Руйнування реальної хронології зумовлює і деформацію простору, у якому відбувається дія твору. Рим у Pансмарта — це своєрідна суміш античного та сучасного міста — "центр світу", стосовно якого Томи — сукупність хаосу, злиднів, нестабільності й непевності; це — "кінець світу". Третій простір твору — незаймана природа, сильніша тут, на периферії, від цивілізації. Причому "Метаморфози" та "Скорботні елегії" постійно мовби просвічують крізь текст "Останнього світу ". Утворюється своєрідний часово-просторовий палімпсест, результатом якого стають численні анахронізми та модернізми, сучасний реквізит в античному інтер'єрі: потоки автомашин у вечірньому світлі Риму, букети мікрофонів на стадіоні "Сім притулків", що постав на осушеній коштом численних жертв болотяній місцевості, у Томах демонструють кінофільми, гробареві Діту сняться жахи концтаборів та багато такого іншого. Елементи античного інтер'єру активно, відверто змінюються деталями, характерними для ближчих до нас епох. Загалом, одначе, в зображенні Риму відчувається "столична" атмосфера, тоді як побут Томів нагадує реквізит "крамниці вживаних речей". Клімат та природа раз у раз зазнають тут несподіваних метаморфоз: зима триває два роки, заморожуючи навіть людські душі, скам'янілий сон гірського краєвиду раптом пробуджується в буянні субтропічної рослинності. Перед природою людина безпорадна, вона може лише пасивно спостерігати. Дія роману постійно тримає читача в напрузі, це немовби "інтелектуальна гра" з історією та міфом, остаточного результату якої не дає навіть кінцівка роману, залишаючись "відкритою". Читачеві пропонується прийняти умови цієї гри.
Манера письма Pансмарта стримана, безстороння, автор зберігає певну дистанцію. Тон розповіді — жорсткий і лірично гнучкий водночас. Для стилю письменника характерна надзвичайна філігранність — Pансмарт працював над текстом три роки. Одне із провідних місць у сучасній німецькомовній літературі він зайняв завдяки, не в останню чергу, мистецтву слова. У способі висловлювання простежується тенденція до сюрреалізму (деталі в описах розкішної рослинності зниклого світу, гіпнотичне змалювання процесу вмирання у подиву гідній своєю витонченістю сцені зі слимаками в Овідієвому саду), подекуди можна натрапити на яскраво експресіоністичну колористику (пурпуровий гірський мох та ін.). На сторінках цього роману лежить тінь плинності, вона сповнює всі його постаті та краєвиди рухливою й приголомшливою аурою міфу. Спокійна мова м'яко, мов за законами власного естетизму, розтікається навіть у найбільш вражаючих і відразливих сценах, описах видінь, галюцинацій, жахіть. Зображаючи глибинні підсвідомі процеси, Pансмарту часто вдається до натуралістичних засобів. Твір насичений майстерно переданими переходами від реальності до сну, сповненими таємниць травестійними та гротескними сценами.
Твір Pансмарта знайшов широке коло читачів, здобувши визнання в німецькомовних країнах, протягом короткого часу був перекладений двадцятьма чотирма мовами світу. Українською мовою надзвичайно вдало передав особливості стилю та багатство мови роману "Останній світ" О. Логвиненко. Його переклад визнано найкращим перекладом 1993 року в Україні, відзначено премією ім. М. Лукаша.
Наступним значним твором Pансмарта став роман "Хвороба Кітахари" ("Morbus Kitahara", 1995). Дія у ньому розгортається упродовж 25 років після Другої світової війни у німецькому містечку Моор. Хоча Німеччина капітулювала, проте війна в Тихому океані триває. У Німеччині американці втілюють у життя не реабілітаційний план Маршалла, а значно жорстокіший "план Стелламура": країна перетворена в аграрну державу, фабрики та залізниці демонтовані, німці вирощують буряк і примусово будують меморіали жертвам голокосту. Не відразу стає зрозуміло, що історія у рансмайрівському романі викривлена, альтернативна. У цьому гротесковому світі провини, депресії, гіркоти, зневаги та ненависті, разом з іншими, живуть троє головних героїв — Моорський Крикун, Собачий Король і Бразилійка. Проте головне у романі — не сюжет і не зачаровуючий наратив, а сама конструкція, незрима гігантська інсталяція: розщеплене на елементарні частки і знову відтворене у формі урочистої та гротескової текстової симфонії відлуння війни.
За Л. Цибенко