Члени тутешнього товариства поетів допомогли йому влаштуватися вчителем у початковій школі. З'явилися й інші джерела заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного журналу, а згодом він ще домовився й про роботу в газетному видавництві. Життя потроху стабілізувалось. На початку липня він викликав до себе дружину з дочкою, а через місяць — матір.
Але й цього разу ласка долі не була тривалою. В ніч на 25 серпня величезна пожежа спалила дві третини Ха-кодате. Згоріло все: і школа, і редакція журналу, і видавництво.
Почалися сумні мандри поета по острову. В Саппоро він прожив недовго, всього два тижні, бо посада коректора в газетному видавництві не давала основного — більш-менш пристойного заробітку. Про якесь творче задоволення від роботи Хадзіме тепер і не мріяв. Він переїжджає до міста Отару і влаштовується в редакцій недавно відкритої газети. Але й тут не затримався надовго. Втомившись від постійних сварок, він врешті-решт змушений був звільнитись. Один, без сім'ї, на по* чатку 1908 року Хадзіме їде через увесь Хоккайдо в глухе містечко Кусіро. Тут дістає посаду головного редактора місцевої газети. Майже в кожному номері з'являються матеріали, підписані його ім'ям. Але писання статейок для провінційної газети не вдовольняє Хадзіме. Не може він звикнути й до задушливої атмосфери, серед якої живе нечисленна інтелігенція Кусіро. Він мріє про Токіо. Тільки там вирує справжнє літературне життя, постійно оновлюючись, ідучи вперед! "У пошуках хліба насущного я забирався все далі на північ,— писав Такубоку,— але й там до моїх вух долинув голос молодого руху, який захопив і громадську думку, і літературу. Пе-ресит поезією порожніх мрій і деякий життєвий досвід, що його я здобув, допомогли мені сприйняти дух цього нового руху".
Цим новим рухом був натуралізм — явище в японській літературі досить складне й неоднорідне. Ця літературна течія включала в себе і власне натуралізм, і критичний реалізм. Журнал "Ранкова зірка" й увесь напрям романтизму на той час утратили свої провідні позиції. З'явилась тенденція переходу від поезії до прози. Популярності набували натуралістичні й реалістичні прозові твори Нагаї Кафу, Сімадзакі Тосона, Кунікіда Доппо.
Ісікава Такубоку радо привітав появу нової течії. В статті "Гілка на столі" (лютий 1908) він писав: "Натуралізм народився, щоб змінити літературу, величезною вадою якої є виключна увага тільки до формальної майстерності". В тих небагатьох сінтайсі, що він написав під час блукань по Хоккайдо, вже чуються реалістичні нотки, але міцно на позиції реалізму Такубоку стане пізніше, в Токіо.
Наприкінці квітня 1908 року, перевізши сім'ю з Отару до Хакодате і залишивши її під опікування свого приятеля Міядзакі Ікуу, Хадзіме їде в столицю.
Тут йому дав притулок Кіндаїті Кьоске, тепер студент Токійського університету. Майже не виходячи з кімнати, за півтора місяці Хадзіме написав п'ять повістей. Та, хоч скільки оббігав редакцій, жоден із творів не прийняли до друку. Не було чим допомагати родині, росли борги, зникала віра у власний талант, а відтак почали з'являтись думки про самогубство.
Під час однієї з безсонних ночей Такубоку став записувати в зошиті п'ятивірші, які раптом ринули з його зболілої душі. Це були прості, невигадливі роздуми про своє жебрацьке життя, спогади про щасливе дитинство. Ці вірші зовсім не були подібні до тих, які він писав досі. їх народжував одчай і бажання хоч де-небудь сховатися від нього. Вони виростали просто з серця, яке ладне було ось-ось розірватися.
За дві доби Такубоку написав більш як двісті п'ятивіршів. Дав прочитати приятелю. Захоплений їх незвичайною щирістю, Кіндаїті порадив Хадзіме писати п'ятивірші й далі. Писати саме отак — серцем, болем. Через кілька днів деякі з них були надруковані.
В душі Такубоку-поета, в його поглядах на літературу стався значний злам. Ось уривок з його статті "Вірші, котрі можна їсти" (1909): "Треба писати вірші, міцно стоячи обома ногами на землі, ось про що я хочу сказати. Треба писати вірші, маючи відчуття нерозривного зв'язку зі справжнім життям. Треба писати вірші, від яких ішов би не аромат вишуканих страв, а запах нашої повсякденної їжі. Треба писати вірші, в яких ми відчуваємо потребу. Можливо, це означає спустити поезію з установлених позицій на якісь нижчі, але мені здається, що поезію, від наявності чи відсутності якої в нашому житті нічого не змінюється, треба перетворити на предмет першої необхідності. Це єдина змога утвердити право поезії на існування".
Реалістичний метод відображення життя, палким прихильником якого став Такубоку, допоміг поетові повністю розкрити свій великий талант, Починаючи з липня 1908 року, на сторінках різних періодичних видань постійно друкуються його п'ятивірші. "Це мої сумні іграшки",— говорив поет. В грудні 1910 року виходить збірка "Жменя піску", а в червні 1912, посмертно,— збірка
"Сумні іграшки". Саме вони й зробили Такубоку найулюбленішим поетом японського народу.
