Проте як діяч у цьому першому і єдиному романі практично не показаний.
Одна з провідних в останньому творі Достоєвського — наскрізна у його творчості тема краси, яка постає аж ніяк не "нормальністю" та "здоров'ям", а "страшною та жахливою річчю". Письменник знову підкреслює її двоїстість, почасти — вабливість, "інфернальність": "Тут диявол із Богом бореться, а поле бою — серця людей". Краса — стихія, пов'язана з "широкістю" людської особистості, котра "вже з ідеалом содомським у душі не заперечує й ідеалу Мадонни". Як для Героя підпілля, Свидригайлова та Ставрогіна, естетизм багато в чому спричинює трагедію Дмитра Карамазова. Проте "нова людина", яка народилася в Миті, через те й нова, що вже не естетична, а етична.
Наприкінці 70-х pp. Достоєвський постійно виступав перед аудиторією з читанням розділів із власних творів, уривків із М. Гоголя, віршів О. Пушкіна, віддаючи особливу перевагу "Пророку". Все частіше самого автора "Щоденника письменника" пошановували цим званням, яке остаточно закріпилося за ним після промови на відкритті пам'ятника Пушкіну у Москві 8 червня 1880 р.
Багато років письменник страждав від трьох важких хвороб: епілепсії, емфіземи легень і, ймовірно, туберкульозу. Далися взнаки і творчі перевантаження, і нелегка доля. Не дивно, що Достоєвський передчасно помер. За його труною йшов багатотисячний натовп, біля могили на Тихвинському кладовищі Олександро-Невської лаври проголошувалися полум'яні промови.
XX століття з його соціальними потрясіннями та духовною переорієнтацією людства — час справжнього визнання геніального письменника. Твори Достоєвського перекладені десятками мов і їх читають із неослабним інтересом, який перш за все спричинений запропонованою тут новою концепцією людської особистості.
Твори Достоєвського зажили широкої популярності в Україні. Із Достоєвським була особисто знайома X. Алчевська, листувалася з ним і залишила спогади про зустрічі з письменником ("Передуманное и пережитое", 1912). І. Франко не раз згадував Достоєвського у своїх статтях, називаючи його найгеніальнішим російським письменником, а в "Тюремних сонетах" порівнював долю Достоєвського і Т. Шевченка. Полемізуючи з деякими сторонами світогляду Достоєвського, Франко високо цінував гуманізм письменника, його майстерність, своєрідний психологізм творів. До творчого досвіду Достоєвського зверталися О. Кобилянська, М. Коцюбинський, Леся Українка. Окремі твори Достоєвського переклали І. Франко, Олена Пчілка, М. Подолинський, Т. Бордуляк, О. Косинський та ін., а у пізніший час — О. Кундзіч, І. Сергеев, Ф. Гавриш.
За О. Богдановою