, що відвідування похорону "небажане", десятки тисяч львів’ян вийшли проводити улюбленого композитора. Багатьох діячів культури після похорону заарештовано, переслідувано, позбавлено посад і піддано цькуванню. Архіви самої справи (вбивства) ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривали аж дотепер, посилаючись на гриф "таємно", а можливо тому, що ще живі учасники тих драматичних подій.
Пізніше, відновлюючи картину трагедії, друзі та родичі пригадали, що Володимир говорив їм про дзвiнки з анонімними погрозами на свою адресу. Докладно про життя і смерть Володимира Івасюка розповідає книга батька композитора "Монолог перед обличчям сина" (Михайло Івасюк. 2000 Золоті літаври, Чернівці). Одразу ж застерігаємо читати рекомендовану на багатьох сайтах книгу "Життя і смерть Володимира Івасюка", де, за словами родичів композитора, велика кількість неточностей. В інтернеті з’явилося також кілька бридких фільмів, метою яких є довести або вбивство заради пограбування, або самогубство. Надзвичайний цинізм цих фільмів ясно свідчить як про авторів, так і про їхній задум. Отже, й нині постать Івасюка не дає декому спокою…
Після похорону твори Володимира Івасюка було заборонено виконувати. Ненависть "когось" до творця була такою несамовитою, що його могилу тричі підпалювали.
Володимир Івасюк назавжди увійшов в історію українського мистецтва та історію України як світлий вісник нездоланної весни, духовного пробудження, воскресіння. Його знакова для України постать височить символом незламної мужності, беззастережної щирості та високого професійного обов’язку митця перед своїм народом.
Творчий доробок:
107 пісень, 53 інструментальні твори. Серед них: фортепіанна "Сюїта-варіації на теми української народної пісні "Суха верба'", "Сюїта-варіації для камерного оркестру" (1977); три п’єси для фортепіано; "Осіння картинка" — для віолончелі; три п’єси для скрипки і музика до вистави "Прапороносці" (1975), "Мезозойська історія" (1976).
Всеукраїнський конкурс молодих виконавців "Червона рута" був одним із найперших фестивалів в Україні. Ця подія сколихнула країну і змусила її продерти очі від летаргійного сну застою. На Буковинській землі у дні першої "Червоної рути" було продемонстровано могутнє й потужне прагнення народу нового, незалежного шляху. До організації фестивалю були причетні журналісти (а саме Іван Лепша), які на сторінках газети "Молодь України" виступили з пропозицією вшанувати пам’ять загиблого українського генія Володимира Івасюка великим пісенним святом. А місцем його проведення обрати Чернівці — місто, де й народилася пісня "Червона рута". Чиновництво намагалося творити перепони, взяти контроль у свої руки, але організаторам вдалося відстояти своє. І 17 вересня 1989 року на стадіоні "Буковина" відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю "Червона рута". Воно було таким, яким його бачили й планували організатори — з синьо-жовтими прапорами (то був шок для партійних чиновників), з гострим і відвертим виступом Дмитра Павличка, з піснею про Народний Рух Тараса Петриненка. В ефір вийшли Віка Врадій зі знаменитою піснею "За тобою, Морозенку, Україна плаче", Андрій Миколайчук із "Підпільником Кіндратом", Андрій Середа з піснею "Суботів" та Андрій Панчишин із піснею про приїзд Горбачова у Львів. Тарас Курчик співав "Віддайте мову", а Віктор Морозов — про чернівецьку хворобу. Тобто, найбільш замовчувані справи партії й уряду були винесені на фестивальні сцени. У рамках фестивалю відбувся і вечір пам’яті Володимира Івасюка та відкриття меморіальної дошки. Цим було знято неофіційну заборону на його ім’я і творчу спадщину.