Зміна поглядів письменника на місце і завдання літератури в людському суспільстві не могла відбутися без зміни поглядів на життя взагалі. Тепер, після гіркого "досвіду Хоккайдо", Хадзіме з іронією дивився на романтичні ілюзії своєї юності. Вже в січні 1908 року, після зустрічі з соціалістом Нісікава Кодзіро, який їздив з лекціями по містах Хоккайдо, Такубоку записав у щоденнику: "Нині епоха вивчення соціалізму вже минула, настала епоха вивчення способів втілення його в життя. Цей рух не є лише визволення нещасних робітників від капіталістів. Ідеалом цього руху треба зробити визволення всіх людей від страждань, які походять з безглуздості життя". А що Хадзіме не тільки збоку побачив, але й на власному досвіді відчув усю цю "безглуздість", то пошуки шляхів її знищення стали цілком закономірними в його творчості останніх років життя. Ці пошуки привели його до соціалізму.
Особливо важливим у формуванні політичних поглядів Такубоку був 1910 рік. "В цьому році я знайшов ланку, яка повинна з'єднати мої нахили, інтереси, прагнення. Це — соціалізм. Я особливо багато думав, читав, бесідував з цього питання". "Я довго вагався, чи називати себе соціалістом; більше я не вагаюсь". Поштовхом до цього рішучого кроку в житті письменника став судовий процес над японськими революціонерами-соціа-лістами, що його сфабрикував уряд, переляканий ростом революційного руху. Ганебне судилище ухвалило смертний вирок видатному громадському діячеві Котоку Сю-суй і одинадцятьом його однодумцям. "Справа Котоку" потрясла Хадзіме. Вона ще більше загострила його інтерес до суспільно-політичних проблем. Він пише статтю "Становище в епоху застою" (1910), в якій піддає нищівній критиці усю державну систему тодішньої Японії, закликає молодих співвітчизників піднятись на боротьбу для побудови справедливого суспільства (зрозуміло, ця стаття не була опублікована за життя письменника). В червні 1911 року Хадзіме написав декілька ""довгих віршів" відверто політичного змісту. Згодом вони склали збірку "Свист і свисток" (1912). Відкривається вона віршем "Після безконечних сперечань":
Ми і багато читаєм; і гаряче сперечаємось, І очі в нас після цього проймаються блиском не меншим, ніж в юнаків Росії півстоліття тому.
Скільки нас — стільки й відповідей на питання
"Що робити?". Але жоден не стисне кулак і, вдаривши ним по столі, Не вигукне гасло: "В народ!" * Ми добре знаємо, чого хочемо і знаємо також, чого жадає народ; нарешті, кожен з нас знає, що треба робити, і навіть більше, ніж знали ті юнаки російські. Але жоден не стисне кулак і, вдаривши ним по столі, не вигукне гасло: "В народі"
Тут зараз зібралася тільки молодь,
ті, що завжди у світі створюють щось нове.
Ми знаємо: старі повмирають, ми все-таки маємо перемогти.
Дивіться, як променіють очі, як розпалилися пристрасті!
Але жоден не стисне кулак і, вдаривши ним по столі,
не вигукне гасло: "В народ!"
О, свічки вже мінялися тричі,
у чашках із питвом уже плавають мошки,
а в наших дівчат все палають щоки,
хоч, правда, в очах після довгих розмов уже втома.
Але досі ще жоден не стиснув кулак і, вдаривши ним по столі,
не вигукнув гасло: "В народ!"
В іншому вірші цієї збірки, "Надгробний напис", Такубоку вперше в японській поезії оспівав пролетаря — представника того класу, якому належить майбутнє.
Останні, токійські роки життя письменника (1908— 1912) —це не тільки період стрімкого поступу художньої майстерності і політичної свідомості, але й період найінтенсивнішої праці: за цей час написано кільканадцять повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних статей, сотні віршів.
Дещо з цієї величезної кількості творів Такубоку вдавалося опублікувати. Крім того, він працював коректором в одній із столичних газет, був співробітником редакції літературного журналу "Плеяди". Отож через рік після приїзду в Токіо у нього з'явилась можливість викликати до себе матір і дружину; трохи згодом приїхав і батько. Матеріальне становище родини поступово кращало — точніше б сказати, наближалося до прожиткового мінімуму. Але напівголодне життя попередніх років принесло свої страшні плоди — в сім'ї з'явився туберкульоз. Спочатку помирає маленький син, який народився в жовтні 1910 року. Ця тяжка втрата прискорила й смерть самого Хадзіме. Він помер 13 квітня 1912 року.
За місяць до цього, вже приречений, він поховав матір. Друга донька Такубоку народилася через два місяці після його смерті. А через рік вона стала круглою сиротою— у травні 1913 року померла Сецуко, дружина Такубоку.
Квітень японці називають "місяцем Такубоку". Щорік 13 квітня в Японії відзначається день його пам'яті. Квітень — весняний місяць. Тільки до квітня свого життя дожив Ісікава Такубоку. Але творчість його стала початком, весною нової, демократичної літератури Японії.
Геннадій Турков