з самого початку підкреслює найважливіші властивості людської натури: невдоволення досягнутим і прагнення до ідеалу. Заради того, щоби прожити життя заново, він заставляє душу дияволові. Натомість Мефістофель дарує Фаусту молодість, і починається їхнє спільне сходження у звичайне життя. " Фауст" — це не лише філософська трагедія, яка оперує відстороненим поняттям, а й зображення конкретного реального життя Німеччини. Важливе місце в контексті займають народні сцени, про-никнуті лірикою і гуманізмом: "Біля міської брами", "Погріб Ауербаха", сцени з Мартою.
З надр народного життя виростає й образ Маргарити. Фауст вперше зустрічає Ґретхен, коли вона виходить з церкви. Вона благочестива і скромна, в неї є почуття честі, вона довго не піддається на диявольські хитрощі Мефіс-тофеля, проте сили нерівні. Фауст дарує їй коштовний убір, а сусідка Марта, за намовою Мефіс-тофеля, діє як досвідчена звідниця.
Трагедія Маргарити складається з підсвідомого здійсненого злочину і переконано взятої на себе за власну провину покари. Незважаючи на благання Фауста, вона відмовляється покинути в'язницю. Велич Маргарити в тому, з якою гідністю вона приймає сувору покару.
Фауст, який хотів зробити Маргариту щасливою, спричинився до її загибелі. Чи винен він? Він винен, якшо розглядати його як звичайну людину. Але він — символ людства, герой і героїня належать до різних світів. Щастя з Маргаритою для Фауста було би передчасним і неможливим, як зупинка на шляху до безкінечності.
У другій частині мандри Фауста продовжуються, але тепер він подорожує не лише в просторі, а й у часі, свавільно блукаючи епохами. У другій частині трагедії, чергуючись, змінюються два історичні періоди: Середньовіччя та античність. Ґ. створює велику кількість образів-символів, черпаючи їх із легенд і міфів, а також із власної безмежної фантазії.
При дворі німецького імператора Фауст виступає в ролі найближчого радника, на чому, ймовірно, позначилися життєвий досвід самого Г. і його просвітницькі ілюзії. Імперія спустошена, в країні панує хаос і розруха. Мефіс-тофель підказує, що слід почати з випуску паперових грошей під заклад земних багатств, а це остаточно призводить країну до краху. Сила таланту Г. не в конкретиці відображення історичного моменту, а в узагальнюючій символіці.
Символічне й кохання Фауста до Єлени Прекрасної. Чи врятує людство краса? У захопленні Фауста Єленою Г. відтворив одвічне прагнення людини до ідеалу. Але щастя Фауста коротке, воно зникає, як зникає міф, коли в нього втручається історична правда. В епізоді з Єленою позначився й певний етап духовного розвитку Г., пов'язаний із захопленням античністю в період "веймарського класицизму". В образі Ев-форіона — сина Фауста та Єлени — Ґ. втілив Байрона та його загибель в Греції.
Повертаючись у Середньовіччя, він бачить, що Європа охоплена новими битвами. Але Фауст не воїн, він — творець. У нього виникає план відвоювати частину суші в моря. Глобальна мета в його очах виправдовує загибель тих, хто перешкоджає йому. Ціна утопії — життя двох старих, Філомена та Бавкіди, чия хатинка заважає будівельним роботам. їхня смерть на совісті Фауста. Але й самого Фауста чекає сумний фінал. Він сліпий і не бачить того, що опинився в полоні Турботи, але не примирюється, не зупиняється навіть в останню смертну годину. Душа Фауста врятована, тому що життя його проминуло у прагненні до безкінечного.
-Творчість Ґ. вже на початку XIX ст. була широковідомою в Україні. Він був обраний почесним членом Ради Харківського університету (1827). Т. Шевченко називав геніального німецького поета великим, знав і любив твори, особливо трагедію "Фауст "
Перший переспів з Ґ. українською мовою належить П. Гулаку-Артемовському (балада "Рибалка", 1827). Невтомним популяризатором творчості Г. був І. Франко, який переклав багато його поезій, значну частину "Фауста" написав наукову розвідку про цей твір. З переспівами і перекладами творів Ґ. виступали П. Бі-лецький-Носенко, Ю. Федькович, П. Грабовський, Б. Грінченко та ін. У XX ст. твори Ґ.
українською мовою перекладали М. Рильський, М. Бажан, М. Терещенко, Д. Загул, І. Вирган, В. Мисик, С. Голованівський, І. Стешенко, М. Лукаш, Є. Дроб'язко та ін.
Багато тем та образів Ґ. увійшли у світову художню культуру, зокрема й українську. У розмовах із друзями, у бесідах і листуванні Г. невтомно повторював, що сюжети, теми й образи він знаходить в літературі минулого, в міфах і легендах.
Дійсно, всі сюжети Г., за винятком "Страждань юного Вертера", не нові, але Ґ. віддячив сторицею читачам майбутніх поколінь, як людина, котра завжди думала про майбутнє людства.