У нього свій відлік часу, що сам по собі не здатен ні послабити, ні підсилити задовго до всіх історичних струсів знайоме йому відчуття, що життя, принаймні його власне, катастрофа,— відчуття "суцільної неспроможності"). Він міг надовго прибрати зі столу свої зошити, але все одно знав, що щоденника не полишить: "Я маю зберегти себе тут, адже тільки тут це і вдається мені".
Але, здається, тільки в щоденниках, у вільному колажі начерків, фрагментів, по гарячих слідах записаних снів, літературних і театральних вражень, що перемежовуються гіркими роздумами про своє сьогодення і майбуття,— лише в книзі, якій ніколи не призначено було стати книгою, так завершено і вірогідно втілився образ Кафки. Ось тому, знаючи, як багато значили для літератури романи й новели, усе-таки найбільш значним текстом Кафки, напевно, справді варто назвати щоденники, де кожна сторінка заповнена чимось необхідним і захоплює чи доповнює розповідь про письменника, чиє життя теж було витвором, що склав таку важливу оповідь в історії сучасності.
Досить широко відомим літературним твором Ф. Кафки є його щоденники, які аж ніяк не мали потрапити до рук сторонніх читачів. Але доля розпорядилася так, що вони залишилися по смерті письменника.
Із усієї сукупності щоденників він мало надається до прочитання. Але чим незрозуміліший щоденник Кафки, тим краще розумієш, що це саме його щоденник. Стривожена думка вирушає до Австро-Угорщини, підданим якої і був єврей Франц Кафка. Сама ця суміш може насторожувати! Кафка, попри те, що чехи вважали його за німця, бо писав він саме цією мовою, німці за чеха,— конфліктував зі своїм народом. У цьому найбільша трагедія. Людина з вродженими національними рисами, з гідністю, але без прихистку батьківщини. Вже друга причина "страшних" кафкіанських щоденників — сім'я. Батько, який з ремісника сім'ї впливовим фабрикантом, змушував сина йти за ним. Тут, в щоденнику, виникає роздвоєність у вживанні слова "праця". Найголовнішим Кафка вважав своє письмо. Але любов до батька, страх завдати йому болю (як і матері, як і коханій дівчині), спричиняє ще більший трагізм. У першому випадкові, з батьком, він не може не слухатися поклику крові, в іншому — не має права зрадити власне обдарування, а потім вже завдати біль Мілені. Все його життя трималося на страшних розривах: з коханими, з рідними, з близькими. І в цьому сенсі щоденник Кафки — саме щоденник, бо він інтимний і незрозумілий. Тут прямо прочитується розмова з тим невидимим, що дає йому загадкові видива, сни. Він не сумнівається у їхній порочності. Але ця порочність спроектована тільки на нього, замкнена в самому Кафці. Він болісно відчуває навколо себе вакуум, порожнечу життя. Він удається до титанічної спроби побудувати власну майстерню, що закінчується поразкою. І він сам її визнає в заповітах, обумовивши, що всі його твори будуть по смерті знищені. Кафка збагнув, що він є лише знаряддям у руках Господа Бога. Проте уперто, як той жук, намагався видряпатися, вилізти з людських звичок: на сторінках він переказує нудні п'єси чужих авторів, чужі оповідання, побутові сцени, переплутані разом з його новітніми творами. Від щоденника, від його сторінок часто-густо віє пустотами, нудними монологами власних болячок.
Ще попереду велика бійня. Перша наймасштабніша м'ясорубка. Попереду справа Дрейфуса. Єврейство починає виходити на світову арену впевненіше, євреї посідають високі чиновницькі пости, але залишається нерозв'язаною проблема "гетто": якщо ти мешкаєш у християнській державі, ти принаймні повинен розуміти, за якими принципами розвивається суспільство. Єврей Франц Кафка намагався розітнути, осягнути суспільство з чужою для нього культурою. Він не був ізгоєм у єврейських родинах, як Шолом-Алейхем. Кафка, щоб уникнути прокляття, входить у сни, живе снами. Срібні великі дзеркала, де іноді письменник з жахом бачить пику Сатани. Його вагання між вірою у Бога і суто ужитковою вірою в мистецтво. Для Кафки ніч — часом солодкий кошмар, в якому він може усамітнитися; то жах жахів: перед письменником порожні аркуші паперу, мука, біль. Але це не муки творчості. Це радше муки візіонерства. Його пророчі видіння занадто дріб'язкові, щоб претендувати на зашморг пророка. "Пророцтво" Кафки у тому, що він сконцентровується тільки на собі. Дивно, що його туманні царства, замки через кілька десятків років обростуть смердючим лахміттям тоталітарних режимів. Його сумніви, вагання нагадують ходу священика перед службою. Очищення. Омовіння. Проповідь. Але часто Кафка боїться проповідувати — в цьому його перевага, а не помилка, як вважає багато його дослідників. Його писання — це споглядання меси маленьким єврейським хлопчиком, який намагається зрозуміти, що в тому іншому, християнському, світі відбувається.
Помер великий австрійський письменник у 1924 році. Похований в Празі. Творчість його й на сьогодні залишається актуальною, цікавою і невідкритою уповні. Кожен читач знаходить у його творах щось своє. Важливе, неповторне...
"Перевтілення". Автор працює над новелою з 6 на 7 грудня 1912 року. Робота багато разів уривалась різними сімейними та службовими обставинами. Видається вона у 1915 році. Новела має автобіографічні джерела: Грегор згадує про невдале сватання до касирки лавки капелюшків (Ф. Бауер носила екстравагантні капелюшки). У колі літературних джерел твору називають "Метаморфози" Овідія та "Двійник" Достоєвського. Ім'я героя було взяте з роману Я— Вассермана, де діє Грегор Замасса. — Це не просто фантастика, це величезна метафора, у якій автор підкреслює жахливість життя маленької людини. Все буденне — і в оточенні, і у стосунках — призводить до того, що людина починає втрачати свої людські риси, перетворюючись на потвору, на комаху.
Символ комахи — символ мертвого, тваринного існування звичайної сірої людини.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Споглядання" (1913), "Кочегар" (1913), "Перетворення" (1915), "Вирок" (1916), "Сільський лікар" (1919), "Голодар" (1924), "Процес" (1925), "Замок" (1926), "Америка".
ЛІТЕРАТУРА: 1. Сучков Б. Л. Ф. Кафка// Сучков Б. Л. Лики времени.— М., 1969.; 2. Днепров В. Д. Идеи времени и формы времени.— Л., 1980.; 3. Давид К. Франц Кафка.— Харьков, 1998.