У пізній період своєї творчості, котрий сам мислитель позначав "філософією історичного розуму", філософському осмисленню історичного процесу він приділяє ще більше уваги, намагаючись конкретизувати його через поглиблену розробку ідеї історичної перспективи.
Як останню він розглядає не тільки історичну ситуацію, у котрій, попри власні бажання та волю, перебуває та чи інша людина; але, у певному сенсі, й саму людину, тією мірою, якою вона уособлює, в одному із вимірів, історію як певну цілісність. У цьому плані людське життя Ортега трактує як особливу, незвичайну, "радикальну" реальність, з котрою співвідносяться й у якій виявляються всі інші, дійсні чи можливі, реальності. Однак зрозуміти своєрідність історичного процесу як живої естафети таких людських реальностей можна, на думку Ортеги, не протиставляючи розум історії, а навпаки, лише відшукавши у самій історії її оригінальний, самобутній розум — "історичний розум".
Раціоналізм Ортега-і-Гассет вважає своєрідним інтелектуальним стилем "масового суспільства". Він закликає повернутися до первісних форм орієнтування у світі. До древньої, ще не зруйнованої "любові до мудрості".
Перший за талантом і значущістю серед іспанських філософів XX ст., Ортега впевнено увійшов і до плеяди тих мислителів, які репрезентуватимуть це століття у золотій шерензі вічних супутників людства.