Вона росте поміж старих кущів, декотрі з яких майже зовсім зсохлися. Гадаю, що незабаром, коли поети завтрашнього і післязавтрашнього дня вивчать і культивують його ще краще, аніж їхні старші побратими, цим новим насінням буде засіяне все поле: лірика і драма". Не викликає подиву, що вільний вірш проникає також у драматургію Верхарна. Верлібром написані найпатетичніші пасажі його драми "Зорі" ("Les aubes", 1898). Драма ця в умовній утопічній формі розвиває тему "Повстання". Дія її розпочинається на обширній рівнині, над якою панує місто Оппідомань (із лат. Oppidum Magnum — Велике Місто). Місто в облозі неприятельських військ, оскільки у країні йде війна. Селяни з палаючих сіл натовпами втікають до міста, але уряд зачиняє перед ними браму. В умовах облоги в самому місті посилюється незадоволення народу діями уряду, який служить інтересам олігархічної верхівки, назріває вибух. Одночасно народний трибун Жак Ереньєн, який очолює обурені маси, готує мирне зняття облоги шляхом братання неприятельських військ з населенням міста. Грандіозна боротьба закінчується цілковитою перемогою народу. І хоча Ереньєн гине у цій боротьбі, фінал п'єси захоплено радісний. При величезному напливі народу руйнується статуя старої влади, і голос міського ясновидця проголошує: "А тепер хай спалахують Зорі".
Після "Зір" Верхарн написав драми "Монастир" ("Le cloitre", 1899) і "Єленазі Спарти"(1911). Але й згодом Верхарн залишається переважно ліриком.Завершає період 90-х років збірка "Лики життя" (" Les visages de la vie", 1899), яка ознаменувала водночас початок нового етапу в творчій біографії Верхарна. У віршах цієї збірки людина постає вже не стільки у своїх конкретних соціальних зв'язках, скільки у більш широких зв'язках зі всім величезним світом, що існує поза нею. Окрилена новою вірою, вона перестає бути жалюгідною піщинкою в космічних просторах. Усе відчутніше вона відчуває свою спорідненість з усім сущим, все більше усвідомлює свою здатність панувати над природою. Найполум'яніші рядки збірки присвячені визвольній і перетворюючій діяльності людини.
Цю ж лейтмотивну тему Верхарн продовжував розробляти і в збірках "Буремні сили" ("Les forces tumultueuses", 1902), "Безмежне сяйво" ("La multiple splendeur", 1906), "Величні ритми" ("Les rythmes souverains", 1910). Тільки тепер вона розкривається у ще ширших філософському та історичному ракурсах. Поет ставить перед собою завдання прослідкувати всю історію багатовікової боротьби людства за своє визволення — духовне і соціальне. Образно відтворюючи минуле, Верхарн водночас намагається заглянути в майбутнє. Так виникає його велична "Утопія" (зб. "Буремні сили"), яка змальовує натхненну картину вільного і прекрасного майбутнього людства. До цих збірок зокрема стосується сказане про себе поетом: "Вся моя віра зводиться до зусиль людини, до її дій і її думок".
Було б неправильно водночас уявляти Верхарна лише як поета-трибуна. Він був і одним з найтонших майстрів інтимної лірики. Це засвідчує його поетична трилогія "Години" ("Les heures"), яка складається з трьох розділів і створювалася фактично протягом усього його творчого життя: "Вранішні години" ("Les heures claires"), "Пообідні години" ("Les heures d'apresmidi") і "Вечірні години"("Les heures de soir"). У ній він відтворює еволюцію кохання: від першої юнацької закоханості через повноту зрілого почуття до безмежної ніжності і зворушливої турботливості похилих літ, з яких складається історія його стосунків з подругою життя Мартою Верхарн.
У пізніх поетичних збірках — "Уся Фландрія" ("ToutelaFlandre", 1904-1911), "Схвильовані ниви" ("Les blesmouvants", 1912), "Легенди Фландрії і Брабанту" ("Poemes legendaries de Flandre et de Brabant", 1916) — поет, навчений досвідом прожитих літ, повертається до тематики своїх ранніх збірок — до природи, до героїчного минулого свого народу.
Останні роки Верхарна — як людини і як поета — були трагічними. Всесвітній розмах його поетичних крил розбився об жорстоку реальність Першої світової війни, коли маленька Бельгія, що надаремно заявляла про свій нейтралітет, опинилася поміж двома ворогуючими арміями. Останні книги Верхарна — поетичні збірки "Червоні крила війни" ("Les ailes rougs de la guerre", 1916), книжка ліричної прози "Закривавлена Бельгія" ("La Belgique devastee") і посмертна збірка "Високе полум'я" ("Les flammes hautes", 1917) — проникнуті глибоким болем за вітчизну, за її стоптані ниви і перетворені в руїни міста і гордістю за її захисників.
Життя Верхарна обірвалося несподівано і передчасно: в один із осінніх днів 1916 p., вирушаючи у чергове лекційне турне, він загинув під колесами поїзда на вокзалі в Руані.Один із найбільших західноєвропейських поетів к. XIX — поч. XX ст., Верхарн ще за життя був знаний на Україні. Про творчість бельгійського поета писали І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Українською мовою окремі твори Верхарна переклали М. Терещенко, О. Коваленко, В. Самійленко, М. Зеров, Борис Тен та ін. Його драма "Зорі" неодноразово йшла в українських театрах.
М. Воропанова