Не існує й усталеного погляду на проблему періодизації творчості драматурга. Деякі вчені, зокрема М.Морозов, О.Смирнов, Ю.Шведов, М.Шаповалова відзначають в його творчості три періоди, кожен з яких характеризується домінуванням певних умонастроїв та жанрових форм, пріоритетною увагою автора до певних проблемно-тематичних вузлів та ідейних концептів. Перший період (1591–1601) вони називають "оптимістичним", оскільки написані в ті часи твори – а це і дев'ять історичних хронік, і веселі, сповнені життєстверджуючого пафосу комедії, і ранні трагедії "Тіт Андронік" (1593-94), "Ромео і Джульєтта" (1594-1595) та "Юлій Цезар" (1599-1600) – просякнуті вірою в торжество позитивних начал, у можливість перемоги сил добра, справедливості, людяності й розуму. Щоправда, останню зі згаданих трагедій здебільшого вважають рубіжним твором, який провіщує нову емоційно-світоглядну парадигму, що визначатиме провідну тональність наступного – "трагічного" – періоду творчості драматурга.
Саме другий період (1601–1608), коли повною мірою розкрився поетичний геній Шекспіра, а глибокий смуток його філософських прозрінь явив себе світові у неосяжній величі монологів Гамлета і короля Ліра, по праву вважається зоряним часом Великого Барда. В написаних у цей період трагедіях "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Коріолан" і "Тимон Афінський" найбільш цілісно представлена Шекспірова візія складного і суперечливого духовного світу особистості, відчутно проступає критичне ставлення до гуманістичної ідеалізації людини. Навіть у комедіях "Троїл і Кресіда", "Кінець діло хвалить" та "Міра за міру", які за своїм емоційним настроєм і драматичною структурою помітно відрізняються від ранніх Шекспірових комедій, відчувається гіркий присмак глибоких розчарувань, сумніви у можливості реалізації ідеалів добра і справедливості. О.Смирнов назвав цей період творчості драматурга "часом трагічного гуманізму"1, а О.Анікст співвідносив його з маньєризмом, наголошуючи на тому, що саме у великих трагедіях Шекспіра "проявилася реакція на гармонійний стиль Ренесансу, виникло нове розуміння природи людини, яке підкреслює її глибоку внутрішню суперечливість"2.
Останній, так званий "романтичний", період творчості Шекспіра охоплює 1608–1613 роки. Написані в цей час трагікомедії "Перікл", "Цимбелін", "Зимова казка" і "Буря", а також історична хроніка "Генріх VIII" сповнені драматизму, що характерний для творів другого періоду, проте позбавлені песимізму. Фінали трагікомедій, які інколи називають романтичними драмами, щасливі, однак цим творам бракує тієї безжурної веселості й світлого гумору, що притаманні раннім комедіям.
Безперечно, така періодизація, що вибудовується на базі певних абстрактно визначених критеріїв, є досить умовною. На художню творчість англійського драматурга впливало чимало факторів, серед яких слід назвати і соціально-політичну реальність, і обставини особистого життя, і еволюцію світоглядних та естетичних уявлень автора. Усі вони певною мірою детермінували динаміку й характер творчого процесу, тож цілком природно, що й схема періодизації творчості Шекспіра багато в чому залежить від тих критеріїв, які покладаються науковцями в основу цієї періодизації. Пітер Александер, приміром, спираючись на біографічний контекст, виокремлює чотири етапи творчого розвитку В.Шекспіра: 1584–1594, 1594–1599, 1599–1608, 1608–1613 роки. Також на чотири періоди, хронологія яких, щоправда, дещо відрізняється від запропонованої П.Александером, поділяють творчість Великого Барда і російські дослідники О.Анікст, А.Горбунов, І.Шайтанов, котрі, акцентуючи увагу на стильовому аспекті, співвідносять художні пошуки драматурга з провідними стилями пізнього англійського Відродження – ренесансом, маньєризмом і бароко.
Творча біографія Шекспіра завершується 1613 роком. Саме цього року під час прем'єри "Генріха VIII" внаслідок трагічного збігу обставин спалахнув і згорів до тла театр "Глобус", театр, на сценічних підмостках якого протягом майже 15-ти років народжувалися і вмирали, перемагали і зазнавали поразок, страждали і розмірковували в пошуках смислу буття сотні шекспірівських героїв. Під час цієї пожежі, як вважається, й згоріли рукописи Шекспірових п'єс. Приблизно через рік "Глобус" буде відбудований заново, але "потрясатель сцени" вже не напише для його відвідувачів жодного нового рядка…
Відійшовши від театральних справ та покинувши столицю, драматург повернувся до рідного Стретфорда, де й жив разом зі своєю родиною до самої смерті. Щоправда, він остаточно не втрачав контактів з тими, з ким його пов'язувало багаторічне віддане служіння Мельпомені. Свій останній день народження він відзначив у товаристві колег-драматургів Бена Джонсона та Майкла Драйтона, і майже одразу після цього вмер. Це сталося 23 квітня 1616 року. У своїй духівниці окрім родичів і стретфордських друзів Шекспір згадує й лондонських товаришів – акторів Джона Гемінга, Річарда Бербеджа і Генрі Кондела. Згодом, через сім років по смерті Великого Барда, саме Гемінг і Кондел підготували до друку повне зібрання його творів – так зване Перше Фоліо (1623). Це видання, що побачило світ завдяки наполегливій праці Шекспірових друзів і покровительству синів Мері Пембрук – Вільяма, графа Пембрука і Філіпа, графа Монтгомері, й стало найкращим пам'ятником "солодкоголосому лебедю Ейвона", джерелом нетлінної слави його божественної музи.
Смирнов А. Из истории западноевропейской литературы. – М.-Л., 1965 – С.195.
Аникст А. Шекспир и художественные направления его времени / Шекспировские чтения 1984. – М.,1986. – С.64.